Позов про визнання права власності

Юридична природа позовів про визнання права власності оцінюється неоднозначно. Деякі вчені вважають, що вимогу про визнання права власності не можна розглядати в якості самостійного позову, оскільки ця вимога має ту ж саму мету, на досягнення якої спрямовані віндикаційні чи негаторні позови. Відповідно, вимогу про визнання права власності слід розглядати як одну із складових вимог віндикаційного чи негаторного позову. На думку інших вчених, позови про визнання права власності характеризуються деякими специфічними ознаками, які дозволяють виділити їх у якості самостійних позовів[197]. Остання точка зору уявляється більш переконливою. Однак, безперечним є той факт, що іноді для власника лише визнання його права власності є не достатнім, тому вимога про визнання права власності може бути пред’явлена поряд із вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права власності чи про виключення майна з опису.

Поняття позову про визнання права власності. Позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, що засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК). Необхідність у даному способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб’єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Метою використання вказаного позову є усунення невизначеності відносин права власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач, або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений ним. Позов про визнання права власності є речово- правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який має підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно.

Предмет позову про визнання права власності. Предметом вказаного позову є вимога позивача про визнання його права власності на майно. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно, та ст. 16 ЦК, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів судом.

Об’єкт позову про визнання права власності. Об’єктом позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально-визначеного майна.

Сторони за позовом про визнання права власності. Позивачем за позовом про визнання права власності є власник індивідуально-визначеного майна, права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов’язальних відносинах, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право власності на майно.

Відповідачем за позовом про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює право власності на майно, але і не визнає його. Відповідачами за позовами про визнання права власності на майно і про звільнення майна з-під арешту, що подаються відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особою, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, є стягувач і боржник (п. 4 роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04–5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»). У випадках, коли факти оспорювання чи невизнання права власності на майно з боку інших осіб відсутні, але відсутність документа, що засвідчує право власності на майно, заважає власнику володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, відповідач за позовом про визнання права власності взагалі відсутній.

Умови задоволення позову про визнання права власності. Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є встановлення юридичних фактів, що підтверджують право власності на майно.

Оскільки позови про визнання права власності пов’язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, на ці позови не поширюється дія позовної давності.