Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Заказать  
 

Зміст права власності



Відповідно до сутності права власності як абсолютного права встановлено його зміст, де наголос у позитивному праві зроблене саме на правомочностях власника. Обов’язки власника у ЦК зазначені через інститути: зобов’язання власністю (ч.4 ст.319 ЦК), недопустимості використання власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні властивості землі (ч.5 ст. 319 ЦК, тягаря утримання майна (ст. 322 ЦК) та ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК)

Відповідно до ст. 317 ЦК власникові належать правомочності: право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Золота тріада трьох правомочностей власника сформувалась протягом тривалого часу і складає правомочності: право володіння, право користування та право розпорядження. При тому одночасно ці правомочності можуть належати тільки власнику і нікому більше. Поодинці вони можуть належати іншим особам але уже у звуженому цільовому спрямуванні. Якщо власникам практично у здійсненні своїх правомочностей зв’язується лише загальними межами здійснення цивільних прав та права власності зокрема, то інші особа – цільовим характером використання майна, можливістю зі сторони власника обмежувати правомочності. При володінні майном в силу вказівки закону цим законом приписані й певні дії, за які володілець виходити не може.

В юридичні літературі вказуються й інші правомочності власника: право на охорону та захист без якого всі інші правомочності не мають сенсу і стають „голими” не захищеними.

Самі правомочності мають свій внутрішній зміст. Зокрема право володіння означає можливість фактичного панування над майном, перебування його у власника, можливість безпосереднього впливу на річ, усвідомлення своєї влади над річчю, наприклад над садовим будинком чи дачею, які перебувають на відстані від власника). У суб’єктивному сенсі це закріплена законом можливість фактичного чи функціонального володіння, впливати на цю річ, надавати їй персоніфікації від імені (імен) фізичної особи чи назви юридичної особи, учиняти певні дії щодо припинення володіння, його удосконалення чи поліпшення гарантій такого володіння надалі (технічне зміцнення, встановлення запорів, засобів попередження чи недопущення порушення володіння тощо.

Володіння може бути як законним так і незаконним. Перше йменується ще титульним – здійснюється на підставі вказівки (припису) акту цивільного законодавства, адміністративного акту, зокрема розпорядження органу опіка та піклування, нотаріального надпису, набуте правомірно від попереднього власника. Відповідно незаконним є володіння без правових підстав: таке майно не може взагалі перебувати у власності відповідної особи, перебуває без дозволу взагалі чи дозволу в даному місці (кухонний ніж чи фінка громадських місцях у фізичної особи). Володіння власника є первинним, а інших осіб-невласників – похідним.

Розрізняється також добросовісне та недобросовісневолодіння. Добросовісним є таке володіння яке: засноване на правовому титулі, а володілець майна не знав і не повинен знати про його незаконність. Навпроти, якщо володілець знав, або повинен був знати, що володіє майном без належних підстав, о таке володіння є недобросовісним. Такими є скупка крадених речей, придбання речей на які особа не має відповідних дозволів, наприклад для створення чи поновлення колекції холодної зброї) заволодіння знахідкою без виконання приписаних дій з повідомлення належних осіб про таку знахідку (адміністрації установи, власник транспорту, органи місцевого самоврядування, органи міліції).

Право користування засновано на споживчій вартості об’єктів права власності вилучення їх корисних властивостей. Ним є закріплена законом можливість та порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб. Таким чином право користування тісно зв’язане із категорією амортизація речі, її фізичне чи моральне старіння.

Здебільше використовувати можна річ за умови здійснення права володіння. Ці правомочності органічно взаємопов’язані: без фактичного володіння складно здобувати корисні властивості речі. разом з тим власник може використовувати річ як для задоволення своїх потреб, так і одночасно для задоволення потреб інших осіб. Зокрема це стосується звуковідтворюючих пристроїв, транспортних засобів (власник може одночасно із собою та членами сім’ї перевозити й інших осіб).

Можна виділити користування добросовісне – таке яке не призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, та недобросовісне – якщо внаслідок використання речі одою особою, потерпають інші особи. Зокрема йдеться про використання будівельних пристрої (перфоратора) для ремонту квартири у багатоквартирному будинку у нічний та вечірній час, а рівно в вихідні та святкові дні. Таким використання порушуються права інших осіб на відпочинок.

Відповідно користування може бути законним та незаконним. Законне користування характеризується дотримання вимог чинного законодавства, а для похідних володільців – домовленостей із первісним володільцем. Незаконне здійснюється з порушення загальних та спеціальних приписів чинного законодавства щодо використання речі (майна) взагалі, використання його у певний час (сезон), наприклад мисливської зброї в мисливських угіддях за умови заборони полювання, у певному місці (заборона подавати звукові сигнали автомобілям у житловому секторі, заїздити вантажним автомобілям у житловий сектор, якщо це не зв’язане із перевезенням вантажу).

Особливим випадком права користування є закріплена ст. 320 ЦК право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Таке майно може бути використане для оптової закупки, з інвестиційною метою, наприклад для створення юридичних осіб (формування їх статутного фонду та на оплату легалізаційних витрат)

Тож право використання – встановлена приписами чинних актів цивільного та іншого законодавства, можливість використовувати споживчу вартість майна для задоволення потреб власника чи/або інших осіб.

Право розпорядження – можливість власника визначати юридичну та фактичну долю речі (майна). Це право – припинення право власності на річ внаслідок його переходу до інших осіб чи знищення речі. В останньому випадку внаслідок специфікації (перероблення речі) припиняється право власності на одні річ (відріз тканини) та виникає право на пошиту із неї іншу річ, наприклад спідницю. Тож право розпорядження – юридичний факт, що призводить до припинення права власності взагалі (при знищенні речі) чи припинені права власності на одну річ чи у однієї особи і виникнення права власності на іншу річ чи у інших осію.

Таке право – виключна прерогатива власника, що пояснюється виключністю права власності. Проте в передбачених щ законом випадках і на підставі визначеного у законі порядку таке право можуть реалізувати й інші особи: примусове вилучення майна у власника при націоналізації, конфіскації, реквізиції, примусовому продажі, реалізація не витребуваного вантажу перевізником, вилучення контрафактного товару, вилучення та знищення товару, що не відповідає встановленим вимогам та становить загрозу для д життя та здорові людей та довкілля, тощо.

В той же час стосовно розпорядження окремим речами внаслідок їх правового становища встановлені особливі правила: повідомлення органів держави чи органів місцевого самоврядування (стосовно пам’яток історії та культури), здійснення реєстраційних процедур щодо нерухомості (зняття з реєстраційного обліку), повідомлення інших зацікавлених осіб (відчуження частки у спільній частковій власності), тощо. Відповідно, як і попередні правомочності право розпорядження мложе бути законне якщо воно учинено з дотриманням приписів чинного законодавства, та незаконне, якщо такі приписи ігноруються.

Право розпорядження майном може бути обмежене у інтересах суспільства (заборона на реалізацію земельних ділянок іноземним особам) законом і у порядку передбаченому законом. Такі обмеження здійснення права власності можуть бути загальні чи спеціальні. Так за п.2 ч.2 ст. 319 ЦК встановлено, що при здійсненні права власності власник зобов’язаний дотримуватися моральних засад суспільства. Частиною 5 цієї статті встановлено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава загалом не втручається у здійснення власником права власності (ч. 6 ст. 319 ЦК), але у той же час діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов’язаний допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.7 ст. 319 ЦК).





Дата публикования: 2014-10-30; Прочитано: 325 | Нарушение авторского права страницы | Заказать написание работы



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2019 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.002 с)...Наверх