Загальна характеристика творчості Д.Павличка

Поет, перекладач, знавець світового й вітчизняного письменства. Свої роздуми про світ, народ і людину наповнив духом пізнання, досвідом багатьох віків і народів, влсною жагою огягнути дійсність у її постійному розвитку. Це визначало інтелектуальний ліризмйого творчості.

Народився 1929 на Прикарпатті в багатодітній селянській родині, вчився в нашому універі, ще студентом очолив літературну частину Львівського ТЮГу, вчиться в аспірантурі і досліджує сонети Франка, полишає науку, завідує відділом поезії журналу «Жовтень», працює в сценарній майстерні кіностудії Довженка. За його сценаріями поставлені фільми «Сон», «Захар Беркут». Політик, засновник Руху, Демократичної партії України.

Літературний шлях починається з вірша «Дві ялинки» в газеті ЛНУ Франка.

Перша збірка «Любов і ненависть» - поезія соціально стривожена і гострокутна. Наскрізна теза творчості, що зароджується ще тоді – «Людино – ти можеш!». Натяки на інтимну лірику.

Далі – збірка «Моя земля» (1955) і «Чорна нитка» (1958). Відчувається вплив Франка, Шевченка, але поступово вимальовуються риси власного стилю, поетичного мислення (конфліктність ліричного сюжету, боротьба проти обмеженості світоглядних позицій). Схиляє читача до самостійного мислення, виходу за межі трафаретних суджень. (поезія «В хаті» зі зб «Моя земля» - стара баба обурюється, що внуки-атеїсти захотіли винести ікону Пречистої. Молодь зрікається традицій, комсомольці не хочуть обідати під образами. Але ж і стара хоче дожити у звичному для неї середовищі. Характери в Павличка зображені щиро, непідробно. Кожен з героїв має свою правду, за межі якої не має наміру виходити).

Збірка, що була першою у стилі власне Павличка – «Правда кличе», в якій він висміяв партію, яка нічого не робить, лиш закликає в ряди комуністів, також відверто говорив про розшарування суспільства на можовладців і трудяг. Образ кам*яного чоловіка в однойменному вірші – матефора духовного скам*яніння радянського суспільства. Провідна для Павличка є громадсько-публіцистична лірика: боротьба за мир, нац-визв рухи на далеких континентах тощо. Проте уникає нагальних етичних питань у прямому трактуванні. Як підтвердження – вихід збірки «Пальмова віть», присвяченої кубинській революції.

Наступний крок – «Гранослов» (1968). – вияв естетики, базованої на реалістичному образі, рухові думки від конкретного до загального, використовує чіткість і точність образу (рефлексія), вдається до тонких ньюансів, багатозначності, вибухові асоціацій. Духовне безсежжя співставляє з космосом. Твердить – що людина – не володар природи, а її частинка, фрагмент «загадкового круговороту матерії», де відбувається взаємоперехід вічності й миті. Мисленя поета наповнене і попереднім досвідом, культурологічно багате. За тематикою – є вірші присвячені діячам світової культури (цикли «Вічним друзям», «Київські сонети», «Сонети подільської осені» про Шевченка, Малишка, Франка, Сент-Екзюпері). Превагу надає сонетові понад віршем. Велика роль фольклору у поетиці збірки: експозиція не статична, а сповнена руху «зомлів від жаху череповий корч», символікою барв і чисел («2 кольори», низкою традиційних образів «Впали роси на покоси», «Лелеченьки»), а головне – етичними критеріями добра і зла, правди і кривди. Останній цикл збірки «Сонети подільської осені» глибоко натхненний натурфілософськими мотивами. Ця збірка стала останньою ластівкою, останнім подихом перед роками застою.

Поезія, що її творив Павличко у 70рр – боротьба протилежностей (Збірка «Вогнище» *79). Наприклад. У вірші «Вертеп» - зміна понять святого і грішного у дитячій свідомості, як земна жага спалює крила святої чистоти: «Я не взяв ні гроша. Тільки серце мені та опришківська ватра навік перплавила. Сповіщав я про Бога, але вглибині Свого духу – чекав на пришестя диявола». Дійсність висвітлюється на зрізі контрасних переходів і заперечень, у мить психологічних зламів. Особливість побудови, лінії вірша визначається рухом думки через заперечення і піднесення вихідної тези до вищої ідеї на новому рівні знання. Це засвідчують і поеми Павличка («Поєдинок» - герої-побратими, зведені у гладіаторському бою, раді зустрічі, але хтось один повинен померти, від чого страждають обоє – «Не жаль мені життя, ні побратима, Та жаль, що ми не вмерли на хрестах».)

Ц книжці «Таємниця твого обличчя» оспівує любов як найбвльшу цінність життя: «Цілунки стишені и неситі, Полови сонячна луска; як пальми слід на антрациті, На спині слід від колоска».

80 рр і далі пише в руслі соціально-філософської тематики, виходять його «Поеми й притчі» 1986.

Остання збірка «Ялівець» (1989) – проблеми Дон Кіхотства, наявність життєвих вітряків, потреба узгодити філософію з реальним життям. Багато про Карпати є.

З 60-х пише для дітей (поеми «Золотий олень», «Пригоди кота мартина», що подібні до народної байки, казки).

Працює як перекладач Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської та багатьох словя'нських мов, перекладає твори Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена і поміщає їх у збірку «Світовий сонет».

Працює на ниві критики. Його праці містяться у збірка літературно-критичних статей «Магістралями слова», «Над глибинами», «Біля мужнього слова».

Важливо те, що багато віршів Павличка стали піснями – «2 кольори» (елегким випадає шлях кожнiй людинi. Як на вишитiй сорочцi червоний колiр iз чорним, так i у життi переплiтаються радощi i смуток, щастя i горе, любов i ненависть. Та як би не склалося життя, у серцi завжди житиме спогад про рiдну неньку, про незабутнi днi дитинства, про рiднiй порiг, вiд якого вирушив у незвiданi свiти. Багатьма дорогами пройшов лiричний герой, ось уже i сивина вiйнула в очi. Усе життя героя, що ототожнюється з життям самого автора, вмiстилося на вишитiй вправними маминими руками сорочцi).

Пiсня iз кiнофiльму "Сон":- (Прозвучавши у кiнофiльмi "Сон", пiсня "Лелеченьки" стала однiєю з найпопулярнiших у народi. Алегоричний образ птаха, у якого проклята чужина висушила силу, сприймається як узагальнення важкоï долi, вираженням емiгрантськоï туги за рiдним краєм, iз яким бодай у смертi мрiє поєднатися кожен вигнанець:

Нiч накрила очi

Менi молодому,

Несiть мене, лелеченьки,

Мертвого додому.

Сум нероздiленого кохання у пiснi "Явiр i яворина". (Д. Павличко показав силу кохання, солодкi муки i сподiвання. Через нероздiлене кохання юнак перетворюється на явiр, але й тепер, будучи деревом, складає пiснi своïй коханiй. Фiзична смерть для явора дає поштовх до народження музичних шедеврiв:

Вiн не знає, що надiйдуть люди,

Змiряють його на поруби,

Розiтнуть йому печальнi груди,

Скрипку зроблять iз його журби.