Проблема породження (продукування) мовлення

Породження (продукування) мовлення є складним інтенційно, інтерактивно й ситуаційно зумовленим психічним процесом формування висловлення, повідомлення на підставі мовної здатності людини, її мовної, комунікативної й культурної компетенції.

Породження мовлення відбувається за певною моделлю переходу від одного етапу до іншого. Послідовність переробки в моделі передбачає, що людина переходить від одного рівня до іншого лише по завершенню попереднього процесу.

У сучасній зарубіжній психолінгвістиці найбільш популярною є модель породження мовлення американського вченого В.Левелта (1989 р.). Дослідник будує її з урахуванням членування системи на підсистеми, кожна з яких отримує відповідний вид мовленнєвої інформації і надає певний продукт.

Такими підсистемами в його моделі є:

1) концептуалізатор, продуктом якого є довербальне повідомлення;

2) формулювальник, що здійснює граматичне й фонологічне кодування у взаємодії з лексиконом;

3) артикулятор, який перетворює фонетичний план (внутрішнє мовлення) на зовнішнє.

При породженні мовлення в цій моделі враховується модель дискурсу, знання ситуації й енциклопедичні знання, які впливають на концептуалізатор при довербальному повідомленні.

У Європі й на пострадянському просторі найбільш визнаною є модель продукування мовлення радянського психолога Л.Виготського, який називав говоріння мовленнєво-мисленнєвим процесом «переливання думки у слово» і представляв продукування мовлення як фазово-ступеневу діяльність, яка починається від мотиву – неясного бажання, що зумовлює формування думки.

Мотив кваліфікується як головна спонукальна ланка психічної діяльності людини, що виконує функцію регулятора поведінки і породжує думку.

Шлях від думки до слова опосередкований, окрім мотиву, оформленням думки, її відображенням у внутрішньому слові, а далі – у значеннях зовнішніх слів і, насамкінець, у словах. Мотив визначає подальше формування інтенції як превербального когнітивно забезпеченого наміру мовленнєвої діяльності, яка впливає на формування думки (когнітивної структури майбутнього висловлення) і подальшої внутрішньої програми зовнішнього мовлення, тобто зважаючи на мотив і породжену ним інтенцію, думка перетворюється на внутрішнє слово й через певні етапи вербалізації й семантизації – на зовнішнє слово.