Юридичний склад правопорушення

Склад правопорушення – це сукупність закріплених у законі ознак об’єктивного та суб’єктивного характеру, за наявності яких суспільно небезпечне діяння визнається правопорушенням. Стверджувати про наявність правопорушення можливо лише тоді, коли у наявності є усі елементи його складу. Зовні правопорушення виражається у формі матеріального складу та юридичного (формального) складу. Матеріальний склад правопорушення - це безпосереднє протиправне діяння (дія чи бездіяльність), у якому присутні всі елементи складу правопорушення. Юридичним складом правопорушення є нормативні приписи, які чітко фіксують елементи складу правопорушення і містять його юридичні ознаки.
Як свідчить практика, однакових правопорушень не існує. Тому кожному конкретному правопорушенню має відповідати своєрідний механізм його вчинення з властивими лише йому умовами та причинами.
Структуру правопорушення складає суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт та об’єктивна сторона, проте основою цієї структури визнається саме суб’єкт правопорушення, оскільки немає правопорушника, немає і правопорушення.
І. Суб’єкти правопорушення – фізичні та юридичні особи, які мають здатність відповідати за свої протиправні діяння, тобто здатні нести юридичну відповідальність (деліктоздатність). На відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення (наприклад, державної реєстрації), деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і здатності людини контролювати свою поведінку волею і свідомістю. Вік, з якого може наставати юридична відповідальність фізичної особи у різних галузях законодавства визначається відповідно. Наприклад, суб'єктом злочину, згідно зі ст. 22 Кримінального кодексу України, визнається осудна фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінальна відповідальність. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, які вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу та ін. При чому осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, перебувала у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. У цивільному законодавстві закріплені підстави цивільної деліктоздатності повнолітньої та неповнолітньої фізичної особи. Зокрема, неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно, а також за шкоду, завдану нею іншій особі тощо.
Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушень виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, і юридичні особи. Наприклад, відповідно до вимог п.14 ст.8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» у редакції від 16.12.2009 р. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку вправі накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання ліценцій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів тощо. Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винне діяння конкретних фізичних чи посадових осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною або посадовою особами. Наприклад, у ст. 452 Цивільного кодексу України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Юридичні особи не можуть бути суб’єктами злочину (як виключення із загального правила – під час Нюрнберзького судового процесу – такі юридичні особи як Гестапо, СД, СС були визнані злочинними організаціями). Суб’єктом злочину може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін.
ІІ. Суб’єктивна сторона – певне психічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків, що характеризується виною, метою, мотивом вчинення правопорушення.
Розглядаючи місце суб’єктів у складі правопорушення, великої ваги набувають особливості суб’єктивної сторони правопорушення (вина, мотив і мета). При цьому вина як безпосередній прояв суб’єктивної сторони правопорушення може виражатися, як у формі умислу (прямого чи непрямого), так і у формі необережності (самовпевненості чи недбалості).
Так, прямий умисел передбачає, що суб’єкт, усвідомлюючи зміст власних суспільно-небезпечних або суспільно шкідливих діянь, передбачає їх наслідки та бажає їх настання. Наприклад, особа з метою здійснення терористичного акту умисно зруйнувала або пошкодила шляхи сполучення, а також вчинила дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний стан, тобто здійснювала ці діяння осмислено, ставлячи перед собою за мету настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків (ст. ст. 258, 277 Кримінального кодексу України).
Непрямий умисел передбачає, що суб’єкт усвідомлює зміст власних суспільно-небезпечних або суспільно шкідливих діянь, передбачає їх відповідні наслідки, і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання. Наприклад, в результаті хуліганських дій особа зруйнувала або пошкодила шляхи сполучення, здійснювала ці діяння свідомо, припускаючи суспільно небезпечний результат власних діянь (або ставлячись до таких наслідків байдуже), хоча і не ставила за мету їх настання.
Самовпевнена необережність передбачає, що суб’єкт передбачає можливість настання суспільно небезпечних чи суспільно шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховував на їх відвернення. Наприклад, особа розуміє, що недбале зберігання вогнепальної зброї може призвести до загибелі людей, тобто вона розуміє зміст власних діянь, передбачає їх наслідки, проте самовпевнено розраховує на їх запобігання.
Недбала необережність передбачає, що суб’єкт не передбачав можливості настання суспільно небезпечних або суспільно шкідливих наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити. Наприклад, особа розуміє, що недбало зберігає вогнепальну зброю, але не передбачає наслідки такого недбалого ставлення, водночас могла би та мала би передбачити їх настання, оскільки «недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів може спричинити загибель людей або інші тяжкі наслідки (ст.264 Кримінального кодексу України).
Структура суб’єктивної сторони правопорушення включає обов’язкову (головну) складову та додаткові складові.
Так, обов’язкова (головна) складова суб’єктивної сторони правопорушення включає:
- вину - психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії або бездіяльності та їх наслідків, що виражене у формах: умислу (прямого чи непрямого) або необережності (самовпевненості; недбалості).
Додаткові складові суб’єктивної сторони правопорушення включає:
А) Мету - той результат, якого бажав досягти правопорушник, скоюючи правопорушення (наприклад, заволодіння матеріальними благами тощо).
В) Мотив - спонукальні причини, що підштовхнули правопорушника до вчинення правопорушення (найпоширеніші – помста, особиста користь тощо). Наприклад, умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, вчинене з корисливих або інших особистих мотивів; зокрема, такими мотивами може бути отримання певної суми коштів від осіб, для яких ця інформація становить відповідний інтерес тощо (с.232 Кримінального кодексу України). Тобто мотив як істотний елемент суб’єктивної сторони зумовлює прийняття рішення діяти саме так, а на інакше, пояснюючи психологічні причини скоєння правопорушення.
Не слід вважати, що додаткові складові суб’єктивної сторони правопорушення мають другорядне значення у її структурі. Наприклад, мета може відігравати ключову роль у складі того чи іншого правопорушення. Так, у складі такого тяжкого злочину як терористичний акт мета відіграє вирішальну роль. У ст.258 Кримінальному кодексі України терористичний акт визначається як «застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчиненні з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення тощо». Крім того, саме мета може бути найважливішим критерієм розмежування злочинів від інших протиправних діянь, здійснення яких злочином не визнається. Наприклад, необхідної оборони. Так, у ст.35 Кримінального Кодексу України визначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди.
При чому саме сукупність внутрішніх психічних процесів особистості та зовнішніх обставин утворюють механізм поведінки правопорушника. Тобто особливості суб’єктивної сторони зумовлюють своєрідні риси об’єктивної сторони правопорушення.
ІІІ. Об’єкти – це ті суспільні відносини, суспільний порядок, які охороняються нормами права і на які дане правопорушення посягає в процесі скоєння правопорушення. Предмет – це конкретні матеріальні чи духовні блага, пов’язані із здійсненням тих чи інших суспільних відносин (власність, життя, здоров'я громадян тощо)
ІV. Об’єктивна сторона – як зовнішнє вираження протиправного діяння - завжди відповідає на запитання «Де, коли і яким чином правопорушення скоєне?». У зв’язку з цим необхідними елементами об’єктивної сторони є:
- місце скоєння правопорушення;
- час скоєння правопорушення;
- спосіб скоєння правопорушення (дія чи бездіяльність; причинний зв’язок між скоєним діянням і шкідливими наслідками як результатом цього діяння).
Тобто об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння, шкідливий результат, що спричинився правопорушенням; причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом. Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, середньої тяжкості, легким — відповідно до Кримінального кодексу України кожне з них утворює самостійний склад злочину