Види юридичної відповідальності

Юридичну відповідальність розглядають як один із охоронних правових засобів, які застосовуються у механізмі правового регулювання на підставах та у порядку, встановлених чинним законодавством. Опанування природи цього складного правового феномену дозволяє його класифікація за певними критеріями. Передусім, традиційним є виокремлення юридичної відповідальності за галузевою структурою системи права, в результаті чого розрізняють такі головні її види: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна, цивільно-правова.
Кримінальна відповідальність - найбільш суворий охоронний правовий засіб, що застосовується в механізмі правового регулювання за вчинення злочинів, з метою охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку, конституційного устрою, виключно у судовому порядку та на підставах, встановлених чинним кримінальним законодавством, і передбачає найбільш жорсткі негативні юридичні наслідки. Кримінальна відповідальність тягне судимість. Так, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України (наприклад, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі або його апараті, особи, які мають судимість). Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
Юридичними підставами кримінальної відповідальності є норми кримінального законодавства та правозастосовчий акт – обвинувальний вирок суду. Матеріальними підставами є вчинення суспільнонебезпечного діяння, яке містить склад злочину. Кримінальний кодекс закріплює вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, а кримінально-процесуальний — регламентує порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Повноваженням щодо притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд, тобто ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину та притягнутий до кримінального покарання інакше, ніж за вироком суду та у відповідності до закону.
У ст. 51 Кримінального кодексу України закріплені наступні види кримінальних покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Перелік покарань є обов'язковим для суду, вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Особливостями цього виду відповідальності є, зокрема, наявність презумпції невинуватості, за якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Крім того, у кримінальному законі визначені обставини, що звільняють від кримінальної відповідальності (необхідна оборона).
Адміністративна відповідальність - охоронний правовий засіб, що застосовується в механізмі правового регулювання за вчинення адміністративних правопорушень (проступків) з метою забезпечення та відновлення порядку управління, шляхом покладання на винних осіб покарання відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів. Адміністративна відповідальність не тягне судимості.
Адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до осіб, які вчинили адміністративні правопорушення (проступки), адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи іншого характеру, які застосовуються уповноваженими на те органами або посадовими особами на підставах і в порядку, встановлених нормами чинного законодавства. Основним нормативним актом, що регулює адміністративну відповідальність є Кодекс України про адміністративні правопорушення, де закріплюються поняття адміністративного правопорушення, види адміністративних стягнень, загальні правила та порядок їх застосування, система складів адміністративних проступків тощо. Крім того, діють норми інших законодавчих актів, де встановлюються заходи адміністративної відповідальності (наприклад, у Законах України: «Про Державну податкову службу в Україні» у редакції від 30.04.2010 р., «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, що затверджений Законом України від 22.02.2006 р. тощо). Тому через інститут адміністративної відповідальності реалізуються норми різноманітних галузей права — податкового, господарського, фінансового та ін. Так, Національний банк України здійснюючи адміністративне регулювання діяльності банків, вправі застосовувати санкції адміністративного характеру (ст.66 Закону «України «Про банки і банківську діяльність). Військовослужбовці, особи рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів внутрішніх справ та ін. несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами (наприклад, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, що затверджений Законом України від 22.02.2006 р.) тощо.
Тобто юридичними підставами адміністративної відповідальності є норми чинного законодавства та правозастосовчий акт – рішення відповідного органу державного управління. Фактичною підставою застосування адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення (проступка). При чому адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені Кодексом про адміністративну відповідальність, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Суб'єктами відповідальності можуть бути як фізичні особи, що скоїли адміністративне правопорушення та досягли 16-річного віку, так і юридичні особи.
Заходами адміністративної відповідальності (адміністративні стягнення), які поєднують матеріальний та моральний вплив, є: попередження; штраф; адміністративний арешт; позбавлення спеціальних прав (наприклад, права полювання); оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація зазначених предмета або об’єкта; громадські роботи; виправні роботи; адміністративний арешт та ін. Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених, види адміністративних стягнень. Зокрема, може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. об’єкта і т.ін.
Адміністративна караність проступку полягає в тому, що за його вчинення законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна караність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення, хоча реально воно може й не накладатися (наприклад, у випадку звільнення від адміністративної відповідальності).
