Теорія мовленнєвої діяльності в СРСР та на пострадянському просторі

Підвалини теорії мовленнєвої діяльності закладені ще у 30-ті р. р. у працях радянського психолога Л.Виготського. Датування ж її як офіційної концепції радянської психолінгвістики починається з 1966 р., коли у межах першого семінару із психолінгвістики під керівництвом О.Леонтьєва теорія мовленнєвої діяльності отримала назву психолінгвістики.

Психологічний аспект теорії мовленнєвої діяльності започаткований Л.Виготським, який трактував мовлення з позицій діяльнісності, мотивованості, евристичності, соціальної та предметної зумовленості, розробив оригінальну фазово-ступеневу теорію процесу продукування мовлення. Апологетом психолінгвізму стала Московська психолінгвістична школа (60-х р.р. XXст.), створена О.Леонтьєвим, до якої належали І.Горєлов, О.Залевська, І.Зимня, О.Лурія, Ю.Сорокін, Є.Тарасов, Н.Уфімцева, О.Шахнарович.

Теорія мовленнєвої діяльності як діяльнісна концепція мови у єдності спілкування й узагальнення була спрямована на дослідження:

1) процесів продукування та сприйняття мовлення, мовленнєвих операцій і механізмів,

2) мотивованості мовленнєвої активності у складі структури немовної діяльності людини як члена соціуму,

3) організації пам’яті,

4) типів знань,

5) зв’язку мислення й мовлення, значення та слова в мовленнєвому механізмі людини,

6) нейропсихологічного підґрунтя мовленнєвих процесів,

7) стратегій оволодіння мовою та її використання.

Головними принципами теорії мовленнєвої діяльності є:

1) інтегрованість, цілісність дослідження процесу породження мовлення як низки фаз – операцій переходу від мотиву до думки, далі – до внутрішнього мовлення (програми) і через етап семантико-словесного синтаксису до зовнішнього мовлення;

2) спонтанність аналізу мислення й мовлення з огляду на контроль першого над другим;

3) мотивованість і цілеспрямованість мовленнєвої діяльності;

4) послідовний семантизм як обов’язкове урахування значеннєвої природи синтаксичних структур;

5) предметність мовленнєвої діяльності як кореляція її із середовищем, навколишнім світом; її суспільна і соціальна зумовленість;

6) вертикальна організація діяльності на всіх рівнях мови;

7)імовірнісне прогнозування діяльності на підставі власного досвіду.