Особливості орфографії сучасних слов’янських мов

Орфографія – система загальноприйнятих правил про способи передачі мови в письмовій або друкованій формі. Суть правопису полягає в тому, що він є обов’язковим і єдиним для суспільства, яке користується письмом. Єдина для всіх орфографія сприяє розвитку мовногоспілкування, піднесенню культури мови осіб, що користуються нею.

Правопис сучасних східнослов’янських мов грунтується в основному на однакових принципах – фонетичному і морфологічному. Крім того, в окремих випадках використовують ще й традиційне, або історичне, і диференційне, або символічне, написання.

Однак українська орфографія підпорядкована фонетичному принципу: слова на письмі передаються відповідно до їх літературної вимови (інколи цей принцип порушується морфологічним і традиційним написанням). Російська ж орфографія відбиває сучасну морфологічну структуру слова, спирається в деяких випадках на вимову, іноді враховується семантика слова. Вона побудована в основному на морфологічному принципі, що потребує однакового написання і тих самих морфем незалежно від їх вимови (у деяких випадках діє фонетичний принцип, а також традиційний).

При фонетичному принципі орфографії до уваги береться реальна вимова окремих звуків у словах, тобто букви у написаних словах мають таке саме звукове значення, яке закріплене за ними в азбуці. Так, за цим принципом у трьох мовах пишеться: укр. рот, лист, кінь; рос. рот, лист, конь; біл. рот, ліст, конь.

Проте правопис кожної слов’янської мови має й свої особливості. Є ряд слів, які пишуться за фонетичним принципом, а інші – за морфологічним.

Морфологічний принцип полягає у збереженні однакового написання значеннєвих частин слова (головним чином – кореня) незалежно від їхнього реального звучання й позиції у слові. Наприклад: укр. молотьба, легкий, без шапки; рос. молотьба, легкий, без шапки; тим часом у білоруській мові деякі з наведенихслів пишуться за фонетичним принципом: малацьба, купацца.

Традиційний, або історичний, принцип написання полягає в тому, що слова на письмі передаються за традицією, написання їх не відповідає сучасній вимові і його не можна пояснити, виходячи з морфологічного принципу. Напр.: укр. кишеня, лиман, комин, левада, собака; рос. борешься, режь, каравай, левада, собака; біл. лішай, екзема, юхт, як, насаджаць.

На диференційному, або символічному, принципі у трьох мовах грунтується написання:

а) великої і малої букви в слові залежно від смислового значення його:

укр. вітер (явище природи) – Вітер (прізвище); орел (птах) – Орел (місто); лев (тварина) – Лев (ім’я); рос. ветер – Ветер; орел – Орел; лев – Лев; біл. вецер – Вецер; арол – Арол.

б) великої букви у назвах орденів, почеснихзвань: укр. орден Слави; рос. Герой Советского Союза.

в) слів разом, окремо і через дефіс: укр. вдень – в день; рос. где-то – где то; напамять – на память.

Історія слов’янських орфографій тісно пов’язана з пошуками найзручніших основних принципів правопису, щовідповідали б кожній із мов. Сучасні український і білоруський правописи у своєму розвитку і становленні орієнтувалися на російський правопис, орфографічні норми якого були впорядковані раніше. Саме він і послужив зразком для розробки принципів та норм українського й білоруського правописів.