Поняття і види правової поведінки

Правова поведінка – це соціально значимі діяння суб’єктів, що контролюються їх свідомістю і волею, передбачені нормами права і тягнуть за собою юридичні наслідки.
Правова поведінка має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з реакцією держави на результати правової поведінки шляхом стимулювання, охорони соціально корисних діянь або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії. Держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб'єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку.
Оскільки норми права спрямовані на регулювання та охорону найбільш важливих для життєдіяльності суспільства та держави суспільних відносин, правова поведінка - це соціально значуща поведінка. Загалом, поведінку людей завжди оцінюють з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для суспільства. Будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні або негативні).
Сутність соціальної значущості правової поведінки пов’язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв’язки між суб’єктами, сприяти нормальному процесу взаємодії між людьми чи, навпаки, гальмувати його. Соціальна значущість правової поведінки завжди має дві форми – соціальну корисність та соціальну небезпечність (соціальну шкідливість). Соціально корисний характер правової поведінки виявляється, насамперед, у правовій активності суб'єктів, у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства. Соціальнонебезпечна та соціальношкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток позитивного потенціалу суб’єктів, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки.
З урахуванням змісту цих форм існують наступні види правової, соціально значимої поведінки:
- правомірна - соціально корисна поведінка, що відповідає приписам норм права, принципам права.
- правопорушення - соціально небезпечна або соціально шкідлива, винна поведінка, яка порушує (не виконує або неналежно виконує) вимоги приписів норм права.
- зловживання правом - соціально шкідлива поведінка, яка здійснюється в рамках правових норм.
- об’єктивно протиправна поведінка - поведінка, яка не завдає шкоди, але здійснюється з порушенням правових приписів.
Правомірна поведінка, що здійснюється шляхом реалізації прав, обов’язків та заборон, є юридичним фактом виникнення, зміни і припинення правовідносин. Правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності на основі охоронних норм. Тобто юридичне право є критерієм оцінки цієї поведінки як соціально корисної, соціально небезпечної чи шкідливої. Логіка механізму правового регулювання передбачає включення до його складу правової поведінки: норма права закріплює у своїй гіпотезі юридичну модель поведінки — як правомірної, так і протиправної — і таким чином виступає універсальним критерієм юридичної кваліфікації поведінки суб'єкта. Юридичний факт у механізмі правового регулювання — це сама поведінка, яка є юридично значущою. Тобто будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, у яких здійснюються права й обов'язки, реалізуються заходи відповідальності.
Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб’єктів, стан суспільних відносин лише за певної зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб’єктами, зумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Зовні правова поведінка виражається у формі діяння. Діяння – це юридичні факти, що залежать від свідомості та волевиявлення особи. Діяння може виражатися у формі дії та бездіяльності. Дії – це юридичні факти, які залежать від волі і свідомості особи і виражаються в активній поведінці (зокрема, укладання угоди). Бездіяльність – це юридичні факти, що залежать від волі і свідомості особи і виражаються у пасивній поведінці (наприклад, ненадання допомоги потерпілому тощо).
Діяння поділяються на:
А) Юридичні акти – це діяння, які безпосередньо свідомо спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто на виникнення, зміну або припинення правовідносин (укладання угоди).
В залежності від характеристики суб’єктів, (які вчиняють дії), та значення їх волевиявлення, юридичні акти поділяються на правочини та адміністративні акти. Правочини – діяння суб’єктів цивільного права, спрямовані на встановлення, зміну припинення цивільних правовідносин. Адміністративні акти – це діяння суб’єктів публічного права, спрямовані на встановлення, зміну та припинення публічних правовідносин.
В) Юридичні вчинки – це діяння, які безпосередньо не спрямовані на досягнення правового результату, але викликають його незалежно ні від усвідомлення чи не усвідомлення суб’єктом, який їх вчинив, їх можливого правового значення, ні від бажання чи небажання суб’єкта правовідносин щодо настання таких наслідків (приміром, знахідка, написання художнього твору тощо).
