Порівняльний фонологічний і фонетичний аналіз вокалізму слов’янських мов

У системі голосних сучасних східнослов'янських мов, що склалися на основі давньоруського вокалізму, успадкованого з праслов'янської мови, необхідно розрізняти такі основні моменти; по-перше, те спільне, що вони одержали у спадщину від давньоруської мови; по-друге, ті спільні зміни, яких зазнали голосні в своєму розвитку, і, по-третє, діалектні риси, успадковані від давньоруських діалектних груп (північноруської, південноруської і північно-західно-руської); ці риси продовжували розвиватися в нових умовах у кожній з трьох мов зокрема.

Фонема а у сучасних східнослов'янських мовах походить:

1) із праслов'янської а, яка розвинулася з довгих а, о праіндоєвропейської мови; укр. брат, мати, дар, дати; рос. брат, мать, дар, дать: біл. брат, маці (матка), дар, даць; д.-рус братъ, мати, даръ, дати (пор. в індоєвроп. мовах; лат. frater, mater, donum, прус, datwei — «давати»);

2) із праслов'янської носової е: укр. пам'ять, м'ясо, десять; рос память, мясо, десять; біл. памяць, мяса, дзе-сяць (пор. в індоєвроп. мовах; лат. mens, гот. gamunds — «память»; д.-прус mensa, dessimpts;

3) із праслов'янської е: укр. кричати, мовчати, тщаний, стояти; рос кричать, молчать, песчаный, стоять; біл. крычаць, маучаць, пясчаны, стояць — праслов.: *kriketi, *тьІкеіі, *blbsketi, *stojeti.

У російській та білоруській мовах фонема а виникла і як варіант фонеми о внаслідок акання: рос нага, дама (орфогр. нога, дома); біл. нага, дамы. Крім того, у білоруській мові (а в російській — у говорах) на місці ненаголошеної фонеми е в результаті акання: вясна, лясы, бяроза.

У деяких словах української і білоруської мов перед голосним а з'являється приставний г (h)i укр. га; у запозичених словах — Ганна, гарбуз, гайда; біл. гавёс, гараць, гайда, Ганна, гармата.

Фрнема о в сучасних східнослов'янських мовах походить:

1) з праслов'янської о, яка утворилася з праіндоєвропейської короткої о й а: укр. роса, ночі; рос роса, ночь; біл. раса, ноч (пор. в індоєвроп. мовах: лат. rasa, nox (род. одн. noctis), лит. naktis);

2) з праслов'янського je на початку слова: укр. один, осінь, олень; рос. один, озеро, осень, олень; біл. возера, восень;

3) із зредукованих ъ, ь укр. сон, льон, жовтий, чорний; рос сон, лен, желтый, черный, біл. сон, лён, жоуты, чорны (пор. д.-рус: сънъ, льнъ, жьлтъи, чьрныи);

4) з е (в українській мові обмежено): укр. льоду; рос. плёл, житьё, моё; біл. плеу, жыццё, мае.

Українська мова успадкувала від давньоруської приголосний г (h) перед о: горіх, гострий.

Наближення звука о до у помітне перед складом з наголошеним у, рідше— перед і: ко^ужух, зо^узуля; то^уб'і, со^уб'і, хо^уд'ім. У російській і білоруській мовах ненаголошена фонема о переходить в а: рос. кавать, кажух, галу бок (орфогр. ковать, кожух, голубок)-, біл. каваць, кажух, галубок.

Фонема у в східнослов'янських мовах походить:

1) з праслов'янської * и (у), яка сягає праіндоєвропейського дифтонга *еu: укр. вухо, сухий, дух; рос ухо, сухой, дух; біл. вуха, сухі, дух (пор. в індоєвроп. мовах: лат. amis (з ausis), лит. ausis; dausos (множ.) — «повітря»);

2) з дифтонга *еи, який перед приголосним змінився на ju: укр. блюдо, любо, люди; рос. блюдо, любо, люди; біл. блюда, людзі, люба (пор. в індоєвроп. мовах: нов.-в.-н. Beute — «здобич», гот. (род. відм.) biudis; нім. Leute, д.-в.-н. Hut — «народ», лит. liaupse — «пошана», гот. liufs — «любий»),

3) з носової фонеми о: укр. путь, рука, вузький; рос. путь, рука, узкий; біл. рука, вузкі.

4) в українській мові ще з ъ, о, є: яблуко (з юблъко), пурхати (з пър-хати), парубок (з паробъкъ), будяк (корінь бод-), журавель (з жеравль).

У трьох мовах фонема у — заднього ряду, високого піднесення, лабіалізована. Під наголосом у досить закрита (вузька) фонема і ступінь лабіалізації більший, ніж у ненаголошеній позиції.

