Захист речових прав

Глава 29 ЦК (статті 386–394) має назву «Захист права власності», але нормативні положення цієї глави застосовуються не тільки для захисту прав власності, а й інших речових прав, тобто речових прав на чуже майно (статті 396 ЦК). Окрім норм глави 29 ЦК до захисту порушених речових прав застосовується загальні положення про захист цивільних прав та інтересів (глава 3 ЦК: статті 15–23).

Під захистом речових прав розуміють юридичні заходи протидії, що застосовуються управомоченим суб’єктом до правопорушника у зв’язку зі здійсненням останнім протиправної поведінки, тобто поведінки, спрямованої на порушення суб’єктивного речового права. Отже однією з головних підстав застосування до правопорушника заходів захисту є здійснення ним протиправної поведінки. Але норми ЦК (частина 2 статті 386) надають можливість управомоченому суб’єктові діяти з упередженням: за наявності підстав передбачати можливість порушення свого речового права звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення іншими суб’єктами дій, які можуть порушити право управомоченого суб’єкта, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню[172].

За юридичною формою захист речових прав поділяють на неюрисдикційний (самозахист) та юрисдикційний. Самозахист уявляє собою застосування особою засобів протидії фактичного порядку без звернення до юрисдикційних органів. Такі засоби протидії не повинні бути заборонені законом та не суперечити моральним засадам суспільства. Способи самозахисту обираються управомоченим суб’єктом самостійно чи визначаються договором (за договором способи самозахисту будуть встановлюватись у випадках володіння та користування річчю власника: за договором оренди; за договором про встановлення сервітуту, емфітевзису, суперфіцію та застави). Закон встановлює правило про відповідность способів самозахисту змісту права, що порушується, характеру дій, якими воно порушується, та наслідкам, що спричинені цим порушенням. До різновидів самозахисту відносяться засоби протидії, що застосовуються особою у стані необхідної оборони, засоби, що застосовуються у стані крайньої необхідності.

Юрисдикційний захист речових прав пов'язаний зі зверненням особи, права якої порушені, до суду (як спеціального юрисдикційного органу, покликаного захищати права), чи до інших державних органів. Найпоширенішим захистом є захист через звернення до суду (стаття 16 ЦК).

Способи захисту речових прав залежать від характеру правопорушення. У відповідністю зі ст. 16 ЦК речові права можуть захищатись шляхом: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов’язку; зміни правовідношення чи його припинення; відшкодування збитків; визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Переважна більшість способів захисту реалізується через звернення до суду, який може захистити те чи інше речове право іншим способом, тобто не передбаченим законом або договором. Таким чином, перелік способів захисту речових прав, наведений у статті 16 ЦК, не має завершеного характеру.[173]