Жанр байки в українській літературі ХІХ ст

Байка (від давньорус. баять, баити, тобто говорити, розповідати) - невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини відображається у ньому в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків» Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.

У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом. Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.

Творчий доробок Петра Петровича Гулака-Артемовського (1790-1865) представлений байками-казками, байками-приказками та власне байками. Незаперечним вважається вплив на байкаря польського письменника-класициста XVIII ст. Ігнація Красіцького. Польською літературою П. Гулак-Артемовський зацікавився під час вчителювання в родинах польських магнатів.

У 1818 р. в «Украинском вестнике» була надрукована байка-казка П.Гулака-Артемовського «Пан та Собака», якою, на думку І.Франка, він «добув собі відразу почесне місце в українському письменстві» М.Костомаров, П.Куліш, О.Кониський, Б.Грінченко надзвичайно високо розцінювали сатиричну спрямованість твору. В основу «казки» (як визначив жанр цієї байки сам автор) покладена сюжетна схема чотирирядкової байки «Пан і пес».Красіцького. Розгорнувши побутові картини, увівши комічно-драматичні ситуації, діалоги й розлогу мораль, П. Гулак-Артемовський розширив «приповістку» польського письменника до 183 рядків, надавши твору виразнго протипанського звучання. У ньому порушувалися злободенні питання суспільного життя: безправне становище кріпаків, сваволя і зловживання владою панів.

Дія твору розгортається між трьома персонажами - Рябком, Паном та слугою Явтухом. Головний персонаж - дворовий пес Рябко - алегорія кріпака та його підневільне становище. Він ретельно виконує свою повинність, не спить вночі, охороняючи панське добро, наївно сподіваючись, що чесною працею заслужить людяне ставлення до себе. Проте його Пан, напередодні програвши в карти, не спить всю ніч, а гавкання Рябка збільшує його злість, яку він зганяє на собаці.

Другої ночі Рябко інакше хоче догодити Панові - сумлінно спить, і знову покараний за те, що у двір пробралися злодії. Після двох катувань Рябко виявляє обурення сваволею Пана і доходить до висновку:

Той дурень, хто іде дурним панам служити,

А більший дурень, хто їм хоче угодити!

Байка-казка «Солопій та Хівря, або горох при дорозі» («Украинский вестник», 1819) написана за таким же принципом, як «Пан і Собака»: автор розгорнув до просторої оповіді приповістку І.Красіцького «Groch pri drodze». П.Гулак-Артемовський висміяв безглузді господарські нововведення сучасників, зокрема В.Каразіна, про що свідчать слова байки: «Як локшину кришить для війська із паперу». У гумористично-сатиричному плані автор показує жадібного та недалекоглядного Солопія, який, незважаючи на поради Хіврі, посіяв горох між пшеницею і житом, через що втратив і горох, і жито, і пшеницю, а сам пішов по світу з торбами.

«Серед недоліків байки - надуживання згрубілої лексики (прокльони Солопія), підкреслена простакуватість, надмірна деталізація»

Отже, байки П.Гулака-Артемовського збагатили українську літературу новими темами, образами та жанровими різновидами. Їм притаманні народність, реалістичність, побутова деталізація, подекуди - риси бурлескного стилю.

Започатковану П.Гулаком-Артемовським байку-приказку розробляв Левко Іванович Боровиковський. Літературний доробок становлять байок становить збірка «Байки та прибаютки».

У назву збірки винесений жанровий різновид байки, який розробив і утвердив в українській літературі Л.Боровиковський, - байку-приказку, «прибаютку». Серед джерел цих творів виділяють усну народну творчість, байки І.Красіцького та І.Крилова. Л.Боровиковський був одним із перших українських фольклористів, він збирав та записував приказки, пісні, повір'я, способи лікування хвороб тощо. З народної творчості Л.Боровиковський брав сюжети, теми, образи, дотепні вирази, до того ж його творчій манері була близькою стислість і місткість прислів'їв.

Запозичення скарбів фольклору відбувалося двома шляхами. По-перше, народний анекдот або прислів'я ставали основою байки, в якій першоджерело конкретизувалося, набирало яскравих деталей: так, фабула анекдоту про хитрого солдата використана у творі «Москаль і Моря»; байка «Злодій» розвиває прислів'я «На чужий коровай очей не поривай та своє знай».

По-друге, мораль подається у формі прислів'я або приказки «У кого що болить, про те й кричить» («Женись - перемінись») тощо.

Любов до польської літератури, зацікавлення творчістю І.Красіцького прищепив Л.Боровиковському його університетський викладач П.Гулак-Артемовський. Також Л.Боровиковський запозичав сюжети в І.Крилова («Андрій» - «Гришкин кафтан», «Кішка» - «Мышь и крыса», «Щука» - «Щука и кот», «Сороківка» - «Червонец»)..

