Теологічна теорія походження держави

Лекція 3. Проблеми пізнання причин і умов виникнення держави, її поняття та типології

Навчальна мета: сформувати уявлення про проблеми поняття держави як базової юридичної категорії; сприяти усвідомленню теоретико-історичного, методологічного і міжнародно-правового значення поняття держави; проаналізувати соціальну мету існування держави.

Виховна мета: сприяти усвідомленню цінності держави як інструмента суспільного і національного розвитку.

Час проведення лекції: 4 академічні години

Навчальні питання:

1. Теорії походження держави.

2. Становлення держави.

3. Поняття держави.

Теорії походження держави

Теологічна теорія походження держави

Однією з найдавніших є теорія божественного (сакрального) походження державної влади або теологічна теорія походження держави. Вважається, що вона сформувалася в УІ-ХІП ст., але сакральні ідеї щодо природи держави зародилися ще в країнах давнього світу. Вже в законах царя Хаммурапі (Стародавній Вавілон, XVIII ст. до н. е.) стверджувалося, що «великий бог — володар неба і землі, який вирішує долю країни, вручив Мардуку панування над усіма людьми і звеличив його, назвав Вавілон його великим ім'ям, зробив його наймогутнішім серед країн світу...»¹ і дав царю Хаммурапі «сяяти» справедливість у цій країні. В Китаї управління Піднебесною здійснювалося за мандатом Неба, а імператор був сином Неба; у Стародавньому Єгипті культ імператора став культом героя, засновника громади, володаря всесвіту; у Греції зв'язок з Богом підкреслює особливість функцій базилевса: він — виконавець Божих заповідей, Божої правди на землі і саме тому Бог дає правителю «скіпетр і закони».

Кінцеву форму теологічна теорія набуває у середньовіччя, коли вона була не тільки панівною, а єдиною. Видатні християнські мислителі обґрунтовували необхідність влади в суспільстві. Так, православний богослов Іоанн Златоуст (IV ст.) особливо наполягав на необхідності підкорення будь-якій владі як виконання обов'язку перед Богом, оскільки, на його думку, з руйнацією влади зникне порядок у суспільстві, люди стануть гірші, ніж звірі. Августин Блаженний Аврелій у своїй праці «Про град Божий"(413-426 рр.) протиставляє град Божий граду земному. Земна держава є результатом гріхопадіння, тому вона — породження зла, диявольський витвір. Відносне виправдання можливе лише для держави, що служить царству Божому. Проте і така держава належить земному і мінливому.

Найбільшого впливу на формування цієї теорії здійснив католицький богослов і схоласт Фома Аквінський. У своїх працях «Сума теології» та «Про правління государів» він доводить, що суспільство, подібно до всієї природи, — це система цілей та намірів, серед яких нижчий служить вищому, а вищий керує нижчим і веде його. Держава згідно з ученням Фоми Аквінського є частиною універсального порядку, творцем і правителем якої є Бог. Законами держави є специфічні установлення, що відповідають вимогам божественного порядку. Владою, що приводить у дію ці закони, є сила, джерело якої також перебуває в божестві. Мета і виправдання держави полягає у наданні людині необхідних засобів до існування, а також підґрунтя для морального і розумового розвитку, який має надавати державі допомогу в духовному вихованні християнина. [5, с. 26]

Підживлювали цю теорію своїми ідеями Божественності державної влади такі східнослов'янські мислителі, як Іларіон, Володимир Мономах, Йосиф Волоцький (Іван Санін), Іван Пересвєтов та ін. В українській суспільно-політичній думці особливо слід виокремити засновника Києво-Могилянської академії Петра Могилу. За тих історичних умов (XVI ст.), коли українці не мали власної державності, мислитель не міг обґрунтовувати верховенство «царства». Адже доводити необхідність зміцнення влади польського короля і тоді означало виступати проти цілей визвольної боротьби українського народу. Тому Петро Могила розвивав ідею верховенства влади православної церкви. У творах П. Могили можна знайти думки щодо світської влади, які не завжди співзвучні ідеї верховенства священства. Його ідеальний володар — могутній православний цар. Будучи благочестивим, він повинен бути вірний православ'ю, вірі й Богові, адже він отримує владу безпосередньо від Бога і звітує тільки перед ним. Однак про верховенство церкви над владою царя, про його підпорядкованість владі церкви П. Могила нічого не говорить.

З XV ст. науки про державу дедалі більше відокремлюються від богословських, а до середини XVII ст. вони стають самостійними. На сьогодні теологічна теорія втратила своє колишнє значення, хоча у XIX ст. все ж до неї зверталися деякі мислителі: француз Бональд Луї Габріель Амбруаз, німці — Ф. Ю. Шталь і А. Тренделенбург. На думку Ф. Ю. Шталя, держава заснована на Божій волі й порядку і тому божественну основу мають лише ті держави, які виникають історично, а не шляхом революційного перевороту — держави, що виникають завдяки революції, суперечать волі Божій.

Так, теологічна теорія є однією з найдавніших. Вона створювалась упродовж століть і акумулювала ідеї таких мислителів, як Іоанн Златоуст, Августин Блаженний Аврелій, Ф. Аквінський, П. Могила, Б.-Л. Амбруаз, Ф. Шталь, А. Тренделенбург та ін.