Право приватної власності

Право приватної власності є домінуючим за питомою вагою та різновидом власників і тому заслуговує окремої уваги. Волно започатковане ст. 2 Закону Української РСР „Про власність” як різновид індивідуальної але вже через рік стало самостійною формою власності, набуло власного забезпечення через законодавство про приватизацію і врешті-решт у ст.31 Констиції України та з прийнятям ЦК у його ст. 325. Тут становлено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

В об'єктивному значенні право приватної власності громадян — це система правових норм, які встановлюють і охороняють належність громадянам майна споживчого і фінансово-виробничого призначення та забезпечують власникам-громадянам здійснення права володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном на свій розсуд, використовувати його для будь-яких цілей, якщо інше не передбачено законом.

Право приватної власності громадян у суб'єктивному значенні — це передбачене і гарантоване законом право власника-громадянина здійснювати володіння, користування і розпорядження належним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Право приватної власності передбачає наділення громадянина-власника юридичне забезпеченою можливістю здійснювати у передбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Зазначені правомочності власника утворюють зміст права власності громадян. У цивільному законодавстві, інших законодавчих актах, як правило, не визначається конкретний обсяг правомочностей громадян щодо їхньої приватної власності. Лише в деяких випадках законодавець встановлює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей права приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Тому, визначаючи обсяг правомочностей громадянина щодо належного йому майна, слід враховувати загальні принципи здійснення цивільних прав, соціально-економічну природу власності громадян та особливості окремих її об'єктів.

Основні концептуальні принципи приватної власності проголошено Конституцією України. Зупинимось на основних:

1. Згідно зі ст. 13 здійснюючи своє право власності, громадяни повинні додержуватись конституційних положень про те, що "власність зобов'язує" і вона "не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству"

2. Згідно ст. 41 кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної влас­ності набувається в порядку, визначеному законом.

Конституція особливо підкреслює, що воно є непорушним, ніхто не може бути протиправне позбавлений його. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхід­ності, на підставі і в порядку, встановлених законом, таза умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Таке відчуження допускається лише в умовах воєнного чи, надзвичайного стану.

Необхідними економіко-правовими ознаками для визначення сутності приватної власності, як і будь-якої іншої існуючої форми власності, насамперед можуть слугувати: її об'єктний склад; її суб'єктний склад; обсяг правомочностей власника; характер співіснування приватної власності з іншими формами власності. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність" о б'єктами права приватної власності (у первісній редакції — індивідуальної власності) є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення (п. 1). Крім того, об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці (п. 2).

З правової точки зору особливої потреби в законодавчому закріпленні такого деталізованого орієнтовного переліку об'єктів права приватної власності громадян не існує. Проте введення його до Закону України "Про власність" відіграло певну соціально-політичну роль в адаптації суб'єктів цивільних правовідносин до нових відносин власності.

На відміну від Закону України "Про власність" ЦК не містить переліку об'єктів, що можуть бути у приватній влас­ності фізичних і юридичних осіб, заснованих на приватній і власності. У новому ЦК перелік об'єктів права приватної власності громадян має бути сформульований за узагальнюючими критеріями, а саме: "У власності фізичних та юридичних осіб — суб'єктів права приватної власності — може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати" (ст. 325). Цей підхід до визначення об'єктного складу приватної власності громадян, хоч і відрізняється від його визначення в Законі України "Про власність", але має свої вразливі місця, оскільки є надто абстрактним, що є небажаним явищем для конструювання правових норм, а також може створювати певні труднощі при застосуванні правової норми на практиці.

Важливою є норма про те, що склад, кількість і вартість майна, яке може перебувати у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Тобто проголошується принцип: громадяни можуть мати у власності будь-яке майно, у будь-якій кількості чи будь-якої цінності, якщо законом не встановлено безпосередніх обмежень. Зрозуміло, що такі обмеження мають мати винятковий характер, зумовлений відповідними загальнодержавними інтересами, міжнародними угодами і принципами, умовами підприємницької діяльності. Оскільки кожна держава має право визначити об'єкти, які з міркувань державної безпеки або з інших підстав не повинні перебувати у власності тих чи інших суб'єктів правовідносин або мають набуватися з додержанням спеціальних правил. Тому Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1991 р.¹ (з наступними змінами і доповненнями від 22 квітня 1993 p., 15 липня 1994 p., 24 січня 1995 p.) було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені відповідно в додатках № 1 і № 2. До такого Переліку входять: зброя, боєприпаси, вибухові речовини, бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні засоби тощо.

