Договор транспортного експедирування (ТЕ). 6 страница

Про перегляд рішення, ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами сторонами, Іншими особами, які беруть участь у справі, подається заява в письмовій формі, в якій зазначаються відомості, необхідні для її розгляду, а саме:
найменування суду, якому адресується заява;
ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її прожи вання чи місцезнаходження;
інші особи, які брали учасіь у справі;
дата ухвалення чи постановления і зміст рішення, ухвали чи судового наказу, про перегляд яких подано заяву;
нововиявлені обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, ухвали чи судового наказу, і дата їх від криття або встановлення;
посилання на докази, що підтверджують існування новови- явлених обставин.
До заяви додаються її коші відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.
Належним чином оформлена заява може бути подана иро-гяі ом трьох місяців з дня встановлення обставин, що с підставою для перегляду рішення.
На відміну від перегляду у зв'язку з винятковими обставинами, заява про перегляд рішення, ухвали суду у зв'язку з но-вовиявленимн обставинами розглядається у судовому засіданні судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ.
Особа, яка подала заяву, виступає в процесі як заявник, за рештою осіб, які беруть участь у справі, зберігається їх попереднє процесуальне становите.
Заявник та інші особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідати. Неявка цих осіб не с перешкодою для розгляду заяви.
За результатами розгляду заяви суд своею ухвалою задовольняє заяву і скасовує рішення, ухвалу суду чи судовий наказ у зв'язку з нововиявленими обставинамиабо відмовляє у П іа-доволеині, якщо заява необгрунтована. Ця ухвала має відповідати загальним вимогам, встановленим для такого виду процесуальних документів, зокрема, в ухвалі мають бути вказані час і місце її постановления; зміст рішення суду, що переглядалося, висновки суду з приводу наявності чи відсутності но-вовиявлених обставин.
Ухвала про задоволення заяви про перегляд рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає. Ухвала про відмову в задоволенні такої заяви може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Основним наслідком скасування рішення, ухвали суду або судовою наказу є наступний розгляд справи судом за загальними правилами цивільного судочинства.

80. Міжнародний цивільний процес

До міжнародного цивільного процесу належить правове регулювання діяльності судів по розгляду цивільних справ, які виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних правовідносин, а також по виконанню окремих процесуальних дій, визнанню і виконанню судових рішень з участю іноземного елемента. Як правило, до цього процесу включаються питання:

1) про міжнародну підсудність (юрисдикцію, компетентність) цивільних справ;

2) про цивільно-процесуальне становище іноземних громадян, юридичних осіб, іноземних держав та їх дипломатичних представництв і консульських установ;

3) про цивільно-процесуальне становище міжнародних (міждержавних) організацій;

4) про судові докази в цивільних справах з іноземним елементом;

5) про надання правової допомоги у виконанні іноземних судових доручень;

6) про визнання і примусове виконання іноземних судових рішень;

7) про застосування іноземного права;

8) про юридичне значення провадження у справах, порушених в іноземних судах і не закінчених там.

Усі ці та інші питання розглядаються і вирішуються судами України за загальними правилами її цивільного судочинства, крім випадків, передбачених нормами внутрішнього законодавства і міжнародними договорами нашої держави.

У науці міжнародного приватного права питання міжнародного цивільного процесу включені до його складу як такі, що мають тісний зв'язок з правовим регулюванням приватних правовідносин (цивільних, трудових, сімейних) з іноземним елементом, що виникають в умовах міжнародного співробітництва. Однак цим ігнорується наукова основа виділення галузей права за предметом їх правового регулювання. Отже, питання цивільного судочинства з іноземним елементом є складовою частиною цивільного процесуального права України

81. Право касаційного оскарження та процесуальний порядок його реалізації.

Право касаційного оскарження — це право на порушення діяльності суду касаційної інстанції з перевірки законності рішення суду першої та (або) апеляційної інстанції, що набрало законної сияй.
Суб'єктами права касаційного оскарження є особи, які уповноважені ініціювати касаційне провадження, а саме, відповідно до ст. 324 ЦПК:
сторони (позивач та відповідач): інші особи, які беруть участь у справі (треті особи, як ті, що заявляють самостійні вимоги щодо предмет спору, так і ті, що не заявляють та ких вимог);
особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив пи тання про їх права та обов'язки, і які мають відповідну ци вільну процесуальну правосуб'ектність;
правонаступники (ст. 37 ЦПК);
предеіавники еіорін та третіх осіб (ст.ст. 27, 44 ЦІІК);
особи, яким и кошт надано право захищати права, свободи її інтереси інших осіб (ст.ст. 45, 46 ЦИК).
Зі змісту ст. 324 ЦПК очевидно, що об'єктом касаційного оскарження можуть бути судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали суду апеляційної інстанції. При цьому самостійним об'єктом оскарження може бути як рішення в цілому, так і його частина. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а іакож постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, тільки якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Підставами порушення касаційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Тобю, не будь-яке рішення чи ухвала можуть бути оскаржені в касаційному порядку, а тільки ті, щодо яких є сумніви в їх законності.
Однією із передумов реалізації права касаційного оскарження є дотримання процесуальних строків, встановлених цивільним процесуальним законодавством чи призначених судом для вчинення відповідних процесуальних дій. Відповідно до ст. 325 ЦПК право касаційного оскарження може бути реалізоване протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційнім о суду. У разі пронущеніїя цього строку з поважних причин, суд касаційної інстанції, за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей сірок, але не більше ніж у межах одною року з дня виникнення прана на касаційне оскарження. У разі, якщо касаційну скарга подано після закінчення строку па касаційне оскарження і не порушене питання про поновлення цього строку або у поновленні строку відмовлено, суд касаційної інстанції повертає скаргу особі, яка її подала. Про поновлення строку на касаційне оскарженим іа про поверненнякасаційної скарги суд касаційної інстанції постановляє відповідні ухвали (ст. 325 ЦПК).

