Розвиток права власності

Перш за все право власності розвивається на двох рівнях: права у приватній сфері і закону у сфері публічній. Звідти й два напрямки розвитку законодавства: приватно-правовий і публічно-правовий. Перший розвивається в інтересах окремих осіб, другий – в інтересах держави. Згідно концепції правової держави та її основного завдання служінню інтересам людини перший напрям повинен бути домінуючим. Однак в практиці законотворення перевагу віддано все публічному напрямку. Зокрема, Кримінальний кодекс України все таки приянято і введено в дію набагато раніше і скоріше ЦК.

Право розвивається на засадах його єдності в рамках Конституції України яка закріпила рівність всіх форм власності і детермінованості правовідносин в межах окремих форм власності: приватної, державної, комунальної.

Формування об’єктивного права власності – тривалий і неоднозначний процес. Воно йде шляхом імплентації в національне законодавство положень міднародного економічного і гуманітарного законодавства, запозичень передових надбань у інших законодавств, розробки власного права.

Формування об’єктивного права відображає політичну волю певного класу. Так і сучасне право власності України є відображенням внутрішніх процесів взагалі і впливу міжнародного права і дійсності зокрема..

Ще за Радянського Союзу прийнято новий Закон «Про власність».Його ідеї і напрацювання лягли в законодавство, де панівною була ідея саме економічної незалежності Закон УРСР «Про економічну незалежність» та заходи про його реалізацію.

7 лютого 1991р. прийнято Закон УРСР «Про власність» який на той час вважався вершиною юриспруденції і був вельми прогресивним. Він власне заклав підвалини реформування законодавтсва у сфері економіки на засадах підприємництва, встановлених одночасно прийнятим з ним Законом УРСР «Про підприємництво». Ідей рівності всіх форм власності, зкріпління хоча і стидливо індивідуальної (особистої і приватної)форми власності, розкріпачення цієї власності змістовно, кількісно і якісно, можливіфсть її використання у підприємництві, відповідальність держави та органів місцового самоврядування за порушення права власності перизвело у подальшому до кардинальних змін в економіці, політиці і суспільстві у цілому.

Внутрішні економічні перетворення не могли не змінити правове регулювання основних суб’єктів економіки: банків (Про банки і банківську діяльність»), підприємств (Закон України «Про підприємства в Українській РСР»), про господарські товариства (Закон України «Про господарські товариства»), а зважаючи на патріархальність – нові організаційно правові форми господарювання в аграрному секторі (закони України «Про селянське (фермерське господарство», „Про колективне сільськогосподарське підприємство» а згодом і «Про сільськогосподарські кооперативи»).

Враховуючи потребу у організації зовнішньоекономічних зв’язків було спішно прийнято митне законодавство і Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», яким врегулювано правові форми та порядок проведення експортно-імпортних операццій і ввезення і вивозу предметів і інших цінностей через митний кордон України[186].

В 1992 р. легалізована приватна власність і введена приватна власність на землю. В цьому році в основному прийнято і почало реально діяти законодавство про приватизацію: малу, велику і житлову. Сама по собі приватизація призвела до необхідності змін в ідеології населення методом шокової терапії або методом поступових змін.

Паралельно почало розвиватися і інвестиційне законодавство[187] основне призначення та ідея якого полягають в урегулюванні відносин з вкладання коштів у підприємництво з метою отримання дивідентів та статусі співвласника інвестованого підприємства.

Орендне законодавство слугувало з одного боку засобом використання основних засобів і механізмом приватизації державного майна.

Одночасно такі кардинальні зміни не могли не призвести до стратегічних і тактичних помилок, змішування понять, появі квазіформ економічної діяльності (індивідуальні, сімейні, а ще більше спільні підприємства), необгрунтованих пільгах для одних і гонінь на інших.

З прийняттям Конституції України ці перетворення отримали стабільну основу і подальший розвиток.

Між тим такий дезінтегрований розвиток законодавства призвів з часом до його суперечливості і як наслідок необхідності комплексного врегулювання відносин приватного характеру – своєрідної економічної конституції. Таким повинен був стати новий ЦК, а в сфері господарювання - ГК.