Мірою адміністративної відповідальності є адміністративне стягнення, яке тягне за собою певні несприятливі для порушника наслідки, застосовується з метою його виховання та попередження вчинення нових правопорушень. Стягнення за адміністративне правопорушення накладаються у межах, встановлених Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують (щире розкаяння винного тощо) і обтяжують (втягнення неповнолітнього в правопорушення тощо) відповідальність (ст.33 Кодексу про адміністративні правопорушення). До обставин, що виключають адміністративну відповідальність відносять наявність стану крайньої необхідності, необхідної оборони, або перебування у стані неосудності. Тобто особа, яка діяла, перебуваючи у зазначених станах, не підлягає адміністративній відповідальності.
Дисциплінарна відповідальність - охоронний правовий засіб, що застосовується в механізмі правового регулювання за порушення трудової дисципліни (вчинення дисциплінарного проступку) у порядку та на підставах, встановлених чинним законодавством, і передбачає відповідні негативні юридичні наслідки.
Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації на основі типових правил. Тому юридичною підставою дисциплінарної відповідальності є норми законодавства про працю (Кодексу законів про працю України), норми правил внутрішнього трудового розпорядку та правозастосовчий акт – відповідний наказ адміністрації підприємств, установ, організацій. Фактичною підставою дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного правопорушення (проступку).
Дисциплінарна відповідальність застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися органами, вищестоящими щодо вищезазначених органів. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством. Тому умовно виділяють два види дисциплінарної відповідальної: загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників); спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно-правових актів: статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників). Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена ст. 147 Кодексу законів про працю України, де встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана і звільнення. Загальна дисциплінарна відповідальність є універсальною за характером та може застосовуватись до всіх працівників, які працюють за трудовим договором, незалежно від виду здійснюваної ними діяльності. При чому перелік дисциплінарних стягнень загального характеру є вичерпним.
Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена спеціальним законодавством: законами, що визначають особливості правового статусу окремих груп працівників (наприклад, «Про статус суддів» у редакції від 22.05.2008 р., «Про державну службу» у редакції від 22.05.2008 р. тощо) або іншими актами (статутами та положеннями про дисципліну). Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної, передусім, більш суворими заходами дисциплінарного стягнення чи впливу. Наприклад, відповідно до Закону України «Про державну службу» до державних службовців можуть застосовуватися, крім загальних дисциплінарних стягнень, такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Матеріальна відповідальність - охоронний правовий засіб, що застосовується в механізмі правового регулювання за вчинення майнового правопорушення (проступку) у порядку та на підставах, встановлених чинним законодавством про працю і передбачає відповідні негативні юридичні наслідки.
В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вжити заходів щодо запобігання шкоди, а також обов'язок самого роботодавця — створити умови, необхідні для нормальної роботи; забезпечити здорові та безпечні умови праці, впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові й виникненню професійних захворювань працівників. Тому матеріальна відповідальність, на відміну від дисциплінарної, має двосторонній характер, оскільки її суб’єктами можуть виступати і працівник, і роботодавець (службова особа, керівник підприємства, установи, організації).
Водночас матеріальна відповідальність працівника та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника, за загальним правилом, визначається розміром завданої шкоди у межах середнього заробітку працівника (зобов'язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо зазначених у Кодексі законів про працю України). Роботодавець відшкодовує завдану працівнику при виконанні трудових обов'язків шкоду в повному обсязі незалежно від власного фінансово-економічного становища.
Юридичною підставою матеріальної відповідальності є норми законодавства про працю (Кодексу законів про працю України) та правозастосовчий акт – відповідне розпорядження власника або уповноваженого ним органу, вищестоящого органу в порядку підлеглості, а у випадках встановлених законодавством – рішення суду. Фактичною підставою матеріальної відповідальності є вчинення майнового правопорушення (проступку). Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
Зв’язок матеріальної відповідальності працівника з виконанням ним трудових обов’язків споріднює її з дисциплінарною відповідальністю. Проте про дисциплінарну відповідальність мова йде тоді, коли працівник порушує встановлені на підприємстві, установі, організації правила внутрішнього трудового розпорядку. Якщо ж шкідливі наслідки виражаються у завданні майнової шкоди підприємству, установі, організації, — застосовуються заходи матеріальної відповідальності. Тобто шкідливий наслідок як складовий елемент об'єктивної сторони відповідного правопорушення виступає єдиним критерієм визначення виду юридичної відповідальності працівника (дисциплінарної чи матеріальної). Так, матеріальна відповідальність застосовується адміністрацією підприємств, установ, організацій внаслідок вчинення майнового правопорушення (проступку).
