Психолінгвістика: витоки, об’єкт, предмет, становлення

Література

а) основна:

1. Бацевич Ф.С. Філософія мови: Історія лінгвофілософських учень: Підручник. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – С. 34-174.

2. Вахтин Н.Б., Головко Е.В. Социолингвистика и социология языка: Учебное пособие. – СПб.: ИЦ «Гуманитарная академия»; Изд-во Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2004. – 336 с.

3. Гируцкий А.А. Общее языкознание: пособие для студентов вузов / А.А.Гируцкий. – 4-е изд., перераб. и доп. – Минск: Тетра-Системс, 2008. – С. 212-231, 294-300.

4. Загнітко А.П. Сучасні лінгвістичні теорії: Монографія. – Вид. 2-ге, випр. і доп. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2007. – С. 69-112, 165-198.

5. Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд). – К.: Видавництво Українського фітосоціологічного центру, 1999. – С. 42-64.

6. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – С. 188-251, 316-364.

б) додаткова:

1. Актуальные проблемы современной лингвистики: Учебное пособие / Сост. Л.Н.Чурилина. – М., 2009. – С. 107-135, 307-342.

2. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. – К.: «Академія», 2003. – С. 183-193, 297-332.

3. Сусов И.П. История языкознания / И.П.Сусов. – М.: АСТ: Восток-Запад, 2006. – С. 256-292.

Психолінгвістика: витоки, об’єкт, предмет, становлення.

Психолінгвістика визначається як маргінальна галузь лінгвістики, спрямована на дослідження розвитку й застосування мовленнєвої здатності як психічного феномена, її реалізації в механізмах породження та сприйняття мовлення у проекції на психічну діяльність людини в її соціально-культурній взаємодії та кодову систему мови.

Предмет психолінгвістики розглядають як співвідношення психічних функцій і процесів свідомості з мовною здатністю й мовленнєвою діяльністю людини, тоді як об’єктом є мовна здатність і мовленнєва діяльність особистостей.

Витоками психолінгвістики вважаються:

1) психологічний напрям у мово­знавстві, у якому розроблялися концепції зв’язку мовлення й думки, духу народу; мови як витвору народної мовної свідомості, психофізіологічної мовленнєвої організації індивіда (В. фон Гумбольдт, Г.Штейнталь, О.Потебня, І.Бодуен де Куртене, Л.Щерба й ін.);

2) лінгвістична психологія, що вивчала мовну експлікацію психіки й мовленнєву поведінку особистості (В.Вундт, Г.Пауль, Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн);

3) біхевіористська й необіхевіористська психологія (Дж.Вотсон, Л.Блумфілд, Дж.Міллер, Ч.Остуд);

4) гештальтпсихологія (М.Вертгеймер, К.Бюлер, В.Келер, К.Левін);

5) американська дескриптивна лінгвістика (Дж.Гринберг, З.Харрис);

6) радянська теорія мовленнєвої діяльності (Л.Виготський, С.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, М.Жинкін та їхні послідовники).

Головними проблемами психолінгвістики залишаються:

1) методологія психолінгвістичних досліджень,

2) моделювання й аналіз процесів породження, сприйняття й розуміння мовлення, механізмів формування в людини мовної здатності,

3) опис організації ментального лексикону,

4) аналіз дитячого мовлення, мовної свідомості й образу світу,

5) дослідження невербальних складників комунікації, психічних механізмів ефективності спілкування, кодування й декодування текстів, міжкультурного спілкування, оволодіння іншою мовою, білінгвізму,

6) розуміння метафор, фразеологічних одиниць у тексті й дискурсі,

7) вивчення мовної особистості, вербальних асоціацій різних типів у проекції на структуру етносвідомості, індивідуальної свідомості, культури.