Теорії походження держави та їх втілення у політичній практиці

Не менш важливим питанням щодо сутності різних теорій походження держави є питання про міру втілення цих абстракцій в суспільно-політичну практику, яка є основним критерієм визначення істинності теоретичних знань. Тривалий час, насамперед у радянській юридичній науці, щодо зазначених теорій, за винятком матеріалістичної, спостерігався досить критичний підхід до їхньої оцінки. Нині становище дещо змінилося: в юридичній літературі, насамперед навчальної з теорії держави і права, все частіше автори відповідних видань намагаються об'єктивно оцінювати зазначені теорії, наголошуючи як на їхні слабкі, так і сильні сторони.

Останнє стосується, насамперед, теологічної, космічної та подібних теорій, які походження держави пов'язують з певними неземними силами. Оцінюючи ці теорії з позиції сьогодення, треба визнати, що в них розумність походження усього, що існує, зокрема держави, лише припускається, а не доводиться. «Будь-яка влада — від Бога, я це визнаю, писав Ж.-Ж. Руссо, — але від нього також будь-яка хвороба: чи це означає, що заборонено запрошувати лікаря?». Тобто, факт походження держави за цими теоріями слід сьогодні приймати на віру, що зовсім не виключає можливість їх практичного підтвердження в майбутньому, можливо дуже далекому.

Теологічна теорія має найбільший вплив на суспільну практику. Негативним у цій теорії є те, що вона за допомогою церкви слугувала виправданням узурпації влади з боку привілейованої верхівки роду та «легітимації» цієї влади в подальшому в монархічній формі правління. Теологічна теорія передбачала надання державі та державцям (як представникам божественних велінь) ореолу святості. Ідеологи цієї теорії піднімали їхній престиж, сприяли ствердженню в суспільстві порядку, загальнолюдських цінностей, згоди, духовності.

У патріархальній теорії правдоподібною і можливою є аналогія держави а родиною, оскільки структура сучасної державності виникла не відразу, а розвивалася від найпростіших форм, що цілком могло бути порівняно зі структурою первісної родини. Патріархальна теорія походження держави сприяла встановленню у суспільстві порядку на основі підкорення «волі отця», вона створила ореол святості, поваги до державності, «спорідненості» усіх в єдиній країні.

Водночас представники цієї доктрини спрощують процес походження держави, екстраполюють поняття «сім'я» на поняття «держава», а такі категорії, як «батько», «члени сім'ї», необґрунтовано ототожнюються з категоріями «державець», «піддані». Але сім'я не трансформується в державу: вона існує поряд із державою. Оскільки остання відокремилась від сім'ї, як первинної єдиної форми спілкування, то можна вести мову не про виникнення держави, а лише про певну послідовність утворення: спочатку сім'я, потім держава. Питання про те, з яких причин поряд із сім'єю утворюється держава і що обумовлює підкорення державній владі, залишається невирішеним.

Договірна теорія була великим кроком вперед у пізнанні держави, оскільки нівелювала релігійні уявлення про походження державності і політичної влади. Теоретики суспільного договору прагнули позбавити державну владу божественного характеру. Держава розглядалась як витвір волі людини, що за своєю ініціативою створила форму існування людської спільноти. Якщо держава є творінням людської волі, то від цієї волі залежить її перетворення і виправлення всіх помилок, допущених тими, хто здійснює державну владу. Ця теорія має і глибоке демократичне значення, обґрунтовуючи природне право народу на усунення від влади негідного правителя, аж до повстання.

Слабкими її моментами є схематичне, ідеалізоване й абстрактне уявлення про первісне суспільство, яке нібито на певному етапі свого розвитку усвідомлює необхідність угоди між народом і правителями. Слід зазначити, що таке порушення питання правомірне для більш пізніх періодів, наприклад, під час виникнення держав громадянського суспільства, коли внаслідок більш розвинутої порівняно з первісним суспільством свідомості населення, стало можливим усвідомлення необхідності укладання угоди між народом і правителями (створення, наприклад, СІЛА). Тобто у певному історичному контексті ця теорія є досить наближеною до правди.