Право касаційного оскарження реалізується шляхом подання належним чином оформленої касаційної скарги. Касаційна скарга — це звернення до судукасаційної інстанції з вимогою
про перевірку рішення суду першої та (або) апеляційної інстанції, яке набрало законної сияй, т предмет його відповідності нормам матеріального тапроцесуального права.
Касаційна скаріа подається в письмовій формі, її зміст визначається конкретними обставинами справи, проте ст. 326 ЦПК місиш, перелік обов'язкових відомостей, які повинні бути зазначені в скарзі:
найменування суду, до якого подасться скарга;
ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце про жинання або місцезнаходження;
ї) ім'ч (найменування) осіб, які беруть учасіь у справі, їх місце прожинання або місцезнаходження;
судове рішення, що оскаржується;
в чому ію.'іягаг неправильне застосування судом норм мате ріального права чи порушення норм процесуального права;
клопотання особи, яка подає скаргу;
перелік письмових матеріалів, то додаються, який містить ся після викладу обставин скаріи
Касаційну скарі^ підписує особа, яка подає скаргу, або її представник. До касаційної скаріи, поданої представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.
До касаційної скарги додаються також копії с карі и та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі Ця вимоїн обумовлена тим, що отримавши вищевказані матеріали, особи, які беруть участь у справі, можуть підготуватися до захисту своїх прав, зокрема підготувати та подати заяву про приєднання до касаційної скарги тощо. Також повинні бути додані документи, які підтверджують сплату судового збору та ви і раї на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.
Касаційна скарга подається до суду особисто заявником або відправляється поштою. Якщо скарга подана особисто, завідувач канцелярії повинен підміннії час її надходження, засвідчивши це своїм підписом на скарзі. Час здачі скарги на пошту засвідчується печаткою на конверті, а час надходження в суд — зазначенням відповідної дати на скарзі.

Касаційна скарга попасться за правилами ст. 327 ЦПК безпосередньо до суду касаційної інстанції Однією з додаткових гарантій реалізації суб'єктивного права накасаційне оскарження с закріплене у ст. 330 ЦПК правило, згідно з яким особа, яка подала касаційну скаргу, мас право доповнити, змінити її або відкликати.
Доповнити або змінити касаційну скаріу може тільки особа, яка її подала, до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції, а відмовитися від скарги — до закінчення касаційного провадження.
Встановлення такого строку для доповнення або зміни касаційної скарги обумовлене тим, що суд касаційної інстанції розглядає справу в межах касаційноїскарги. Відповідно її зміна чи доповнення мають бути здійснені до початку розгляду справи в сулі касаційної інстанції, оскільки це впливає на межі судового розгляду.
При відкликанні касаційної скарги постановляється ухвала про повернення скарги, а в разі відмови від скарги — закривається касаційне провадження. У першому нипадку повторне звернення з такою самою скаргою допускається, у другому — ні.

Повноваження суду касаційної інстанції — це сукупність його прав та опив'яіків щодо здійснення встановлених законом процесуальних дій j перевірки судового рішення, яке набрало законної сияй та с предметом перевірки за касаційною скаргою.
При розгляді справи в порядку касаційною провадження повноваження сулу визначаються його основними «.жданнями; всебічної перевірки законності акту суду, забезпечення виправлення судом першої та (або) апеляційної інстанцій порушень чакону. У зв'язку з ним, ЦП К містить детальний перелік підстав, за яких иосштн чжться тс чи інше рішення суду касаційної інстанції.
ВІДПОВІДНО до ст. 336 ЦПК, за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції маг право:
відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду без змін;
повністю або частково скасувати рішеним і передати справу на поний розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;
скасувати рішеним апеляційного суду і залишити в склі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасо ване апеляційним судом;
скасувати судові рішення і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;
скасувати судові рішення і ухвалити нове або зміїний рі шення, не передаючи справу на новий розгляд.
При перегляді ухвали суду в касаційному порядку суд касаційної інстанції наділений такими повноваженнями:
відхилити касаційну скаргу і залишити ухвалу без змін;
скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду пер шої або апеляційної інстанції;
змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;
скасувати ухвалу і залишити в силі ту, що була помилково скасована апеляційним судом.
Перелік підстав для ухвалення того чи іншого рішення, постановления ухвали судом касаційної інстанції закріплено у ст.ст. 337-342 ЦПК.

