Інтимна лірика І.Франка. Концепція ліричного героя

В українській літературі ІІ пол.. ХІХ ст.. Іван Франко був найбільш пристрасним і гнівним народним співцем, продовжувачем традицій революційної поезії Шевченка. Естетичні настанови Ф. не розходились з його практикою: він служив трудовому народові, закликав його боротись за своє визволення, за возз’єднання українського народу, за дружбу з великим братнім рос. народом. Шевченкова пристрасність, полум’яний патріотизм, гнів до визискувачів, невтомна боротьба за долю народу стали джерелом натхнення поета, про що неодноразово зазначав Ф. Лірика, як і епос та драма, є образним відображенням життя. Поет-лірик передає думки, почуття, настрої, викликані навколишньою дійсністю, так і своїми переживаннями. Лірика набирає суспільного значення тоді, коли відбиті в ліричному творі переживання поета співзвучні настроям передової частини суспільства, коли його думки зв’язані з інтересами народних мас. Теми – різні, як і саме життя. Головні групи лірики: філософська, громадянська, інтимна і пейзажна.

Як і для Шевченка, так і для Франка народна поезія була єдиною плідною основою художнього новаторства. Доказом цього може бути лірична драма «Зів’яле листя», яка вийшла з друку 1896 року. Поява її викликала неабиякий резонанс у тогочасному галицькому оточені митця: недуги підхвалювали автора, радіючи, що він нібито покінчив із громадянською лірикою і перейшов до мотивів, так би мовити, занепадницьких - "журба", "сум", "кохання".

“ Зів’яле листя ” інколи називають збіркою ліричних поезій. Це не зовсім вірно. Книжка має струнку будову, міцний сюжет і ту внутрішню цільність задуму, яка примушує нас сприймати кожен ліричний вірш збірки як окрему цеглинку великої будови. Ось чому Франко і назвав своє “ Зів’яле листя ” ліричною драмою. Лірична драма вражає читача великою внутрішньою сконцентрованістю ліричного чуття, незвичайним багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій, що знаходить свій конкретний вияв у мінливості метру, рими, ритму, строфіки. Тут знайдемо вірші розповідні, описові, медитативні, складні імітації народних плачів і народної пісні. Не випадково ж лірика «Зів’ялого листя» притягала й притягає увагу композиторів. Ось твори, покладені на музику: “ Безмежнеє поле…”, “ Розвійтеся з вітром…”, “ Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “ Як почуєш вночі…”, “ Твої очі – як те море…”, “Я не кляв тебе, о зоре…”, “ Червона калино…”, “ Ой ти, дубочку кучерявий…”, “ Ой жалю, мій жалю…”, “ Чого являєшся мені…”, “ Оце тая стежечка…”, “ Даремно, пісне, щез твій чар…” та ін. Мотиви туги і страждань, що звучать у віршах збірки, викликані складними суспільними умовами життя поета. Появі цих мотивів певною мірою сприяло також і те, що поет не був щасливим в особистому житті. Соціальні перепони розлучили його з коханою Ольгою Рошкевич, з якою мріяв поєднати долю і ділити творчу працю і боротьбу. Все ж не слід ототожнювати почуття і переживання героя з думками і переживаннями поета.Незаперечним є одне: лірична драма Франка “ Зів’яле листя ” – це шедевр поетичної майстерності. Глибокий ліризм проникає в саму композицію книги.

Пісні її – це три “ жмутки ” зів’ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно. З самим Франком сталося те саме, що пізніше спіткало Лесю Українку. Долаючи власну душевну травму, він зміг піднятися над нею, глянути на факти особистого життя очима художника, об’єктивізуватися від них. Ліричні пісні “ Зів’ялого листя ” він вважав найсуб’єктивнішими з усіх, що появились у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка, але “ найбільш у способі малювання складного людського чуття ”. Збірку відкриває передмова автора, яка говорить про те, що герой віршів був слабкою людиною, яка після того як зробила рішучий крок застрелила себе, але це не факт, а лише літературна фікція. Давати пояснення до цих віршів Франко не вбачає потреби, адже вони мають самостійне літературне значення. Поезія посідає провідне місце в багатогранній творчості великого Каменяра, що стала найбільшим досягненням українського поетичного слова після Шевченкового "Кобзаря", значна її частина належить до кращих надбань світової поезії. Але яскравою зіркою у поетичному доробку поета сяє його незвичайна поетична збірка "Зів'яле листя", видана 1896 року. Вона об'єднала поезії переважно з сумними, журливими мотивами, написані протягом найважчого періоду життя поета. Жорстоке переслідування письменника польською та українською буржуазією, його третє ув'язнення, недопущення Франка до викладання у Львівському університеті - це ті болючі удари, що завдавало йому життя у ці важкі роки. Вони сипались на поета один за одним, затьмарюючи душу, шарпаючи серце. Саме вони і викликали сумні мотиви в його поетичній творчості. І тому цілком зрозуміла поява цієї поетичної збірки. Цих невимовно тяжких страждань неможливо було викреслити із пам'яті, вирвати із серця.

