Органічна теорія походження держави

Органічна теорія, суть якої полягає у тому, що держава є організмом, який формується у процесі соціальної еволюції як різновиду еволюції біологічної, одержала широке поширення в XIX ст. Видатними теоретиками органічної школи були Г. Аренс, К. Краузе, А. Шеффле (Німеччина), І. Блюнчлі (Швейцарія), Г. Спенсер (Англія), Р. Вормс, А. Еспінас (Франція).

Спроби уявляти державу як біологічний організм робилися на різних етапах розвитку державно-організованого суспільства, але тільки зрушення в біології наприкінці XVIII ст. дали змогу змінити поняття про організм, який розглядався як механізм. З опублікуванням у 1801 р. «Загальної анатомії» французького лікаря, засновника фізіологічної медицини М. Біша, відбувається переорієнтація концепцій суспільства на поняття організму як єдиного цілого на відміну від механістських моделей суспільства як суми елементів, що існують і досліджуються незалежно один від одного.

Значний внесок в розвиток органічної теорії зробив англійський мислитель Г. Спенсер. В розвитку суспільства він помітив деякі закономірності, властиві біологічним організмам, наприклад перехід від простого до складного (інтеграція), від однорідного до різнорідного (диференціація), об'єднання простих людських спільнот в більш об'ємні й складні (агрегація). Під «агрегатами» Г. Спенсер розумів племена, союзи племен, міста-держави, імперії. У державі всі частини спеціалізуються на виконанні певних функцій: уряд виконує функції мозку, використовуючи у цьому випадку право як імпульси, що передаються мозком; нижчі класи, які займаються землеробством та ремеслом, виконують внутрішні функції організму, тобто забезпечують його життєдіяльність; торгівля, транспорт та інші засоби зв'язку є своєрідною кровоносною системою, а панівні класи забезпечують оборону, виконують зовнішні функції.

Крім філософів та соціологів, спроби обґрунтування органічної теорії походження держави здійснили і представники юридичної науки. Серед них слід зазначити німецького вченого К, Краузе, який на противагу механістичним поглядам на суспільне життя відстоював думку про те, що держава подібно до організму, в якому окремі органи і функції перебувають у нерозривному зв'язку. Цей організм не витримує змін або деформацій; якщо у ньому і відбуваються якісь зміни, то вони непомітні, оскільки не порушують цілісності і попереднього вигляду організму. А головне — в такому організмі кожна частина знає своє постійне місце. Кожен член організму призначений назавжди лише для одного виду діяльності й не може перейти до іншого. [2, с. 66]