В українській і білоруській мовах помітна тенденція фонеми у до більшої лабіалізації.

В українській мові після голосного перед приголосним ненаголошена фонема у переходить у губно-губну, подібну до у нескладового: наука — научити (орфогр. навчити);

Фонема е (э) східнослов'янських мовах походить:

1) з праслов'янської короткої фонеми е: укр. сестра, небо, земля; рос. сестра, небо, земля; біл. неба; землі;

2) із зредукованого ь: укр. день, пень; рос день, пень; біл. дзень;

3) у російській і білоруській мовах з е (Ѣ, що сягає дифтонгів *еі, *оі): рос снег, левый, две; біл. снег, левы..

У сучасній українській мові, як і в російській та білоруській, фонема е — переднього ряду, середнього підняття, нелабіалізована.

Особливістю фонеми є в українській мові є те, що приголосні перед нею не пом'якшуються (вечір, серце, передній). У ненаголошеній позиції вимова її наближається до и: ве^исна, ме^ижа, де^иржава, се^ило.

У російській і білоруській мовах приголосні перед е (э) пом'якшуються.

У білоруській мові ненаголошена фонема е (э) змінюється переважно на а: (зямля, вясна, цана та ін.), зрідка на і (звінець, кіраваиь), а після стверділих приголосних — на ы: брызент, інжынер, канцылярыя; стрыножыць, цырыманіял.

У сучасних східнослов'янських мовах слів з початковим е(э), крім рос. этот, этак, эх, немає. Ще в праслов'янській мові перед є розвинувся протетичний j (пор. укр. є, рос. єсть, біл. ежа).

В українській і білоруській мовах перед початковим е(э) розвинувся придиховий г (h): укр. ген, гей, геть; біл. гэй, гэта, гэтае, гэтак, гэтакае, гзтакі, гэтая, гзткі, гэты.

Фонема і (и) у східнослов'янських мовах походить:

1)з праіндоєвропейської довгої і або з дифтонга *еі. На українському грунті ця фонема злилася з ы, утворивши сучасну фонему и; у російській і білоруській мовах після твердих приголосних і переходить в ы (играть — сыграть; іграиь — сыграць): укр. лице, мир, живий; рос. лицо, мир, живой; біл. аблічча, мір, жывы (пор. в індоєвроп. мовах: лит. veidas; лат. mitis; viuus (з vivos);

2) з напруженого ь: укр. синій; рос синий; біл. сіні, пі.бі (пор. з д.-рус. синьи, пьи, бьи).

В українській мові, крім того, фонема і виступає в нових закритих складах на місці етимологічних о, е: вільний, великім, Львів, радість, сім, сільський, гребінь (пор. воля, великому, Львова, радості, семи, село, гребеня); на місці t: вітер, сіно, нозі, собі, хотіти (пор. д.-рус. вѢтръ, сѢно, нозѢ, собѢ, хотѢти).

У трьох мовах фонема і — переднього ряду, високого піднесення, артикуляція напружена як у наголошеній, так і ненаголошеній позиціях, вузька і гостра.

Фонема и (ы) у східнослов'янських мовах неоднакова щодо місця творення. Так, російська і білоруська фонема ы — заднього ряду, високого підняття, нелабіалізована.

Вона походить:

1) із праіндоєвропейської довгої фонеми *и (у): укр. син, дим, миша; рос. сын, дым, мышь; біл. сын, дым, мыш (пор. в індоєвроп. мовах: лат. sunus; лит. dumal; лат. mus);

2) в українській і білоруській мовах із напружених ъ, ь: укр. живий, молодий, злий, чужий, шия, вию, мию, рию, лий; біл. жывы, малады, злы, чужы, шыя, выю, мыю, рый, лі (пор. д.-рус. живъи, молодъи, зълъи, чужъи, шью, вью, льи і под.).

У сучасній українській літературній мові фонеми ы заднього ряду немає. Голосна и утворилася внаслідок злиття давніх звуків і та ы; фонема и — переднього ряду, трохи обнижена порівняно з і та наближається до межі середнього ряду.

Артикуляція українського и менш напружена, ніж російського та білоруського ы.

В українській мові ненаголошена фонема и наближається до е: зби^ерати, жи^ела, пли^еве, ми^енати, кони^еки та под.

Фонемам (ы) не могла починати слова, тому перед и (ы), розвивається приставний в: укр. видра, звикати; рос. выдра, привыкать; біл. выдра, прывыкаць (пор. выдра — лит. udra; д.-інд. udrds — «водяна тварина»; наука — навык).