Збірку "Зів'яле листя" митець назвав "ліричною драмою". Це дійсно драма. Це сумна розповідь про невимовні страждання людської душі, зраненої як життєвими негараздами, так і нещасливим коханням.
Моя бо й народна неволя -
То мати тих скорбних пісень, -
писав І. Франко.

Символічна і назва збірки. "Зів'яле листя" - це художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття.
Але кохання - і як той вогонь, що "враз і гріє й пожирає", якщо воно нероздільне, нещасливе. Мабуть, тому у відчаї ліричний герой вирішує піти з життя. Таким чином, напруга почуттів змінюється так: життєствердження через кохання - розчарування - зневіра і розпач.

Збірка має три "жмутки", де розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя. Перший "жмуток" передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. ("Так, ти одна моя правдивая любов", "За що, красавице, я так тебе люблю".) Ліричний герой не хоче згодитись з тим, що кохана йому відмовляє. Він то звинувачує в усьому обставини ("Раз зійшлися ми случайно..."), то прагне здаватися збайдужілим ("Я не надіюсь нічого..."), то вмовляє кохану зглянутися на його страждання ("Не минай з погордою...", "Я не кляв тебе, о зоре").

Другий "жмуток" ліричної драми написаний переважно у народно-пісенній манері, тому багато віршів з другого "жмутка" стали улюбленими піснями та романсами ("Ой ти, дівчино, з горіха зерня...", "Червона калина, чого в лузі гнешся?", "Чого являєшся мені у сні?" та інші). Митець намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням, розраду від них.

Провідним мотивом поезій третього "жмутка" є пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням.

"Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу, чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв", - писав М. Коцюбинський.

І з ним важко не погодитись. У своїй збірці "Зів'яле листя" Франко виступає як найтонший поет-лірик, співець високого кохання. Ліричний герой драми - людина з ніжною, вразливою душею, але разом із тим - сильним характером. Ніщо не страшить його - ні труднощі життя й невдачі, ні наклепи й переслідування ворогів, ні зрада друзів, ні цісар з його тюрмами й жандармами.
Із будь-яким горем ліричний герой готовий помірятися, але не може відмовитись від великого й сильного почуття любові, він не може вирвати з серця чарівний образ дівчини, котру покохав до самозречення. За причину своїх мук закоханий юнак вважає три недолі, що стали супутниками його життя: перша недоля - то "м'яке серце", друга - "холопський рід", третя - "горда душа". Людська гордість не дозволяє герою просити милостині в коханні, тому всі свої болі й страждання він "у серці здавлює на дні". Особисті переживання ліричного героя, його чистоту, самозреченість поет підніс на незрівнянну височінь духовної краси. Найніжніше, найінтимніше викладає він зворушливими словами. Нікого не можуть залишити байдужими ніжні рядки його поезії, особливо тих, хто любив і страждав.

Хто ж вона, та жінка, яка збудила в серці ліричного героя таку незвичайну любов, зранила його палке серце й наповнила всю його істоту нестерпними душевними муками? Читаючи цю збірку, розумієш: в "ліричній драмі" немає цільного жіночого характеру. Героїня збірки з'являється то загадковою незнайомкою, то легковажною красунею, а найчастіше вродливою, наче перенесеною з народних пісень дівчиною.

Чарівний образ дівчини, що є джерелом і радості, і муки ліричного героя, змальовує поет у вірші "Ой ти, дівчино, з горіха зерня...". Вродою дівчина - "з горіха зерня", а серцем - "колюче терня". Уста її - тиха молитва, а слово - "гостре, як бритва". Темніші від ночі очі коханої, а сама вона "ясная зоря". Це незвичайна врода дівчини бентежить душу закоханого юнака, а нерозділена любов важким тягарем лягає на серце.
І все ж таки кохання підтримує ліричного героя, надає йому натхнення, творчої наснаги і сили. Я понесу тебе в

У народі кажуть: "Світ постав з любові". Саме так. Кохання існує на землі здавна. Розділене воно чи ні, але все одно робить людину чистішою, благороднішою, кращою, надихає на найвеличніші подвиги й звершення. І саме таке кохання оспівав І. Франко у найгеніальнішому зі своїх творінь - збірці "Зів'яле листя", цих "хвилюючих писаних кров'ю серця рядках". Ліричний герой — людина сильного характеру та ніжної душі. Три недолі стоять на шляху закоханого: "м'яке серце", "хлопський рід", "горда душа". Особисті переживання героя автор підніс на незрівнянну височінь духовної краси. Ліричний герой не капітулює перед супротивником — він впевнений у своїй правоті.Якщо герой збірок "З вершин і низин" та "Зів'яле листя" був відчайдушним у своїх поривах, різких переходах від бадьорості до занепаду, від радості до печалі, то ліричний герой збірки "Мій Ізмарагд" урівноважений, спокійний і розсудливий.Мотиви лірики Ф. — це сповідь поета про своє життя і життя свого народу, філософське осмислення дійсності. Це заповіт прийдешнім поколінням бути вірними синами свого народу, відданими чесній справі, чистими і щирими у своїх почуттях.