Формування системи вокалізму і консонантизму слов’янських мов на праслов’янській основі

Система вокалізму і консонантизму сучасних східнослов'янських мов у своїх загальних рисах походить з одного джерела — системи голосних і приголосних давньоруської мови.

Поряд із спільними фонетичними рисами спостерігаємо характерні для кожної з трьох мов особливості, які склалися в процесі їхнього історичного розвитку на базі місцевих діалектів давньоруської мови, що послужили грунтом при формуванні мов української, російської і білоруської народностей, а пізніше — національних мов.

У кожній з них відбувалися певні, специфічні для даної мови, звукові процеси, які кінець кінцем призвели до поглиблення розходжень східнослов'янських мов у фонетиці.

Проте східнослов'янські мови не втратили спільних риc як у звуковій системі, так і в граматичній будові.

Фонологічна система давньоруської мови (період IX— початку X ст.) включала 11 голосних, однак у середині X ст. відбулася деназалізація носових голосних і кількість голосних фонем зменшилась до 9, а пізніше (друга половина XII ст.) їх стало ще менше — 7, бо зникли слабкі зредуковані ъ, ь, а сильні вокалізу валися у звуки о, е. У мові української народності Ѣ рефлексувався в і, а в російській і білоруській—в е (процес цей розпочався в ХІІІ—XIV ст.), тобто кількість голосних зменшилась до 6.

У сучасній українській, російській і білоруській мовах налічується 6 голосних фонем: укр. а, о, є, і, и, у; рос. а, о, є (э), и, ы, у; біл. а, о, є (а), і, ы, у. Серед голосних звуків у трьох мовах розрізняють лабіалізовані (о, у) і нелабіалізовані (всі інші).

За положенням язика при артикуляції голосні і, и_, е (укр.), и, е (рос), і, э (біл.) належать до переднього ряду.

За ступенем підняття язика, відкритості чи закритості (вузькості) рота східнослов'янські голосні неоднорідні; голосні і, и, у (укр.), и, у (рос), і, у (біл.) є закритими (вузькими). Крім названих, сюди належить ще й ы, вживана у російській і білоруській мовах. Вона належить до голосних середнього ряду. До голосних заднього ряду в усіх східнослов'янських мовах належать у, о, а.

Система консонантизму в сучасних східнослов'янських мовах — продукт багатовікового розвитку. В історії слов'янського, у тому числі і східнослов'янського консонантизму, відбулися значні зміни в період від його формування на праіндоєвропейській основі до утворення окремих слов'янських мов.

Найголовніші риси сучасних трьох мов складалися в добу спільносхіднослов'янської мови.

У давньоруській мові найдавнішої епохи були наявні такі приголосні фонеми:

1) губні б, п, в, м. Фонеми ф у давньоруській мові не було. Поява її пов'язана із уживанням запозичень із грецької (Филиппъ), а потім і з інших мов. Чужий звук ф — важкий для творення. Уже давні пам'ятки мов української і білоруської народностей відбивають заміну ф іншими приголосними або звукосполученнями: Хролъ, Ходоръ, Степанъ, Хведоръ, Пилипъ, Горпина; Хведаръ, Халимон, Панас, Текля тощо. У сучасних українській і білоруській мовах і деяких говорах російської мови у давніх запозиченнях на місці ф уживається в, п, т, х або сполука хв, кв, укр. Гапон, Пилип, Степан, Трохим, Хома, Векла, Текля, картопля, квасоля, хвіртка; біл. хвартух, Хима, Піліп та ін. Пізніше у російській мові після занепаду зредукованих ъ, ь з'явилася передумова для появи губно-зубного приголосного ф, який виник у вимові перед глухими і в кінці слова внаслідок оглушення в: траф-ка, кроф' та ін.;

2) передньоязикові д, т, з, с, дз (ця африката втратила проривний елемент і збіглася з приголосним з), р, л, н всі вони могли бути пом'якшеними і непом'якшеними; ж', ч', ш', ц', дж (ця африката в деяких давньоруських говорах утрачала проривний компонент і збігалася з приголосним ж) були тільки м'якими;

3) середньоязикова м'яка фонема й;

4) задньоязикові г, к, х були тільки твердими і не могли сполучатися з й та голосними переднього ряду.

Приголосні давньоруської мови з певними змінами їхніх якостей зберігаються і в сучасних східнослов'янських мовах.