Загальна характеристика творчості В.Сосюри

Сосюра- -увійшов у слов’янську поезію як співець любові й вічної світозміни,що злилися в єдиному понятті прекрасного.

Творчість. Преші спроби російською мовою (1912). Від 1921 р. (майже винятково) пише українською мовою. Тоді ж 1 збірка „Поезії”.1925 – віршований роман „Тарас Трясило” (в романтичних барвах), збірки поезій „сніги”, „сьогодні” 1925, „золоті шуліки” 1927, „Юнь” 1927, „Коли зацвітуть акації”, „Де шахти на горі” 1926, „Серце” 1931, „Червоні троянди” 1932, „на струнах серця „-1955, „Солов’їні далі”-1957.

Особливості творчої манери:

· Загострення акцентів на силі почуття.

· Тяжіння до драматичних сюжетів.

· Звернення уваги на процес життя,його динаміу,рух,зміни,а не причини та наслідки.

· Характерне романтичне світобачення. Співець почуття (на противагу неокласикам, що оспівували розум).

· Проголошує існування особистості, що сміливо заявляє своє право жити,любити, страждати. Майже кожен вірш є частиною поетового життя, тому часто герой його поезії – це ліричне „Я”.

· Романтична роздвоєність (поезії „Два Володьки”, „Серце”), що засвідчує болючий двоьій між 2 Сосюрами,що одночасно існують у душі його. Ця своєрідна битва свідомості з почуттям, розуму з душею аиявляється в специфіці тематики творів – від повного захвалювання панівного ладу до неприйняття і нищівної, безжальної критики.

· Почуття кохання як найвища цінність, тому саме лірика принесла народну славу.

· Тема існування краси особистих взаємин домінує у творчості митця. Навіть пейзаж у нього просякнутий живим людським почуттям.

· Працює в епічному жанрі. Поема „мазепа „ 91929 почата,1959-1960 дописана).порушена тема –осмислення долі опальної постаті укр.іторії І.Мазепи, через це- до заборонених творів.тільки в 1988 опублікували.створена як праяме протиставлення „полтаві” Пушкіна поема описує життя Мазепи в процесі еволюції.це поетично-романтичний портрет М. Для реабілітації йго постаті.

Аналіз окремих порезій.

n у поезії „Васильки” – чітка паралель між красою українського степу та вродою коханої дівчини:

васильки у полі, васильки у полі,і у тебе, мила, васильки з-під вій,

і гаї синіють ген на видноколі,і синіє щастя у душі моїй.

Життя людини – швидко минає, стверджує поет („Одсіяють роки, мов хмарки над нами”), але в ньому є природня циклічність, що принаманна всьому живому („може ми квітками, може васильками станем- я і ти.)язичницький образ реінкарнації надає діям закоханих осмисленості, адже вони в цей момент проектують себе у вічність.

n Поезія „Марії”- побудована на принципах антитези. Опчуття закоханої людини гранично гіперболізуються („не знають ще чуття такого люди”), опрівнюються з найбільшими в уяві поета величинами: „любов усіх людей”, „з неба всі зірки”, „квітки з усіх планет”-і винрають це порівняння. Найсильніше,найвище в серці людини-це почуття кохання.Ліричний герой впевнено пророкує:”Моя любов горітиме яркіш за всі сонця, на тисячі століттів”.