А.О.Капелюшний

ри свідомості та її контролю може не тільки той об'єкт, той зміст, який є для редактора безпосередньою метою дії, але й одночасно з ним інші об'єкти. Редактор має виробити значну кількість навиків, щоб зумі­ти під час декількох читань зробити підконтрольними всі компоненти змісту й форми твору. На базі специфічних редакторських навиків фор­мується така специфічна редакторська риса, як критична настороже­ність, постійне очікування, а в деяких місцях передчуття помилки¹.

Такими є найважливіші психологічні засади редакторського аналізу журналістського тексту. Саме ними керується редактор у своїй практич­ній діяльності.

3. Межі втручання редактора в текст (проблема "автор -редактор"). Це питання в теорії та практиці редагування ґрунтується на розглянутих вище двох попередніх проблемах. К.М.Накорякова на­голошує на тому, що саме розуміння складності процесу творчості, психології автора має застерегти редактора від правки, яка не є необ­хідною, адже кількість виправлень і змін у рукописі зовсім не свідчить про якість роботи цього працівника ЗМІ²."Проблема взаємодії автора і редактора завжди залишається проблемою гострою. Межі редактор­ського втручання в авторський текст визначити раз і назавжди для всіх випадків неможливо, але редакторові треба знати принципи, якими він має керуватися", - пише дослідниця³.

К.М.Накорякова наголошує на чотирьох аспектах втручання редак­тора в авторський текст: політичному, суспільному, етичному, естетич­ному⁴. Під час роботи над рукописом треба обмежитися, на думку М.М.Сікорського, тільки неминучими скороченнями, замінами, вставка­ми⁵. Редактор має право їх робити, якщо це не збіднює змісту, не по­слаблює доказовості. Коли ж правка зачіпає важливі питання змісту, то редакція має її здійснювати тільки за згоди автора. Найменше втру­чання редактора в авторський текст має бути обґрунтованим. Похвала чи критика виступу в ЗМІ завжди стосується того, чий підпис стоїть

............................ Редагування в засобах масової інформації..............................

під твором, а не того, хто готував його до оприлюднення¹.

Будь-які форми втручання редактора в авторський текст мають пе­редбачати й забезпечувати збереження авторської манери. "Межі втру­чання в рукопис визначаються також позицією, яку займає редакція щодо вірогідності авторських думок. Матеріали, подані до редакції, газетяр може схвалювати чи навіть захоплюватися ними, може і не поділяти поглядів автора, не сприймаючи його концепцію, категорично відкидати її. Проте редактор не має ніякого права нав'язувати авторові свої думки, примушувати його говорити так, як це сказав би він, редак­тор", - зауважує Д.С.Григораш². Обсяг і характер виправлень, межі втручання в рукопис залежать від того, наскільки редактор сприятиме виявлянню авторського "я", а не намагатиметься опікати свого допису­вача. Не можна підміняти мову й стиль автора мовою й стилем редак­тора. "І коли газетярі не дбають про те, щоб дописувач висловлювався по-своєму, то він у них говорить фальшиво", - пише Д.С.Григораш³. Виправляючи текст, некваліфікований редактор нехтує особливостями авторського стилю, нав'язує чужий спосіб мислення, невластиву авто­рові форму викладу, а це знижує вимогливість, спричиняє зневіру у власних силах у того, кого так правлять. Уміння редактора викликати в автора бажання самому попрацювати й удосконалити твір - одна з важливих рис журнал іста-професіонала⁴. Треба тактовно підвести ав­тора до того, що він сам внесе всі потрібні виправлення в текст. У ЗМІ тексти найчастіше готують дуже оперативно, тому спілкування з автором не завжди можливе й редактор роботу над рукописом завер­шує здебільшого сам. Проте завжди треба прагнути до спільної роботи з автором. Межі втручання в рукопис є, але щоразу їх треба правильно визначити⁵. Працюючи над текстом, варто обмежуватися тільки вмоти­вованими, обґрунтованими скороченнями, виправленнями та ін.

4. Особливості редакторського читання тексту. Редагуван­ня розпочинається з читання тексту. Хоча фахове редакторське читан­ня має свої відмінності й особливості, проте воно базується на звичай-