Заперечувати вплив біологічних факторів на процес походження держави, тобто головну ідею органічної теорії, було б неправильним, оскільки очевидно, що люди — не тільки соціальні, але і біологічні істоти. Суспільний союз, дійсний як біологічний організм, повинен бути організований так, щоб діяльність кожного його окремого члена не лише не заважала діяльності інших, але щоб вона мала позитивне значення для розвитку решти. Виходячи з того, що всі люди залежать один від одного, вони не лише повинні не порушувати добробут інших, а навіть мусять сприяти йому якщо це можливо.

Віддаючи належне органічній теорії, одним із головних досягнень якої є заперечення методів раціоналізму як єдино можливих у дослідженні політико-правових явищ, водночас, слід зазначити, що не можна цілком зводити проблеми соціальні до проблем біологічних. Це хоча і взаємозалежні, але різні рівні життя, що підкоряються різним закономірностям і мають у своїй основі різні причини виникнення. «Біологічні аналогії, — писав Л. Гумплович, — жодного значення для соціології не мають. Вони дають нам лише порівняння і образи, але в жодному разі й ніколи не дадуть знання».

Досягненням психологічної теорії є обґрунтування ролі психологічних факторів у процесі виникнення держави, її представники звернули увагу на те, що все, що робить людина, проходить через її психіку на рівні умовних та безумовних рефлексів. Якщо створення держави є заслугою людини, то цей процес не міг відбутися без участі психіки людини. Серед двох найбільш сильних прагнень людини — це прагнення до творення і до руйнації. Природно, що ці два прагнення часто конфліктують один з одним, штовхаючи людину до протилежних вчинків щодо людей і навколишнього середовища. Щоб зберегти власне життя, люди змушені застосовувати деструктивну енергію, необхідну для досягнення певних цілей, наприклад для викорінення жорстокості, вбивств і хвороб; конструктивна енергія має на меті духовний та матеріальний прогрес. І перше, і друге реалізуються в державі краще, ніж у будь-якій іншій спільноті.

Оскільки відповідним джерелом для підтвердження цієї теорії є психіка людини і певний психічний стан суспільства, які важко навести як конкретні історичні факти, то цілком обґрунтованою психологічна теорія є з огляду на логічне твердження про те, що людина зі своєю психікою є основою суспільного, зокрема, державного спілкування.

Більшого втілення в суспільно-політичну практику дістали теорія насильства та матеріалістична теорія. Теорія насильства має суттєве історичне підґрунтя, оскільки світовий досвід державного будівництва дає нам чимало прикладів змін усіх сфер життя народу після його завоювання іншим народом. Це зумовлено тим, що переможці, обіймаючи керівні посади в апараті управління, майже завжди відігравали керівну роль у державі, що створювалася після завоювання. З іншого боку, історія також свідчить, що ступінь використання насильницького (військово-політичного) фактору в цьому процесі був різним. Не завжди виникненню держави передує війна. Залишається відкритим питання і про причини війн, оскільки не може спільнота, в якій ще не відбулися зміни, що свідчать про перехід від додержавного стану до державного, почати таку війну, яка викличе фундаментальні зміни в житті іншої спільноти. Тому насильство варто розглядати як одну з причин виникнення держави поряд з іншими, насамперед соціально-економічними, які на думку представників матеріалістичної теорії, вважаються головними.

Якщо врахувати недоліки останньої — захоплення економічним детермінізмом і класовими антагонізмами під час одночасної недооцінки національних, релігійних, психологічних, військово-політичних і інших причин, що впливають на процес походження держави, то матеріалістична теорія з усією критичною оцінкою є однією з історично найобґрунтованіших теорій. Спираючись саме на неї, вітчизняне державознавство досі пояснює причини виникнення держави.

Певним доповненням до матеріалістичної теорії є теорія спеціалізації Т. Кашаниної, яка походження держави пояснює саме фактом поділу суспільної пращ на економічну, політичну, ідеологічну та наукову спеціалізації. Визнаючи аргументованість позиції автора щодо економічної, політичної і частково ідеологічної спеціалізації у процесі виникнення держави, дещо алогічною є твердження автора про відповідну роль наукової спеціалізації, яка за її словами, оформлюється у XV ст., у походженні держави.

Історія людства складається з двох великих проміжків часу: первісного і державно-організованого суспільства. Держава — атрибут останнього, але вона зародилися в первісному суспільстві, тому не випадково увага теоретиків держави і права зосереджена, зокрема на процесах, що відбувалися в суспільстві додержавного періоду.