Крім того, метою матеріальної відповідальності є відшкодування (компенсація) завданої шкоди, а дисциплінарної — забезпечення трудової дисципліни. Тому на відміну від дисциплінарної відповідальності, працівник може бути притягнутий до матеріальної відповідальності не за будь-яке винне протиправне невиконання трудової дисципліни, а лише за те, внаслідок якого була завдана майнова шкода роботодавцю.
Матеріальна відповідальність може бути обмеженою і повною. У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники за знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів, а також керівники підприємств установ, організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів у разі заподіяння майнової шкоди з їх вини тощо. Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з вини працівника, настає, якщо між таким працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання; якщо майно та інші цінності були одержані таким працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами тощо.
Правом притягнення до матеріальної відповідальності наділені власник або уповноважений ним орган, вищестоящий орган в порядку підлеглості, а у випадках встановлених законодавством – суд. За загальним правилом, обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності (вина працівника та факт шкоди) покладено на роботодавця. Виняток складають випадки, коли укладено договір про повну матеріальну відповідальність, або майно передано йому за разовою довіреністю, тобто матеріально відповідальні працівники вважаються винними у заподіянні шкоди, поки самі не доведуть протилежне.
Засобами матеріальної відповідальності є: грошове стягнення. Відповідно до ст.140 Кодексу законів про працю України працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкодження. При чому, наприклад, вчинення працівником розкрадання майна роботодавця, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, може мати наслідком притягнення його до матеріальної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності одночасно. Крім того, чинне законодавство про працю передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність працівника. Так, якщо шкода була завдана роботодавцю діями працівника, які підпадають під ознаки трудового правопорушення, однак були вчинені в результаті нормального виробничо-господарського ризику, крайньої необхідності чи необхідної оборони, правовідносини матеріальної відповідальності не виникають.
Цивільно-правова відповідальність - охоронний правовий засіб, що застосовується в механізмі правового регулювання з метою відновлення та компенсації договірних та позадоговірних зобов'язань, що полягає у відшкодуванні правопорушником майнової шкоди та поновленні порушених прав. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер. Юридичними підставами її застосування є норми чинного цивільного, сімейного та ін. законодавства та правозастосовчий акт - рішення суду. Фактичною її підставою є вчинення цивільно-правового правопорушення (проступку).
Однією із найважливіших ознак цивільно-правової відповідальності є її майновий характер. Так, фізична особа-підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. (наприклад речі особистого користування). Фізична особа – підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.
Цивільно-правова відповідальність має дві форми - договірна та позадоговірну. Договірна відповідальність настає за невиконання чи порушення умов договору та встановлюється як самим договором, так і законом. Так, відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Позадоговірна відповідальність настає лише за законом та за умови спричинення збитків особою, яка не була з потерпілим у договірних відносинах. При цьому як покарання позадоговірна відповідальність передбачає обов'язок правопорушника відшкодувати упущені прибутки, майнові втрати, компенсувати витрати на відшкодування майна чи здоров'я.
Тобто цивільно-правова відповідальність застосовується за порушення договірних зобов'язань (пені, штраф, відшкодування збитків) та за цивільно-правові позадоговірні порушення (делікти), що заподіюють матеріальний збиток або моральну шкоду що потерпіли. Цивільно-правова відповідальність застосовується судовими органами або добровільно реалізується самим порушником: вільно сплачуються пені, збитки, відшкодовується шкода.
Загалом, як самостійний вид юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність характеризується наступними особливостями: має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі; діє презумпція винності правопорушника, оскільки він повинен довести відсутність вини; має дві форми — договірну, та позадоговірну; захист порушених цивільних прав здійснюється загальними, господарськими, третейськими судами у межах особливого процесуального порядку; суб'єктами відповідальності може бути як фізична, так і юридична особа; можливість добровільного відшкодування збитків у досудовому порядку.
Крім того, існує ще декілька підходів до класифікації видів юридичної відповідальності.
В залежності від функцій юридичної відповідальності розрізняють:
1. Правовідновлююча (цивільно-правова і матеріальна) - має на меті компенсацію за шкоду. Як правило, характерним є добровільне виконання правопорушником певних вимог. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між сторонами.