Більшість байок Л.Боровиковського написано на побутові теми, через що багато літературознавців закидали йому відсутність творів сатиричного та соціального тону. Автор висміює такі людські вади, як пияцтво («П'яний», «Ледащо Іван», «Килим п'яний»), жадібність («Бушля», «Андрій», «Скупий»), лінощі («Клим»), глупоту («Мішок з грішми», «Йолоп Клим»), брехливість («Брехня») тощо. Народний погляд на проблему багатства розкрито у творах «Багатий, бідний», «Скарб», «Максим», «Скупий Клим». У них автор підкреслює минущість матеріального, наголошує на справжній цінності життя («Здоров'я нам миліше капшука»), аналізує мінливість ставлення людей до інших залежно від їхнього матеріального забезпечення («Поки багат, то поки й сват»). У деяких байках Л.Боровиковський порушував і соціальні проблеми. Однією із кращих байок вважається «Пан» - викриття неробства панів.

Отже, особливостями байкарського доробку Л.Боровиковського є лаконізм, дотепність, зв'язок із фольклором, життєвість, відсутність у багатьох творах алегорії, сатири. Письменник утвердив у новій українській літературі байку-приказку, перші зразки якої знаходимо у П.Гулака-Артемовського. Цей жанровий різновид знайшов своє продовження у співомовках С.Руданського.

У байкарстві Л.Боровиковський поступився Євгену Павловичу Гребінці (1812-1848). 27 Гребінчиних байок, вміщених у збірці «Малороссийские приказки» (Петербург, 1834), здобули високу оцінку вже серед його сучасників П.Куліша та М.Костомарова.

Є.Гребінка розробляв у байках суспільно-побутові та морально-етичні теми. До перших належить викриття несправедливості суду («Ведмежий суд»), здирства й кругової поруки чиновників («Рибалка»), сваволі владних («Будяк та Коноплиночка»). Автор стверджує, моральну вищість простого народу над панами («Пшениця», «Ячмінь»). Ідея протилежності інтересів простих трудівників і панів розкрита в байках «Рожа да Хміль», «Школяр Денис», «Вовк і Огонь».Байки письменника стали художнім виявом народної мудрості, у них чітко заявлені симпатіїі антипатії автора, який глибоко розуміє естетику народного життя, побуту, звичаїв. Як зазначив Зеров: «Гребінка підготував грунт для Глібова та подальшого розвитку байки».

Байки Глібова орієнтовані на байки Крилова, проте сповнені українського колориту принесли неабияку славу своєму автору. Він запозичував відомі сюжети, художньо переосмислював і видозмінював їх відповідно до власних уподобань, надавав самобутності характеру.У творчості Глібова прийнято виділяти два етапи: дореформений і реформений. Байки дореформеного етапу – спрямовані проти кріпосництва, а після – проти нових, капіталістичних порядків. Сатира на соціальну ситуацію, тогочасну владу простежується у байці «Щука» (щуку карають викинувши із ставка у річку); У «Мірошник» звучить критика нераціонального господарства; У «Цуцик» засуджує підлабузництво, яке принижує людську гідність (образи Цуцика в панських покоях і Бровка – сумлінного вартового пса). Свій внесок у розвиток байки зробив і П. Білецький –Носенко. У байці Білецького-Носенка «Громада мишей» також відбувається трансформація бурлескного світобачення завдяки існуванню двох планів зображення. З одного боку, світ мишей з його турботами й тривогами, з проблемою знешкодження Кота, з другого боку - світ людей, а саме - пасивність громади у вирішенні вагомих проблем життя. У першому випадку зображення комічно сприймаються через бурлескне наділення мишей людськими характе­ристиками, у другому випадку дія переноситься у сферу людських проблем, і смішить безтурботність і безвідповідальність людського колективу. Таким шляхом комічне переживає переродження в дидактичному плані. Разом з тим пригнічується первинне враження од комічної картинки, з?являється гумористичне сприйняття людського колективу, осміяння стверджується цілеспрямовано й логічно. Над усією цією складною будовою тяжіє пропаганда здорового глузду й раціоналізму. У байці «Зелена корова» Білецького-Носенка атмосфера ярмарку також передається з виразною ретельністю. У ній фіксується інший бік святкового світосприйняття, а саме - жадоба сенсацій. На зелену корову сходяться поди­витися до того часу, поки вона - сенсація. Схильність кожного учасника розваги до співпереживання дива чудово відображена у творі.

Отже, жанр байки активно розвивається у 19ст. Вона різноманітна за своєю тематикою, показує різні характери, піднімає суспільні і загальнолюдські теми.