Договірна теорія походження держави

Договірна теорія походження держави започаткувалося в античні часи (давньогрецький філософ Епікур вважав, наприклад, що держава і право виникають тоді, коли люди уклали між собою угоду з метою забезпечити спільну користь — взаємну безпеку), але як цілісна система поглядів, згідно з якою держава виникає в результаті договору між людьми внаслідок усвідомлення ними своїх нагальних потреб та інтересів сформувалася в XVII—XVIII ст., коли прихильники теорії природного права розробляли різні варіанти суспільного Договору, їхні автори Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Мільтон, Дж. Лілберн, О. Сідней, Дж. Локк, Б. Спіноза, С. Пуфендорф, X. Томазій, X. Вольф, Ж.-Ж. Руссо, С. Десницький, О. Радіщев та ін., розглядали державу як форму суспільного життя, що засновується людьми добровільно на основі взаємної згоди шляхом укладення договору.

За цією теорією держава виникає як продукт свідомої творчості, як результат договору, сторонами якого вступають люди, що перебували в «природному», первісному стані. Держава — це раціональне об'єднання людей на основі угоди між ними, через яке вони передають частину своєї волі владі держави. Причини укладення договору пояснювали по-різному.

Т. Гоббс такою причиною вважав усвідомлення людьми у суспільстві, де «людина людині вовк» необхідності забезпечити мир, гарантувати людині життя, безпеку, спрямувати її дії на досягнення спільного блага. Людина, стверджував мислитель, є істотою розумною, але водночас егоїстичною, якою керують властолюбство, жадоба багатства і бажання шкодити іншій людині. Наслідком цього є «війна всіх проти всіх». Для подолання цього «войовничого» стану створюється спільна влада, яка дбає про громадський порядок. Індивіди добровільно передають свої права і обов'язки державі, влада якої «настільки велика, наскільки це можна собі уявити». Так укладається суспільний договір, люди визнають політичну владу і підкорюються їй, виникають особливі узи єдності людей, відносини панування і підкорення, тобто політичний стан як такий.

Дж. Локк вважав природний стан досить упорядкованим. Життя у ньому регулюється законами природи, продиктованими розумом. Проте відсутність механізму, здатного забезпечити належне користування своїми природними правами, є тією причиною, що змушує їх перейти до громадянського стану. Гарантувати свободу і надійне користування природними правами, допомагає укладення суспільного договору. Це більше акт усвідомлення, ніж вияв крайньої необхідності.

Ж..Ж. Руссо причинами укладення суспільного договору вважав прагнення людей захистити себе від природних негараздів, приватної власності, яка породжує нерівність і роз'єднує. В результаті укладання договору колективним сувереном стає народ. Кожний, об'єднавшись з усіма, перетворюється на неподільну частину цілого. До того ж кожний, підкорюючи себе всім, не підкорює себе нікому особисто, тобто залишається таким же вільним, як і раніше. О. Радищев наголошував, що народ і правитель не є рівноправними сторонами під час укладання договору. Правителю доручається виконання певних функцій і його права обмежуються правами громадян. Закон позитивний не може порушити закону природного. «Використовувач народної влади» видає закони, однак жодний закон не може призначити «ні шляху, ні межі» соборному діянню народу.

«Укладаючи» суспільний договір, ізольовані до походження держави індивіди перетворюються на єдиний народ. У підсумку в правителів і суспільства виникає комплекс взаємних прав і обов'язків, і відповідальність за невиконання останніх. Так, держава має право постановляти закони, збирати податки, карати злочинців і т. п., але зобов'язана захищати свою територію, права громадян, їхню власність і т. д. Громадяни зобов'язані дотримуватися законів, платити податки й ін., і тому мають право на захист свободи і власності, а у випадку зловживання правителями владою мають право розірвати договір. [3, с. 46]

Договірна теорія походження держави, яка була спрямована на позбавлення державної влади божественного характеру, найбільшого впливу на громадську думку й частково на політичну практику здійснила у XVII - XVIII ст. У наступному столітті дістала розвитку історична школа права в особі Г. Гуго, К. Савіньї, Г. Пухти, О. Тьєрі, Ф. Гізо та ін., яка, на відміну від школи природного права з її ідеями можливого встановлення форм суспільного і державного життя на людський розсуд, доводила, що держава є безпосереднім результатом історії і народного характеру, тобто особливих, незмінних, духовних властивостей і якостей всього народу, як організм, що виник із спільного життя і конкретних відносин певного племені. За вченням історичної школи інтелект (людський розум) не має впливу на створення цього організму; лише тоді, коли цілком розвивається народна свідомість, можуть з'явитися реформатори, що спеціально покликані покращити суспільне життя.

Отже, юридична наука, що відійшла від раціоналізму, від пояснення держави на основі вічних засад, людського розуму, звернулась до інших засад — засад що лежать поза людською особистістю, До законів природи. Результатом цього стала поява іншої теорії походження держави — органічної.