Юридична відповідальність: поняття та ознаки

Юридична відповідальність – це особливий вид правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи правової норми, з одного боку, і державою в особі її органів чи інших організацій (наприклад, власника підприємства), які уповноважені визначити щодо порушника міру відповідальності на підставі правових норм, — з іншого боку. Тому юридична відповідальність гарантується діяльністю компетентних органів по застосуванню санкцій правових норм, що здійснюється в порядку юридичної процедури. Остання забезпечує об'єктивність і всебічність розгляду справи про юридичну відповідальність суб'єкта правопорушення й одночасно гарантує йому право на захист від моменту притягнення до відповідальності до її завершального етапу (реалізації).
Юридичний зміст відповідальності виражається в безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм. Підстави юридичної відповідальності — це необхідна єдність її фактичних і юридичних передумов, без яких вона не може бути реалізована. Фактичною підставою юридичної відповідальності є саме протиправне діяння (дія чи бездіяльність), у якому присутні всі елементи складу правопорушення. Тобто фактичною підставою юридичної відповідальності є юридичний факт (саме правопорушення), без якого неможливе виникнення відповідальності. Однак ці відносини не можуть виникнути як правові, якщо модель правопорушення (елементи складу і санкції) не буде передбачена у правовій нормі. Тому юридичною підставою відповідальності є нормативні приписи, які чітко фіксують елементи складу правопорушення і містять його юридичні ознаки, та правозастосовчий акт, у якому дається всебічна оцінка обставин та особи, що скоїла правопорушення, юридична кваліфікація вчинку і міститься мотивоване юридичне рішення. Тільки необхідний зв'язок і єдність ідеального та реального — нормативних і фактичних підстав (формального складу та матеріального складу правопорушення, а також правозастосовчого акту) — будуть відповідати вимогам законності при притягненні особи до юридичної відповідальності.
Притягнення до юридичної відповідальності є одним із проявів правоохоронної функції держави, тобто такого напрямку в діяльності її органів, який здійснюється виключно у правовій формі, в межах компетенції і повноважень цих органів, і врегульований процесуальними нормами (наприклад, Кримінально-процесуальним кодексом України).
Водночас законодавством передбачаються й обставини, які виключають юридичну відповідальність. В кримінальному законі до обставин, що виключають злочинність діяння (тобто кримінальну відповідальність) віднесені: неосудність особи, що заподіяла суспільнонебезпечне діяння, необхідна оборона, крайня необхідність, заподіяння шкоди при затримці злочинця, заподіяння шкоди під впливом фізичного або психічного примусу та ін. Обставинами, що виключають адміністративну відповідальність, закон визнає неосудність, необхідну оборону і крайню необхідність. Зазначені обставини виключають також інші види юридичної відповідальності (дисциплінарну, цивільну). Зокрема, у цивільному законодавстві - це непереборна сила, під впливом якої суб'єкт заподіяв шкоду правам і законним інтересам осіб.
Виключення відповідальності припускає, що вона не настає в силу зазначених умов з моменту здійснення діяння. Про звільнення від юридичної відповідальності мова йде, якщо суб'єкт вже притягнутий до відповідальності (наприклад, притягнутий у якості обвинуваченого) або відповідальність уже реалізується, суб'єкт уже перетерплює міри відповідальності. Підставами для звільнення від кримінальної відповідальності та покарання є діяльне каяття при здійсненні злочину невеликої ваги, примирення сторін і загладжування причиненого збитку, амністія, помилування, видання закону, що скасовує відповідальність і ін.
При чому сутність юридичної відповідальності слід шукати не в санкції норми права, яка є лише засобом її реалізації. Тобто, передусім, висувається не формальний примусовий бік відповідальності, а її внутрішня морально-етична основа, яка виражає неможливість для правопорушника ухилитися від обов’язку відповідати за свої протиправні діяння. Ототожнення юридичної відповідальності із санкцією та її реалізацією звужує цю основу в інституті юридичної відповідальності і зводить її виключно до примусу.
Юридична відповідальність спирається на державний примус, що є специфічним впливом на поведінку людей, заснованим на організованій силі. Особливістю такого примусу є спрямованість на примусове виконання норм права. Проте юридична відповідальність не зводиться до державного примусу. Державний примус є більш ширшим поняттям, ніж юридична відповідальність, оскільки він може здійснюватися різними способами, не пов’язаними з відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб від тих чи інших видів залежності тощо).
Держава має право застосовувати відповідні заходи державного примусу до суб`єктів правопорушення, які зобов`язані нести юридичну відповідальність, тобто зазнавати відповідних втрат або обмежень, передбачених санкціями норм права. До таких примусових заходів, які не є вираженням юридичної відповідальності, відносять:

• додаткові, супутні до юридичної відповідальності у вигляді додаткових обмежень та обов’язків (зокрема, протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються тощо);
• заходи, які запобігають правопорушенню (наприклад, пов’язані з адміністративним наглядом за особами, які звільнені з місць позбавлення волі, примусовий огляд на стан сп’яніння, заборона або призупинення до проведення необхідних санітарних чи протиепідемічних заходів експлуатації діючих виробничих об’єктів тощо);
• заходи, що застосовуються для припинення правопорушень (наприклад, затриманя особи, якщо вона захоплена при вчиненні злочину, позбавлення дозволу на здійснення певних видів господарської діяльності тощо) та ін.