Форми власності

У новому ЦК законодавець не використав термін форми власності, як це визначено у ч. 4 ст. 2 Закону України „Про власність” та у інших актах цивільного законодавства. Він поступив іншим чином: вказав право власності Українського народу (ст. 324 ЦК) право приватної власності (ст. ст. 325 ЦК України), право державної власності (ст. 326 ЦК) та право комунальної власності (ст. 327 ЦК). Тим поставлена під сумнів доцільність використання термін „форма власності” яка довгий час була опорною для встановлення засад правового режиму об’єктів власності та правомочностей власників п різних форм власності.

Такий підхід – відображення постулату про рівність всі власників та зоврема про те. що усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.3 ст. 319 ЦК), критики на адресу прибічників виділу форм власності, та новітніх підходів для структуризації власності. Заслуговує згадування позиція В.А.Рибакова щодо виділення двох типів власності: публічної (державна та комунальна та власність народу) та приватної (приватна у власному сенсі, а для прихильників існування колективної власності ще й остання). Такий підхід є слушним за того, що у публічній власності можуть перебувати такі об’єкти права власності. які не можуть перебувати у приватній, особи набуття права значно ширший чим для приватної власності, режим здійснення публічної власності засновується на законі, призначення такої власності – забезпечення загальних, а не індивідуальних потреб.

В основі такого поділу покладено спосіб зазначення здійснення правомочностей різними власниками. Так власники публічної власності здійснюють свої правомочності на підставі закону і в межах закону, а для власників приватної власності більш правильним є правило про здійснення своїх правомочностей на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК). Для державної власності та для комунальної власності здійснення право власності базується на законі а зоврема Законі про державний бюджет, де приписано яким чином і на підставі чого здійснюється витрачання державних коштів, на яку мету, за допомогою яких контрольних механізмів. Чи не тому Указ Президента про розпуск Верхової Ради України У скликання та особливо проведення дострокових виборів наштовхнувся на складний механізм фінансування дострокових виборів і своєму первісному варіанті не зміг бути реалізований.

Як вже вказано, законодавець уникнув терміну „форма власності”, що не значить, що він не може бути використаний для наукової та навчальної мети.

Відповідно ст. 324 ЦК земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Частина 2 цієї статті надає підставу вважати, що така власність є публічною. Якщо від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України, то вони повинні діяти в межах закону та на підставі закону. Український народ практично не має можливості висловити свої волевиявлення стосовно об’єктів цієї власності.

Проте кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Основу публічної власності складає державна власність, яка є особливою формою привласнення матеріальних благ в інтересах держави та громадянського суспільства, яка має певні ознаки, що виділяють її із інших форм власності: у стратегічному спрямуванні вона від імені держави є матеріальною гарантією виконання державою своїх зобов’язань перед її громадянами, забезпечує стратегічні інтереси держава України (економічна та військова міць), держава сама як суверен визначає зміст правомочностей та порядок їх реалізації, держава на відміну він інших власників не може бути обмежена у об’єктах права власності, набуває права власності за майже не обмеженим колом підстав, за виключенням незаконних, має механізм набуття та контролю за правомірністю витрачання державної власності.

Стаття 326 ЦК встановила, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Як уже вказувалось, практично об’єкти права в державної власності є необмеженими. Разом з тим, держава може відмовилася від певних об’єктів (ядерної зброї, носіїв ядерної зброї (стратегічних бомбардувальників тощо). При поділі власності колишнього СРСР Україна відмовилась від претензій на його майно за рубежем.

В той же час ст. 5 Закону „Про приватизацію державного майна” встановлено перелік майна, що не може бути об’єктом приватизації оскільки мають загальнодержавне значення, зокрема майнові комплекси підприємств, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення: забезпечують обороноздатність, економічну незалежність, становлять матеріальну основу суверенітету, зоврема майно органів державної виконавчої влади, Збройних сил, СБУ, МВС тощо.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. У ст. 32 Закону України „Про власність” суб’єктом права державної власності є держава в особі Верховної ради України. Здійснює своє право власності вона через уповноважені державні органи: Кабінет Міністрів України) (ст. 116 Конституції України, Закон України „Про Кабінет Міністрів України”, Фонд Державного Майна України.

Відповідно ст.327 ЦК встановлена комунальна форма власності. Вона була започаткована Законом України „Про власність” і спрямована на забезпечення розмежування власності регіонів та населених пунктів: міст, сіл, селищ. Механізм реалізації такого розмежування було встановлене постановою Ради Міністрів УРСР „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” яким затверджено перелік державного майна, що передане до комунальної власності, встановлено засади розмежування власності між окремими ланками органів місцевого самоврядування та територіальних громад.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про власність» об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність від­повідних рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюд­жетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інфор­мації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необ­хідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відпо­відної території.

За ст. 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача певних об'єктів дер­жавної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій. При тому, передача об'єктів з державної у комунальну власність терито­ріальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, район­них у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст — за наявності зго­ди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.

Особливо йдеться про об'єкти соціальної інфраструктури, які передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспорт­ними засобами, прибиральною технікою в частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу. Так, разом з житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані приміщення, зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачан-ня та водовідведення, а також будівлі, призначені дляобслугову­вання цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровід­ні споруди, обладнання тощо).

Однією з підстав набуття права комунальної власності є визнання майна безхазяйним. на знахід­ку: якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть до органу міс­цевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття пра­ва власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

Відповідно до ч. З ст. 338 ЦК у власність територіальної громади, на території якої був знайдений транспортний засіб, пере­ходить сума виторгу за його продаж при додержанні сукупності пев­них умов, визначених у цій статті.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.