Алфавіти слов’янських мов на кириличній та латинській основі. Специфіка алфавітів сучасних слов’янських мов

Після прийняття християнства (988 рік) на території Київської Русі були відомі два типи письма – кирилиця (від імені Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов'янського «глагол», що означає «слово»).

Глаголиця вважається давнішим письмом, але досі не існує єдиної думки щодо її походження. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з'єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.

Кирилиця — цілком оригінальна система слов'янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. Азбука кирилиці складалася з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.

Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначає приголосні звуки: б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ; 10 — голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа (') — по два [ й + е ], [ й + у ], [ й + а ] — має, юнак, в'янути; літера ї завжди позначає два звуки [ й + і ] — їжа, з'їзд; літера й перед о позначає приголосний [ j ] — його, а в інших позиціях — нескладовий голосний [ і ] — йду, гай; літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон). Літера г позначає фарингальний [ h ] (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний [ g ] (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків [шч] — щука. Літери українського алфавіту за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.

Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських.

Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця — цілком оригінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.

На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.

Алфавіт слов'янських народів ґрунтується на кирилиці або латиниці. У сучасній слов'янській кирилиці одні букви повторюються (А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, 3, И, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш), інші наявні лише в певних мовах.

Зокрема в білоруській кирилиці наявні такі букви: ДЖ, ДЗ, Ё, І, Й, Ў, Ы, Ь, Э, Ю, Я; в болгарській – Й, Щ, Ъ, Ь, Ю, Я; македонській – Ѓ, S, Ј, Љ, Њ, Ќ, Џ; російській – Ё, Й, Щ, Ъ, Ы, Ь, Э, Ю, Я; українській – Є, І, Ї, Й, Щ, Ь, Ю, Я; русинській - Ґ, Є, Ї, Й, Щ, Ю, Я, Ь.

Сучасне кириличне письмо походить від кирилиці, встановленої Петром I у 1708 році. До того часу у використанні була церковнослов'янська кирилиця. Слов'янська латиниця постала від письма латинської мови. Одні букви (А, В, С, D, Е, F, G, Н, I, Ј, К, L, М, N, О, Р, R, S, Т, U, V, Z) повторюються, інші (Q, W, X, V) специфічні.

У словацькому алфавіті наявні графеми C, S, Z; у сербській і хорватській - C, S, Z, C, DZ, D, LJ, NJ; у нижньолужицькій - C, S, Z, C, DZ, DZ, E, CH, L, N, R, S, W, V, Z; у верхньолужицькій - C, S, Z, DZ, E, CH, L, N, R, O, C, W, V; у польській латиниці є C CZ, CH, DZ, DZ, DZ, L, N, O, RZ, SZ, S, Z, E, A,V тощо.