Обмеження права власності

За часів СРСР спостерігалося не завжди обґрунтоване звуження, обмеження можливості фізичних осіб здійснювати своє право власності. Наприклад, щодо житла. Так, фізична особа не могла мати у власності більш ніж один житловий будинок, а решту (наприклад, що отримала успадкувавши домоволодіння) мала продати протягом року іншій особі. Інакше таке відчуження проводилося примусово. Це робилося для того, щоб не припустити «надлишків» житла в громадян, ідеєю загальної рівності всіх щодо їх майнового стану у соціалістичному суспільстві. Така ж ситуація спостерігалася Наразі визнано, що такі обмеження права власності не є природними, отже не можуть існувати у правовій державі, якою проголосила себе Україна.

Оскільки ідеологічні, політичні та інші не правові чинники у правовій державі не є приоритетними, а Конституція України (ст. 3) проголосила, що охорона та розвиток прав фізичних осіб є приоритетними для держави, чинники та передумови обмежень права власності потрапили у правову площину.

Ч. 7 ст. 319 ЦК встановила, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Закон не дає поняття обмежень права власності. Втім, з урахуванням існуючих поглядів на це питання, на найбільш загальному рівні під обмеженнями права власності слід вважати комплекс мірз правового регулювання, спрямованих на звуження можливостей здійснення особою прав з володіння, розпорядження, користування майном.

Передумовами таких обмежень можуть бути права та інтереси суспільства, інших (ніж власник) вповноважених осіб: сусідів у багатоквартирному житловому будинку, інших власників тощо. Встановлення обмежень необхідно для дотримання інтересів суспільства та інших осіб, щоб не було зіткнення їх інтересів та право однієї особи перетворилося на свавілля. Так, для загального блага власник квартири багатоквартирного будинку обмежується у праві гучно прослуховувати музику після двадцять третьої години. Він не може порушувати права власників інших квартир, має дотримуватись правил експлуатації будинку та санітарних норм при ремонті власної квартири, що випливає з ч. 2 ст. 383 ЦК.

Обмеження майнових прав фізичних осіб можуть встановлюватись лише Конституцією України та Законами України[190]. Цим досягається універсальність обмежень права власності та забезпечується належний рівень охорони прав фізичних осіб у правовій державі. Підзаконні акти можуть лише роз’яснювати окремі обмеження майнових прав фізичних осіб та здійснення, але не можуть встановлювати нових обмежень майнових прав фізичних осіб. Суд застосовує цивільне законодавство, зокрема, щодо обмежень майнових прав фізичних осіб, але не наділений правом встановлювати обмеження, що не передбачені у законі. Щодо сторін договору закон може визначати певні обмеження через імперативні норми та учасники договірного процесу мають їх дотримуватись. Договором не можуть бути встановлені обмеження, що не передбачені законом. Так, в літературі справедливо вказано, що цивільне законодавство визначає щодо сторін договору комісії обмеження, наприклад, сторонами може бути визначена територія виконання цього договору, в межах якої повинен діяти комісіонер[191]. Втім, первісна роль таких обмежень справедливо віддається цивільному законодавству.

Обмеження права власності, що є характерними для нього можуть виявлятися в різних аспектах, наприклад, виявлятися через обмеження права володіння, користування, розпорядження, але останніми звісно не вичерпуються.

Цивільне право містить обмеження недобросовісного володіння, яке полягає в тому, що ні хто не може володіти майном всупереч розсуду власника (ст. 319 ЦК|). Обмеження незаконного володіння встановлено у ст. 387 ЦК, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ще один аспект обмежень, пов’язаних із володінням полягає у тому, що законом встановлені певні обмеження щодо володіння майном особи, яка визнана померлою. Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦК незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Отже, обмеження володіння особи, яка заволоділа майном особи, що оголошена померлою, як наслідок спричиняє необхідність повернення безоплатно придбаного майна у разі появи особи, що була визнана померлою.

Отже, щодо володіння закон накладає на осіб певні обмеження, які можуть стосуватись як недобросовісного, так і добросовісного володіння майном.

Досить докладно закон регламентує обмеження власника в праві користування, що можна визначити у наступних|таких| аспектах.

Перший полягає в тому, що власник може бути зобов'язаний допустити до користування його майном інших осіб|облич,лиць| тільки|лише| у випадках і в порядку|ладі|, встановлених|установлених| законом (ч. 7 ст. 319 ЦК). Цим на законних підставах обмежується вільне, без втручання інших осіб, користування власником своїм майном. Спеціально врегульовано дію цього обмеження у користуванні транспортними засобами. Так, ст. 11 Закону України «Про міліцію» надає право працівникам міліції використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію. До цього обмеження у користуванні майном загальне та спеціальне законодавство підходить неоднозначно. Ч. 7 ст. 319 ЦК стосується обмежень права користування власника, що виявляються у забезпеченні ним доступу інших осіб до свого майна. Щодо ст. 11 Закону України «Про міліцію», то вона за своїм духом спрямована на забезпечення охоронюваних державою суспільних інтересів (забезпечення заходів, спрямованих на локалізацію стихійного лиха, переслідування правопорушників), життя та здоров’я громадян. Отже, ця стаття спрямована на обмеження вільного користування автотранспортом не лише власника, але й інших осіб, що безпосередньо керують автомобілем. Адже було б дуже дивно, коли водій, що керує автотранспортом, наприклад, за договором оренди, не був би зобов’язаний надати автомобіль на вимогу працівника міліції в передбачених у ст. 11 Закону України «Про міліцію» випадках, а власник - навпаки. Тому насправді обмеження, що полягає у необхідності допустити до користування майном інших осіб належить тлумачити як таке, що розповсюджується не лише на власника, а також на всіх осіб, що користуються майном (наймача, позикоодержувача тощо). Це цілком|сповна| відповідає конституційним положенням|становищам|, оскільки ст. 23 Конституції України встановлює, що кожна людина має обов'язки перед суспільством|товариством|.

Згідно з ч. 2 ст. 320 ЦК|, згідно з якою законом можуть бути встановлені|установлені| умови використання власником свого майна для підприємницької діяльності. Так, власник підприємства як цілісного майнового комплексу не може при використанні цього майна у підприємницькій діяльності погіршувати екологічну ситуацію, не має права допускати перевищення встановлених|установлених| нормативів за скиданням|скидах| шкідливих речовин (відходів виробництва) у атмосферне повітря, відкриті|відчинені| водоймища, землю|грунт|.|з'являється,являється| Отже, у інтересах суспільства встановлено|установленого| обмеження, що використання власності не може. погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі|грунту|.

Обмеження в праві розпорядження виявляються у тому, що держава встановлює обмеження щодо|відносно| оборотоздатності| окремих видів майна. Так, речі, що вилучені з|із| обороту|звороту,оберту|, не можуть бути предметом цивільно-правових правочинів|угод|. Речі, що обмежені в цивільному|громадянському| обороті|звороті,оберті| (наприклад, мисливська зброя; пістолети і револьвери, заряджені речовинами сльозоточивої і дратівливої дії та деякі інші речі) можуть набуватись громадянами лише за наявності відповідного дозволу. Отже, при відчуженні речей,

Окремо слід виділити обмеження розпорядження майном, що виникають внаслідок накладення судом арешту на майно та накладення нотаріусом заборони з відчуження майна. Через ці заходи власник утискується у можливості|спроможності| здійснення права розпорядження цим майном до зняття арешту чи зняття заборони відчуження майна.