А.О.Капелюшний. 8. Часта зміна формату передачі, що не дозволяє глядачам (слуха­чам) до неї звикнути

8. Часта зміна формату передачі, що не дозволяє глядачам (слуха­чам) до неї звикнути.

9. Недостатня уважність до "дрібниць", що призводить до неточностей в ефірі, до помилок у газеті (неуважне вичитування, внаслідок чого залишаються невиправленими "помилки набору").

10.Помилки занадто великої активності автора (багатослівність про­пускання необхідних ланок у ланцюзі роздумів тощо).

11.Помилки втомленості автора (повтори, неточність у слововживанні, в аргументуванні тощо).

12.Помилки браку творчої уяви в автора, творчого підходу до написан­ня тексту (стандартизованість викладу, робота за схемою, побою­вання, комплексування в разі потреби відійти від знайомої схеми тощо).

13.Помилки під час перекладу "внутрішньої мови" на "зовнішню" (зре-дукованість ланок у ланцюзі роздумів-див. також тут п. 10; виник­нення непередбачуваних самостійних слів на стикові двох слів у мовленні на радіо й на телебаченні, пропускання логічних суб'єктів та обставинних концентрів і оперування переважно логічними пре­дикатами).

14.Недостатня популярність викладу як наслідок невдалого перекладу з "внутрішньої мови" на "зовнішню", нерозв'язання основної супе­речності творчого процесу - суперечності між думкою і словом, між індивідуальним (автор) і соціальним (маса читачів, слухачів, глядачів).

15.Відсутність суспільно важливої мотивації в діяльності журналіста, внаслідок чого виникає байдужість автора, поверховість у сприйнят­ті явищ дійсності й висвітленні їх у ЗМІ, нігілізм.

16. Неглибоке усвідомлення тексту позаштатного автора чи слів люди­ни, в якої журналіст бере інтерв'ю, внаслідок пасивного сприймання цього тексту, а не активної роботи над ним.

17.Застосування методів антиципації там, де без них можна обійтися, надто підозріливе ставлення до тексту, до фактів і явищ дійсності, безпідставне прагнення передбачити перебіг подій, розвиток думки інтерв'юйованого і задати випереджувальне запитання чи зробити заздалегідь певні висновки, внаслідок чого журналіст потрапляє в полон схеми під час сприймання тексту чи явищ дійсності.

18.Неврахування на ТБ психології домашнього сприймання телепере­дач.

19.Нехтування особливостями впливу на слухача сили звуку (скажімо,

............................ Редагування в засобах масової інформації'.............................

неврахування того, що голосна розповідь дратує, а тиха змушує напружувати слух).

20.Менторський тон ведучого теле- чи радіопрограми замість спокійно­го, врівноваженого тону, який найбільше імпонує слухачам.

21.Зловживання інтимними інтонаціями на ТБ, неврахування того, що телебачення й так за своєю специфікою інтимне.

22. Мовлення ведучого телепрограми, інтонаційно й за тональністю розраховане на масову аудиторію (наслідок неврахування специфі­ки ТБ як засобу масової інформації, його інтимності).

23. Неврахування тієї особливості психології сприймання теле- й радіо-тексту, за якою увага слухачів, глядачів з перебігом передачі притуп­ляється, і, щоб активізувати сприймання, необхідно використовува­ти перебивки, "розряджати" передачу: Діалоги в прямому ефірі ЛТБ.

б. Типові помилки в інтерв'юванні (під час збирання інформації та в прямому ефірі):

1. Журналістське незнання предмета інтерв'ю та невстановлення через

це контакту з інтерв'юйованим.

2. Задавання некваліфікованих, примітивних, елементарних запитань,

для відповіді на які не треба було запрошувати до студії висококва­ліфікованого фахівця в певній галузі, оскільки на них міг би відповіс­ти будь-який початківець, студент першого курсу, - наслідок незнан­ня азів галузі, що з нею пов'язаний предмет розмови.

3. Нав'язливе демонстрування слухачам (глядачам) своїх знань, нерід-

ко щойно почерпнутих з популярного посібника й тому спрощених, нехтування при цьому думкою фахівця - гостя студії.

4. Надмірне захоплення власним мовленням, задовгі монологи інтер­в'юера, які перетворюють гостя студії на звичайного свідка блиску­чих монологів журналіста.

5. Виконання інтерв'юером ролі статиста при гостеві студії, який виголо-

шує довгі монологи.

6. Переведення (під упливом монологу гостя студії) розмови на іншу тему.

7. Неузгодженість дій кількох ведучих передачі (переважно ток-шоу).

8. Невиправдана структура запитання журналіста: переважно довге запитання, на яке гість студії має відповісти тільки "так" чи "ні".

9. Відсутність попередньої розмови з гостем студії перед прямим ефі-

ром, унаслідок чого розмова в ефірі відбувається мляво, бо журна­ліст ніяк не може виявити питання, яке цікавить гостя, а гість по декілька хвилин думає над кожною відповіддю.