Розвиток лексичних, фонетичних, і граматичних спільнослов’янських форм у слов’янських мовах

Праслов’янська мова зазнавала чимало процесів, змін у системі лексики, фонетики та граматики, що прямим чином позначилося на усіх слов’янських мовах.

До таких процесів можна віднести наступні.

Наслідки сполучень приголосних з [j].

Причиною першої палаталізації задньоязикових [g], [k], [h] стало пом’якшення праслов’янських [g], [k], [h] перед наступними довгими та короткими [і], [е] в усіх говорах праслов’янської мови в У ст. та їх послідовна заміна на шиплячі [z], [c], [s]. Пом'якшені звуки [g`], [h`], [k`] могли виникнути в результаті злиття з j або в позиції перед голосними переднього ряду [а],[ а], [і], [і], що призводило до асиміляції і поступового перетворення вищеназваних звуків у нові [dz`], [s`], [c`], наприклад: k, g, ch + ь, e, е, і < c, dz, s сл. *vь1kъ > *vь1cіса, укр. вовк - вовчиця, рос. волк - волчица, болг. вълк - вълчица, польськ. wilk –wilczyca. [g ] +[j] = [gj] [g`j] [zj]< ж *kozja < ст.сл. кoжа. Друга палаталізація зумовлена монофтонгізацією дифтонгів [оі], [аі]. Зміна [g], [k], [h] на [dz`], [c`], [s`], відбулася перед [i], [e], що походять з [ai], [oi] переважно в кінці слова. Наприклад: *nogai < noga < nodz`e < нозе. *celovekoi <*celovekъ < celoveci < ст.сл. человьци; *kozuxoi < *kozuxъ < kozusi – кожусі; в корені: *koina< *cena < ст.сл. цьна, укр.ціна, біл.цана, чеськ. сеna, польск. cena. Третя палаталізація: її причиною стало пом’якшення праслов’янських [k], [g], [ch] у позиції після [і], [ь], [e] і поступове перетворення цих приголосних на [c`], [z`], [s`], (у зах.-сл. мовах - на s). Наприклад: *оvьса, укр. вівця, рос. овца, болг. овца, н.-луж. wоjса, польськ. оса; сл. *къnedz, укр., рос., біл. князь, с.-хорв. кнез, чеськ. knez, польськ. ksiedz — "священик". На період розпаду праслов’янської мови припадає завершення процесу злиття і перехідної палаталізації колишніх звукосполучень [tj], [dj]. Під впливом артикуляції передньоязичних елементів [t`], [d`] цей йотований призвук j у східнослов’янських говорах змінився на [s?], [z?] або [дж], [ч]. У західнослов’янських діалектах йотовий призвук j перетворився на свистячі [s`], [z`], що призвело на перетворення звукосполучень на африкати [c`], [dz`]. [10, 70] У південнослов’янських говорах (Болгарія) в наслідок цих змін утворилися звукосполуки [c`], [dz`]. На території Македонії, південно-західної Болгарії комплекси tj, dj перейшли у м’які задньоязикові [k`], [g`]: Наприклад, *madja, укр. межа, рос. межа, біл. межа, пол. мiedza, чес. мeze, словац. medza, в.-луж. mjeza, словен. мeja, болг. межда, макед. мег'а. Сполучення [bj], [pj], [vj], [mj] у слов’янських мовних групах перетворилися на [bl`], [pl`], [vl`], [ml`]. Наприклад: *grablja - *grabla - давньор. гребля; *zamja - *zamla- давньор. земля.

Складотворчі r, l та їх рефлекси в сучасних слов’янських мовах.

Сонорні r, l перед зредукованими ь, ъ у сильних позиціях у східних та західних мовах виявляли рефлекси rо, lо, re, 1е: наприклад. укр. кров, рос. кровь, пол.krew. У південнослов’янських мовах вони стали складотворчими: болг. кръв, макед. крв, сербохорв. крв. Пізніше сполучення r, l із зредукованими голосними в позиції перед складами повного творення спочатку перетворювалися у складотворчі r, l, потім у ри, ли або ир, ил (в укр, білор., серболуж.), ро, ло, ре, ле в рос. мові: Наприклад, укр. кривавий, глитати, яблуко, білор. крывавы, глытаць, яблыка, в-луж. krwawny, jabluko.

