Наслідки спливу позовної давності

Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захистити своє порушене право у суді.

Сплив позовної давності погашає право на позов у матеріальному значенні, тобто можливість примусового здійснення суб’єктивного цивільного права за допомогою позову. Але при визначенні наслідків спливу позовної давності слід розрізняти вимоги основні, тобто такі, що існували до порушення (наприклад, вимога про погашення боргу) та вимоги додаткові, встановлені для забезпечення прав від можливих порушень (наприклад, стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Для кожної вимоги позовна давність перебігає самостійно. Основна вимога продовжує захищатися позовною давністю навіть, якщо основної вимога вже погашена давністю. Але коли позовна давність спливла для основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (ст. 266 ЦК).

Право на позов у процесуальному значенні не залежить від збігу тих чи інших строків і не погашається спливом позовної давності. Тому суддя зобов’язаний прийняти заяву про захист цивільного права або інтересу навіть в тому випадку, якщо під час її подачі очевидно, що позовна давність сплила (п.2 267 ЦК). Така вимога закону не є формальною. Як відзначалося вище, позовна давність може зупинятися, перериватися; з’ясувати ж та встановити з повною достовірністю юридичні підстави для зупинення та переривання перебігу строків позовної давності, можливо тільки в результаті судового розгляду справи. Відмова в прийняті позову з самого початку виключає можливість перевірити реальні обставини і, відповідно, надати необхідний захист порушеним правам або інтересам особи. В тому випадку, коли буде встановлено факт пропуску позовної давності і не знайдено підстав для її відновлення, суд відмовить особі в позові (п. 4 ст. 267 ЦК). Треба, однак, підкреслити, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п. 3 ст. 267 ЦК).

За загальним правилом, зі спливом строку позовної давності втрачається можливість отримати захист порушеного матеріального суб’єктивного права у примусовому порядку за допомогою позову (вимагати виконання обов’язку боржником за допомогою примусу). Не можна, однак виключати, що боржник сам виконає свій обов’язок, не дивлячись на пропуск позовної давності. Це може відбутися по причині неосвіченості про сплив позовної давності або навмисно. Але які б причини не були особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (п. 1 ст. 267 ЦК).Зазначене правило поширюється на любі цивільні правовідносини – правовідносини власності, зобов’язання и т.д.

Відмова в позові означає відмову в позовному захисті суб’єктивного права або інтересу і як наслідок неможливість його примусового здійснення. Стосовно існування самого суб’єктивного цивільного права після спливу позовної давності, думки вчених розійшлися.

Висловлювання в цивілістичній науці з цього приводу умовно можна звести до трьох точок зору. На думку одних вчених, сплив позовної давності припиняє існування матеріального суб’єктивного права і відповідно можливість його примусового здійснення (А.А. Гурвіч, М.П. Ринг, О.С. Іоффе).[165] На думку інших – цивільне суб’єктивне право втрачається лише з моменту винесення судом рішення про відмову в позові на підставі пропуску позивачем позовної давності (В.П. Грибанов, С.М. Корнєєв).[166] Прихильники останньої точки зору вважають, що сплив позовної давності погашає лише можливість вимагати у примусовому порядку виконання обов’язку боржником і відповідно захисту матеріального суб’єктивного права кредитора, саме ж суб’єктивне право не погашається (І.Б. Новицікий, Б.Б. Черепахін, М.Я. Кирилова та інші).[167]

Вважаємо, що саме остання точка зору в найбільшій мірі відповідає нормам сучасного цивільного законодавства. Підтвердженням тому, як відзначалося є положення, згідно з яким особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Закріплюючи вказане правило, закон виходить з того, що боржник виконує свій юридичний, а не тільки моральний обов’язок. Крім того, можливість відновлення позовної давності при наявності поважних причин, свідчить також про збереження у позивача матеріального суб’єктивного права. Якщо ж виходити з того, говорить проф. А.П. Сергєєв, що сплив давнісного строку автоматично погашає суб’єктивне право, прийшлося б констатувати, що в такому випадку суд наділяє особу суб’єктивним правом, що не входить в його повноваження і суперечить основним принципам цивільного судочинства.[168] Більш того, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Якщо зв’язувати зі спливом давності існування матеріального права, а не тільки можливість його примусового здійснення, необхідно було з прийти до висновку, що питання про право позивача залежить від розсуду відповідача, що також суперечить принципам цивільного права.[169]