Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

Розглядувані права представляють собою правові форми суспільних відносин, які виникають з приводу відповідних немайнових благ та юридично забезпечують соціальне існування індивіда. Ці блага є явищем суспільного життя людини, тобто такими, що дозволяють їй бути членом суспільства та існують у сфері духовного спілкування.

Право на ім'я – це юридично забезпечена можливість особи мати ім'я, змінювати його, використовувати певне ім'я, дозволяти чи забороняти його використання іншими особами, вимагати, щоб до володільця даного права звертались по імені і не перекручували його.

В широкому сенсі, ім’я включає в себе власне ім'я громадянина, його прізвище та по-батькові, тобто, складається з трьох частин. Це загальне правило, застосування якого залежить від національних традицій, до яких належить людина, та порядку визначення імені дитини.

Визначення імені. Власне ім'я дитини визначається за згодою батьків. У випадку народження дитини жінкою, що не перебуває у шлюбі, та за відсутності добровільного визнання батьківства, ім'я дитини визначається матір’ю. Дитині може бути надане не більше, ніж два імені, якщо інше не випливає зі звичаїв національних меншин, до яких належать мати та (або) батько.

По-батькові дитини визначається відповідно до імені батька. По-батькові дитини, що народжена поза шлюбом і за відсутності встановленого батьківства визначається за іменем особи, яку мати назвала батьком. Згідно з національними традиціями, Закон України „Про національні меншини в Україні” дозволяє громадянам, що не мають звичаю використовувати по-батькові дати дитині ім'я, що складається тільки з власного імені та фамілії.

Прізвище дитини визначається відповідно до прізвища батьків. Якщо батько та мати мають різні прізвища, то прізвище дитини визначається за їхньою згодою, або надається подвійне прізвище, шляхом об'єднання прізвищ батька та матері.

Зміна імені. Фізична особа, що досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд, а особа, що досягла чотирнадцяти років – за згодою батьків або одного з них (з яким вона проживає), або піклувальника змінити свої прізвище та ім'я.

Фізична особа також може змінити прізвище при реєстрації, розірванні шлюбу, або визнанні його недійсним. При цьому, дозволяється прийняття тільки прізвища іншого з подружжя як спільного, або приєднання до свого прізвища іншого з подружжя, а, в разі розірвання шлюбу, - зміна тільки на дошлюбне прізвище.

Фізична особа може змінити по-батькові в разі зміни імені її батьком.

Прізвище, ім'я та по-батькові можуть бути змінені в разі усиновления дитини.

Використання імені. Використання імені, в залежності від способу здійснення цього права, можна умовно розділити на самостійне використання та використання імені іншими особами.

Самостійне використання імені полягає в можливості громадянина використовувати його у всіх сферах своєї діяльності, забороняти використання свого імені іншими суб’єктами, вимагати від інших осіб називати себе належним чином, приховувати своє ім'я, виступаючи в передбачених випадках анонімно або під псевдонімом, та ін.

Використання імені іншими особами, в залежності від згоди носія цього права, поділяється на використання імені за згодою управоваженої особи або за відсутності її.

Використання імені іншими особами без згоди носія цього права, передбачає, що можливість використання імені фізичної особи без її згоди можливе тільки у випадках, прямо передбачених законодавством. Так, використання імені без згоди громадянина допускається:

- з метою висвітлення його діяльності або діяльності організації, в якій він працює (служить, навчається), що базується на відповідних документах (звітах, стенограмах, протоколах, аудіо-, відеозаписах, архівних матеріалах і т.ін.);

- в разі затримання його за підозрою або звинуваченням у скоєнні злочину, або в разі скоєння ним адміністративного правопорушення, в разі набрання законної сили звинувачувального вироку суду стосовно цього громадянина, або винесення постанови у справі про адміністративне порушення.

У всіх інших випадках, використання імені іншими особами можливе лише за згодою носія цього права. Вказана згода тягне можливість управоваженої особи забороняти використання свого імені іншими особами.

Право на повагу до честі та гідності – це юридично забезпечена можливість особи вимагати від інших осіб, щоб оцінка його особистості, справ та вчинків спиралася на реальні обставини і не перекручувалася відомостями, що не відповідають дійсності.

Честь – це соціальна оцінка людини,її морально-етичних якостей, поведінки, діяльності.

Гідність – це самооцінка (усвідомлення) людиною своїх якостей, здібностей, світогляду, соціального значення.

Право на недоторканність ділової репутації – це юридично забезпечена можливість особи вимагати від інших суб’єктів адекватної та своєчасної оцінки сукупності своїх якостей, з якими носій ділових якостей в очах контрагентів, клієнтів, споживачів, співпрацівників, шанувальників (для шоу-бізнесу), виборців (для виборних посад) персоніфікується з-поміж інших суб’єктів сфери свого існування, та усувати будь-які неправомірні посягання. Носієм права на ділову репутацію, на відміну відо права на повагу до честі та гідності, може також бути і юридична особа.

Право на індивідуальність – це юридично забезпечена можливість фізичної особи як зберегти, так і змінити свою національну, культурну, релігійну, мовну самобутність, а також можливість вільного вибору форм та способів виявлення своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом і не протирічить моральним засадам суспільства.

Право на особисте життя – це юридично забезпечена свобода вибору своєї поведінки в індивідуальному житті (тобто, такому, що не має публічного значення), що виключає будь-яке втручання з боку інших осіб за виключенням випадків, прямо передбачених законом.

Вказане право надає людині можливість відокремити своє особисте життя, самостійно вирішувати всі питання, що стосуються особистого життя та забороняти втручання третіх осіб, крім випадків, що передбачені законом, або узгоджені з особою.