В залежності від характеру діянь виділяють:
- правомірні діяння: соціально корисні діяння, що відповідають приписам норм права, принципам права та здійснюються у формі правомірних дій або бездіяльності (наприклад, відповідно – перехід пішоходом автомагістралі у дозволених правилами дорожнього руху місцях і, навпаки, неперехід пішоходом автомагістралі у недозволених правилами дорожнього руху місцях тощо);
- неправомірні діяння: правопорушення - протиправні, винні діяння, які здійснюються у формі дії або бездіяльності і поділяються на суспільно небезпечні (злочини) та суспільно шкідливі (провини);
- зловживання правом – соціально шкідливі діяння, що відповідають приписам норм права, принципам права (наприклад, удавані, мнимі угоди).
У зв’язку з цим лише конкретне свідомо-вольове діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта може оцінюватися з точки зору права як правомірне чи неправомірне і викликати юридичні наслідки на підставі правових норм. Намір, бажання вчинити юридичне діяння самі по собі наслідків не викликають: вони залишаються поза межами правового впливу юридичними засобами. Тобто, наприклад, переконання, які не відповідають положенням норм права, якщо вони не знайшли свого зовнішнього вираження у відповідній поведінці (діяннях) суб’єкта, правопорушеннями не визнаються.
Правова поведінка має відповідну структуру як цілісну сукупність відповідних елементів: суб’єкти, об’єкти, суб’єктивну сторону, об’єктивну сторону. Так, суб’єктами правової поведінки можуть бути фізичні, юридичні особи та спільноти, які наділені правосуб’єктністю. Об’єктами правової поведінки виступають суспільні відносини, соціальні (матеріальні чи нематеріальні) цінності тощо. Суб’єктивна сторона відображає внутрішнє ставлення суб’єкта до наслідків, скоєного ним діяння, та складається з цілей, мотивів, правових установок. Об’єктивна сторона характеризує форму зовнішнього вираження діяння, скоєного суб’єктом, суспільно значущі наслідки (корисні, небезпечні або шкідливі) та причинний зв’язок між діянням і його наслідками.
Зокрема, відмінність між такими видами правової поведінки, як зловживання правом та об’єктивно протиправною поведінкою особливо прослідковується у специфічних рисах їх об’єктивної сторони. Так, зловживання правом, зовні виявляється у соціально шкідливих діяннях, які здійснюється в рамках правових норм. Тобто суб’єкт, володіючи певним правом, використовує його не за його соціальним призначенням, а з метою заподіяння шкоди суспільним інтересам або інтересам інших суб’єктів (наприклад, так звані (мнимі) удавані угоди, реєстрація шлюбу без наміру створити сім’ю, а з метою незаконного придбання жилої площі тощо). Характерною ознакою об’єктивної сторони зловживання правом є відсутність порушення конкретних юридичних заборон чи невиконання обов’язків. Тому складно розмежувати зловживання правом та правомірну поведінку по мотивах діяльності суб’єктів (тобто за суб’єктивною стороною). Об’єктивна сторона зловживання правом характеризується недозволеним способом використання суб’єктами своїх прав, способами, які суперечать призначенню права, внаслідок чого завдається шкода особі, суспільству та державі.
Навпаки, об’єктивно протиправна поведінка зовні виявляється у діяннях, які не завдають соціальної шкоди, але порушують приписи норм права. Наприклад, переплата податків; об’єктивна сторона цього діяння характеризується порушенням припису норм права, і водночас відсутністю заподіяння соціальної шкоди інтересам суспільства та держави.
Таким чином, правова поведінка характеризується такими основними ознаками: соціальною значущістю; зовні виражається у вигляді дії або бездіяльності; має свідомо вольовий характер; регулюється правовими нормами; має властивість спричиняти юридичні наслідки; гарантується і охороняється державою