2. Штрафна (каральна) (кримінально-правова, адміністративно-правова) - примус виявляється: а) в обмеженні прав особи, яка притягається до відповідальності (позбавлення права обіймати певні посади, позбавлення права керувати автомобілем, тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності тощо); б) у застосуванні додаткових обов'язків обтяжуючого характеру (штраф, встановлення режиму індивідуального ліцензування тощо).
У залежності від способу покладання відповідальності розрізняють: кримінальна відповідальність застосовується виключно у судовому порядку; адміністративна відповідальність застосовується адміністративними органами (адміністративними комісіями, відповідними органами митної, прикордонної служби, санітарною інспекцією і т.д.); дисциплінарна відповідальність застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника-правопорушника; цивільно-правова відповідальність покладається за цивільно-правові позадоговірні порушення (делікти), що заподіюють матеріальний збиток або моральну шкоду що потерпіли, а також за порушення договірних зобов'язань (пені, штраф, відшкодування збитків). Матеріальна відповідальність робітників може застосовуватися власником або уповноваженим ним органом, вищестоящим органом в порядку підлеглості, а у випадках встановлених законодавством – судом. Цивільно-правова відповідальність застосовується загальними, господарськими, третейськими судами (або добровільно реалізується самим порушником).
В залежності від вини. Як правило,юридична відповідальність застосовується за винні протиправні діяння. Водночас в деяких випадках можливе її застосування і за протиправні діяння, які позбавлені вини. Мова йде, зокрема, про деякі випадки майнової, цивільно-правової відповідальності, які безпосередньо передбачені законом, наприклад у випадку заподіяння шкоди джерелами підвищеної небезпеки.
В залежності від підстав виникнення розрізняють позитивну юридичну відповідальність та негативну юридичну відповідальність.
Позитивна (перспективна) юридична відповідальність – це відповідальність, яка настає в результаті виконання відповідних повноважень, це позитивний обов'язок, що випливає із соціальної, посадової, службової та іншої ролі суб'єктів. Наприклад, "відповідальність за стан справ на підприємстві несе директор" тощо. Так, сфері конституційних правовідносин домінує саме позитивна відповідальність, оскільки для конституційної відповідальності головне полягає в обов’язку суб’єкта звітувати перед відповідним органом. Підставами позитивної конституційної відповідальності є виконання суб’єктом конституційних правовідносин певних посадових обов’язків. Так, відповідно до Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31.05.200 р. керівник Апарату здійснює загальне керівництво і координацію роботи структурних підрозділів апарату, відповідає за виконання покладених на апарат завдань тощо. Тобто посадова особа несе відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов’язує її правовий статус. Позитивна відповідальність характерна також і тим, що нерідко важко визначити формалізовані критерії для оцінки поведінки вказаних суб’єктів. Часом їх у законі немає, взагалі. Підставами такої відповідальності можуть бути такі критерії як бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо.
Негативна (ретроспективна) юридична відповідальність – як відповідальність за минуле - пов’язується із закріпленим у законі примусовим обов’язком правопорушника перетерпіти з боку держави певні негативні наслідки (санкції) за скоєне ним правопорушення.
Негативну юридичну відповідальність можна виокремити як особливий вид правовідносин між державою та особою-правопорушником, оскільки підставою для її виникнення є правопорушення. В цих правовідносинах завжди беруть участь дві сторони: з одного боку - держава, а, з іншого - правопорушник. Як на боці держави, так і на боці правопорушника знаходяться і права, і обов’язки. При чому на правопорушника покладаються ряд примусових обов’язків, які забезпечуються державою.
Зокрема, конституційна відповідальність може функціонувати також і в ретроспективному аспекті. Так, Верховна Рада України наділена правом розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів (ст.87 Конституції України), в чому виявляється ретроспективна конституційна відповідальність, оскільки «резолюція недовіри» - це відповідна санкція. Верховна Рада України наділена правом усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури «імпічменту» у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст.111 Конституції України) – це також прояв ретроспективної конституційної відповідальності.
Саме цей вид юридичної відповідальності мається на увазі, коли без відповідних застережень застосовується термін «юридична відповідальність».За галузевою ознакою негативна юридична відповідальність поділяється на такі її головні види: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна, цивільно-правова та ін.