Теорія про насильницьке походження держави

Теорія насильства як певна модифікація органічної теорії в найбільш логічно завершеному вигляді сформувалась також в XIX ст. її творцями були Л. Гумплович, К. Каутський, Л. Вольт-ман, А. Менгер, М.А. Ваккаро, Ед. Дженкс. Основна суть цієї теорії полягає у тому, що саме фізична сила була першопричиною створення держави, але з часом на зміну фізичній силі прийшла економічна перевага.

Найбільш відомим представником цієї теорії є Л. Гумплович. Хоча він не підтримував аналогію соціального і біологічного розвитку, його концепції часто розглядають як соціальний дарвінізм, оскільки в їхній основі стоїть характерний для нього підхід до суспільства як до сукупності груп, які борються за панування. Л. Гумплович стверджував, що історія не знає жодного прикладу, щоб держава виникла не в результаті насильства. Держави, на його думку, виникли шляхом завоювання. Результатом завоювання є передусім рабство: одне плем'я перетворює на рабів інше. Разом із рабством виникає і приватна власність, а потім — осілість, тобто перехід від кочового побуту до землеробства. Панування одного племені над іншим, що встановлюється і тримається силою, пов'язане з рабством і приватною власністю на землю та її продукти і є, за Л. Гумпловичем, первісною державою. Приватна власність як результат первісного фізичного насильства викликає майнову нерівність і поділ суспільства на класи. Переможці утворюють клас можновладців, переможені — клас незаможних. Виникає економічна залежність одних людей від інших і в зв'язку з цим панування племені, спочатку засноване лише на фізичних перевагах, з часом поступово перетворюється на панування суспільного класу, що спирається на економічну могутність. За словами Л. Гумпловича, володар (їхня меншість), з одного боку, і підвладні (їхня більшість), з іншого, — це незмінні ознаки держави. Оскільки діяльність будь-якої держави зумовлює, насамперед, потребу охороняти і зміцнювати відносини панування-підпорядкування, що пронизують суспільне ціле зверху донизу, остільки правильно визначити державу як «організацію владарювання, що природно виникла і призначена для охорони певного правопорядку".

К. Каутський, на відміну від Л. Гумпловича, розглядає завоювання як вихідний пункт у поясненні походження держави. Державу він розуміє як силу, нав'язану суспільству ззовні. На його думку, щоразу при завоюванні виникає поділ на класи, причому не внаслідок поділу громади на різні підрозділи, а об'єднання двох громад, з яких одна стає панівною, а інша — пригніченою і експлуатованою. Апарат же примусу, який створюють переможці для управління переможеними, перетворюється на державу. Щоб утримати в покорі пригнічений народ, створюються державні органи, приймаються закони. Ед. Дженкс вважав, що виникнення держави або політичного суспільства слід шукати в розвитку військового мистецтва, Л. Вольтман — в орді, яка під час війни, завдяки спільному наступу і необхідності спільного захисту, що стають причиною виникнення централізованого керівництва, перетворюється на державу. Теорію насильства певною мірою підтримував І. Франко, але щодо виникнення держави він більше поділяв погляди К. Маркса і Ф. Енгельса — родоначальників матеріалістичної теорії походження держави.