Право на таємницю особистого життя – це юридично забезпечена свобода обрання людиною правового режиму для відомостей (інформації), що стосується різних аспектів (сторін) її особистої життєдіяльності, розголошення яких (передача) може завдати шкоди громадянину.

Відомості (інформація) про приватне життя можуть містити: інтимні сторони людини, її звички, схильності, стан здоров'я, фізичні та фізіологічні особливості, засоби особистого спілкування, вчинення юридично значущих дій, фінансові справи, і т.ін.

При цьому свобода обрання правового режиму передбачає можливість управо важеної особи як розкрити інформацію, так і залишити її конфіденційною в цілому або в окремій її частині. В останньому випадку доступ сторонніх осіб до інформації, що становить таємницю особистого життя можливий тільки в разі надання згоди управо важеною особою. Без згоди управо важеної особи доступ до таких відомостей можливий тільки в разі існування прямої вказівки закону, за умови строгого та ретельного дотримання підстав, умов та порядку її отримання, використання, розкриття. Наприклад, відомості про приватне життя фізичної особи можуть бути розкриті без її згоди іншими особами, лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджується рішенням суду.

Право на особисті папери – це збірне поняття. Воно включає в себе як немайнове право на їх зміст, так і речове право власності на носій цього змісту.

Перше означає можливість особи, якій вони належать та/або особистого життя якої стосуються, дозволяти або забороняти знайомитися з такими особистими паперами, використовувати їх, зокрема, шляхом публікації, відтворення або розповсюдження відомостей, які вони містять. В разі смерті таких осіб це право переходить до їх дітей, удови (удівця), а, якщо вони відсутні, - батьків, братів, сестер.

Друге означає можливість володіння, користування, розпорядження особистими паперами.

До особистих паперів відносяться документи, щоденники, інші записи, архівні матеріали, і т.ін.

У випадках, коли цінні папери були передані до фондів бібліотек або архівів, будь-хто має право на вільне ознайомлення з ними, за умови дотримання прав зацікавлених осіб.

Право на тайну кореспонденції – це право на таємницю переписки, телеграм, телефонних розмов, телеграфних овідомлень та інших видів кореспонденції. Воно є спорідненим за змістом праву на особисті папери.

Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволене судом у випадках, що встановлені законом з метою запобігання злочину або з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб отримати інформацію неможливо.

Право на інформацію – це передбачена законом можливість вільно збирати, зберігати, використовувати та розповсюджувати інформацію. Під інформацією законодавець розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, які мали або мають місце в суспільстві, державі, навколишньому середовищі.

Це право не розповсюджується на відомості, що становлять: таємницю особистого життя, за виключенням випадків, передбачених законом, державну таємницю, конфіденційну інформацію юридичної особи.

Суб’єкт, що розповсюджує інформацію, зобов’язаний сам впевнитися в її достовірності (відповідності дійсності). При цьому передбачається вірогідною інформація, яку розповсюджує посадова особа або службовець під час виконання ним своїх службових обов’язків, а також інформація, що міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення ЗМІ, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування). Особа, що розповсюджує таку інформацію не зобов’язана перевіряти її вірогідність і не несе відповідальності в разі її спростування.

Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле-, та відеозйомок, а також охорона інтересів фізичної особи, що зображена на фотографіях та в інших художніх творах об’єднується поняттям право на зображення.

Зображення фізичної особи – це її зовнішність, статура, фізичні дані, одяг, а також сукупність цих елементів, за допомогою яких можливо індивідуалізувати людину; її відображення на матеріальному носії.

Право на зображення можна умовно поділити на дві складові. Перша – це право давати згоду або забороняти проведення фото-, кіно-, теле- та відеозйомок. Друга – це право давати згоду або забороняти використання свого зображення, що відображене в художніх творах, тобто, фактично, право на використання носія з зображенням.

Право на проведення фото-, кіно-, теле-, відеозйомок може бути реалізоване як шляхом заборони, так і шляхом надання згоди на зйомку. Відсутність такої згоди припускається в разі, коли зйомка здійснюється відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах, інших заходах публічного характеру або у випадках, прямо встановлених законом.

Фізична особа, яка надала згоду на те, щоб бути знятою на фото-, кіно-, теле- відеоплівку, може вимагати припинення публічного показу свого зображення в частині, що стосується її особистого життя.

Право особи, що зображена в художніх творах може бути реалізоване як шляхом заборони, так і шляхом надання згоди на публічний показ, демонстрацію, розповсюдження творів з її зображенням. При цьому потрібна згода або особи, про зображення якої йдеться, або, у випадку її смерті, її дітей, удови (удівця), а, якщо вони відсутні, – батьків, братів, сестер.

Якщо людина позувала автору за плату, то такий твір з зображенням може бути публічно продемонстрований, відтворений або розповсюджений без її згоди. Особа, що позувала авторові за плату, а після її смерті – її діти, удова (удівець), батьки, брати, сестри можуть вимагати припинення використання твору за умови відшкодування автору або іншій зацікавленій особі пов’язаних з цим збитків.

Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, що на ній зображено, якщо це викликано необхідністю захисту його інтересів або інтересів інших осіб.

Право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості – це юридично забезпечена можливість вільного вибору сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.

При цьому відсутність цензури в процесі творчості та результатів творчої діяльності є найважливішою гарантією здійснення даного права.

Право на свободу об’єднань передбачає можливість фізичних осіб за власною ініціативою об’єднатися в політичні партії та громадські організації.

Законом, статутом об’єднання громадян можуть бути встановлені вимоги, у відповідності до яких особа може бути засновником цього об’єднання чи її членом.