Сполучення tort, tert, tolt, telt.

У мовознавчій літературі пропонуються різні тлумачення процесу змін праслов’янських сполучень *tort,* tert, *tolt, *telt, а також *-ort-, *-olt- (t–це позначення будь-якого приголосного звука) у зв’язку з дією відкритого складу. В основному, пояснення змін пов’язується з різним акцентом довготи.

В мові південних слов’ян, частково у мові чехів і словаків довгота складу зосереджувалася на голосному звукові, тому відбувся перерозподіл елементів (метатеза): плавний звук відійшов до наступного складу: tort › tart › tart, голосні а, е стали вимовлятись після плавного як rat, lat, rеt, lеt: ст.-слов. вранnа, бръгь, глава, млъко; чес. mleko (т. зв. неповноголосся). У мовленні східних слов’ян (предків поляків, лужичан) довгота складу була зосереджена не на голосному, а на плавних r, l. Тут при перерозподілі у сполученні tort після плавного утворювався подібний до голосного попереднього складу, тобто розвинулося так зване повноголосся типу torot, tolot: укр. ворона, берег, голова, молоко. У предків західних слов’ян голосний перед плавним звуком зайняв позицію після нього - ro, lo: польськ. wrona, brzeg, glowa. Праслов’янські *trьt, *tlьt, *trьt, *tlьt у слабкій позиції занепали, а сонорні зберегли складотворчість, яка пізніше реалізувалась у вигляді голосного и в білоруській та українській мовах: крышыць, глытаць, трывога, кривавий. Зміни у групах приголосних *dt, *tt Серед запозичень, які успадкувала праслов’янська мова, були сполуки *dt, *tt. Зміна в таких сполуках відбувалася за допомогою дисиміляції за способом творення, згідно з якою сполучення двох проривних *tt змінилось на сполучення "фрикативний + проривний", при чому у сполученні *dt спочатку відбулась асиміляція за глухістю: *ved - ti > *ve –dti > *vetti - * ve –sti; укр. вести, словен. vesti, словацьк. viest, польськ. wiesc, верхньолуж. wjesc.

Основу лексичної системи кожної сучасної слов’янської мови складають праслов’янськi слова, які в свою чергу, успадковані з iндоєвропейської прамови. Вчені О.Трубачов, В.Топоров, М.Толстой та ін. припускають, що в різних слов’янських мовах збережено до десяти тисяч слів праслов’янського походження.

Слово «брат» упродовж історичного розвитку міняло значення: д.-укр. братъ < прасл. *bratrь, гр. phrater “член фратрії”, санскрит. bhratar “помічник”. Чи не найбiльш конкуруючими мiж собою є також слова-назви батька. Так, з iндоєвропейських термiнiв-назв батька *pater i *atta праслов’янська мова успадкувала останнє, спочатку вживане тільки в дитячому мовленнi, а в кiнцi ХVI- на початку ХVII столiття - i в мовi дiлових пам’яток. Крiм української, дану лексему можна зустрiти в польськiй tata, чеськiй tata, сербо-хорватськiй тата мовах.

Слово «мама», як стверджує український історик Кузич-Березовський, походить вiд праіндоєвропейського *amu, iменi пpаслов’янської богинi землi Amu, що в дитячому мовленнi різних народів спpиймалось як "мама": бр. маці, болг. мати, сербохорв. мати, чес. мati, пол. мati, лит. мote "жінка, дружина", motina “ мати”, алб. мotre “сестра”, лат. мater “мати”. Крiм основного значення "рiдна мати", протягом століть розвинулися й переносні значення "батьківщина", "рiдний край", "берегиня".

В українській, як і в багатьох інших слов’янських мовах, довгий час зберігалося праслов’янське слово "муж", що походить від прикметника "мужественный". Серед давніх фразеологізмів збережені вислови "быти за одинь муж", тобто бути в згоді; "за мужь ити" - виходити заміж.

Серед лексико-семантичної групи слiв для називання дітей у сім’ї є лексеми з досить примхливою вдачею. Навіть праслов’янське deti є формою множини збiрного iменника detь “годоване груддю”, звiдки doiti, deva, що в українськiй мові вiдповiдає словам доїти, дiва.