Щодо видів майна, для яких встановлюється спеціальний порядок набуття громадянами права власності, то в Додатку № 2, зокрема, зазначаються: вогнепальна мисливська зброя, газові пістолети і револьвери та деякі види пневматичної зброї; пам'ятки історії і культури; радіоактивні речовини. Такі види майна можуть бути придбані лише за наявності відповідного дозволу (органів внутрішніх справ, Міністерства культури, державних органів з ядерної та радіаційної безпеки тощо).

Як випливає зі змісту ст. 13 Конституції України та ст. 9 Закону України "Про власність", не можуть перебувати у власності окремих громадян об'єкти права виключної власності народу України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок певного розміру), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Вилучення перелічених видів майна з числа об'єктів права приватної власності громадян аж ніяк не можна розглядати як обмеження прав власника, оскільки перебування такого майна у власності громадян завдавало б шкоди державі, суспільству, окремим громадянам, суперечило б у багатьох випадках принципам міжнародного права. З таких міркувань наведений перелік у майбутньому може і поповнитися.

Відповідно до ст. 11 Закону «Про власність» суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні грома­дяни і особи без громадянства. Стосовно іноземних громадян і осіб без громадянства в Законі зроблено застереження, що вони корис­туються рівними правами та несуть обов'язки нарівні з громадяна­ми України відносно майна, що належить їм на території України, якщо законодавством не встановлене інше. Так, відповідно до п. З ст. 11 Закону «Про власність» зазначеним особам земельні ділянки у власність не передаються.

Суб'єктом права приватної власності згідно з чинним законодав­ством України про власність виступає окрема фізична особа або прос­та сукупність цих осіб (подружжя, родина). Підприємства та організації, створювані фізичними особами (насамперед приватні), не визнаються Законом «Про власність», суб'єктами права приватної власності.

Фізична особа може зареєструватись як підприємець без ство­рення юридичної особи, як того вимагає законодавство про підпри­ємницьку діяльність. Саме таким чином громадяни і можуть вико­ристовувати своє майно, що є основними фондами, для одержання прибутку. Але такий статус громадянина не впливає на правовий режим об'єктів його права приватної власності.

Найбільшою за кількістю групою власників є фізичні особи. Відповідно до ст. 24 ЦК фізич­ною особою визнається людина. Фізична особа — поняття широке. Воно включає в себе як громадян України, так й іноземних громадян та осіб без громадянства. Тобто поняття фізичної особи скла­дається з трьох категорій суб'єктів цивільного права, в тому числі суб'єктів права приватної власності. Відповідно до ст. 14 Закону України „Про міжнародне приватне право” [1](ст. 1563 відхиленої Книги 8 проекту ЦК) особистим законом фізичної особи вва­жається право країни, громадянство якої вона має, а особис­тим законом особи без громадянства — право країни, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності — звичайне місце її перебування. Відповідно до п. 2. ст. 15 вказаного закону (п.2 ст. 1564 Проекту) іноземні громадяни та особи без громадянства користую­ться на території нашої держави правоздатністю нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

Таким чином, фізичними особами як суб'єктами прав приватної власності є громадяни не тільки України, а зарубіжних держав, а також особи без громадянства. Особливість їх полягає у тому, що вони можуть бути суб'єктам лише права приватної власності. Саме поняття права при ватної власності наукою цивільного права України поки ще не розроблено. У законодавстві термін "право приватна власності" застосовується з великою обережністю. Закон України "Про власність" (ст. 11) лише згадує про суб'єктів права приватної власності. Якщо виходити з визначенні кола суб'єктів цього права, то приватною власністю треба визнати ту, яка належить фізичним особам, а також юри­дичним особам, заснованим на власності фізичних осіб, Уникає цього визначення і проект Так, у ст. 321, яка ви­значає право власності фізичних осіб, зазначено, що кожна фізична особа має право володіти, користуватися і розпо­ряджатися своєю власністю.

Закон України „Про власність” визнає суб'єктами права приватної власності лише фізичних осіб. Щодо юридичних осіб, то за ЦК УРСР вони є суб'єктами права колективної власності. Водночас за своїм економічним змістом власність недержавних юридичних осіб також, вважаємо, може розглядатися як приватна, наприклад, коли вони основані на власності фізичної особи або кількох фізичних осіб. Тому власне Новий ЦК в ст. 325 розширяє коло суб'єктів права приватної власності й на осіб юридичних.