Відповідно до ст. 344 ЦПК за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції постановляється ухвала або ріііісііня. Причому ухвала не може передбачати зміну рішеним суду першої або апеляційної інстанції чи ухвалення нового рішення по справі без передачі справи на новий розгляд.
Зміст рішення, ухвали суду касаційної інстанції визначений ст. ст. 345, 346 ЦПК і передбачає, що ухвала складається з таких частин:
вступної, в якій зазначається: час і місце її постановления: найменування сулу; прізвища та ініціали головуючого та суддів; прізвища та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та імен (найменувань) осіб, які бе руть участь у справі;
описової, в якій повинен міститися короткий зміст вимог касаційної скарги і оскаржених судових рішень; узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу; виклад доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; обста вини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
мотивувальної із зазначенням мотивів, з яких суд касацій ної інстанції виходив при постановленій ухвали, і положен ня закону, яким пін керувався;
резолютивної, яка містить висновок суду щодо перегляду судових рішень у порядку касаційного провадження, ви ні.і- чення розподілу судових витрат, строку та порядку набран ня ухвалою законної сили та її оскарження.
Інколи до ухвали суду касаційної інстанції встановлюються додаткові вимоги. Так, у разі скасування судовою рішення і направлення справи на новий розгляд, повинно бути зазначено які порушення норм права було допущено судом першої або апеляційної інстанції.
Рішення суду касаційної інстанції мас відповідати загальним вимогам, які ставляться до такого виду процесуальних документів, і відповідно до ст. 346 ЦПК складатися з чотирьох частин (вступної, описової, мотивувальної та резолютивної").

У вступній частині рішення вказуються час та місце його ухвалення; найменування сулу: прізвища та ініціали головуючого і суддів; прізвища та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі.
В описовій викладається короткий зміст вимог заявника і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст вимог касаційної скарги; узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших осіб, які беру і ь участь у справі; встановлені сулами першої та апеляційної інстанцій обставиш) справі.
Мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував рішеним суду і ухвалив нове, визначення, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи Інтереси, нормативна підстава ухвалення рішення суду містяться у його мотивувальній чаї тині.
Резолютивна частина — це висновок про скасування чи зміну рішення, задоволення позову або відмову в позові помни, і ю чи частково, розподіл судових витрат, зазначення строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 349 ЦПК рішення і а ухвали суду касаційної інстанції набнраюіь законної сили з моменту їх проголошення. Скасовані рішення та ухвали судупершої або апеляційної інстанції одразу втрачаюіь законну силу.
Після закінчення касаційного провадження справа протягом семи днів повергаггься до суду, який її розілядав. Тому копії судових рішень суду касаційноїінстанції понюрно видаються саме судом першої інстанції, де зберігається справа.

82. Судові рішення: поняття, суть, види. Законна сила рішення суду.

Діяльність суду проходить у порядку, визначеному законом, відповідно до цивільної процесуальної форми, що передбачає процесуальне закріплення діяльності суду як органу державної судової влади.
Суд при розгляді та вирішенні цивільних справ може постановляти різні процесуальні акти, серед нихрішення та ухвали. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали, а суд, який переглядає справу за нововияв-леними та внниікошіми обставинами, — ухвали. Ці акти t.m жди у теорії цивільного процесуального права мали узагальнену назву судових постанов1.
Значеній* судових рішень (постанов) полягає и тому, що пони закріплюють владні волевиявлення суду щодо усіх питань рои ляду іа вирішення цивільної справи у суді.
Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судовінакази Рішення суду — це судові рішення (постанови), якими завершується судовий розгляд, вирішується справа по суті, дасться відповідь на матеріально-правову вимогу позивача, пред'явле-н> цо суду. Ухваламисуду вирішуються усі ми і линя процесу, які не пов'язані із вирішенням справи но суті. Вони можуть стосуватися порушення справи іа підготовки її до розгляду, забезпечення доказового матеріалу, ходу процесу. Ухвалами оформлюють відповіді суду на заявлені клопотання га заяви і т. ін. Судовий наниз нона форма судового рішення, що ухвалюється у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

Законність рішення — це його відповідність нормам матеріального та процесуального чакону. Умовами законності с: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону.
Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням приписів цивільного процесуального закону — додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійсненням прав і обов'язків га правильною реалізацією повноважень.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормаїїшно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень га у спосіб, що вега-новлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону України або міжнародному договору, суд застосовує акт законодавства, який маг вищу юридичну силу.

А в разі, якщо закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд за-стосовус відповідний міжнародний договір. У визначених законом випадках сул може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).

Рішення суду повинне відповідати вимогам, встановленим законом. Такими вимогами с:
законність (ст. 213 ЦПК);
обгрунтованість (ст. 213 ЦПК);
порядок ухвалення (ст. 209 ЦПК);
форма (ст. 222 ЦПК);
зміст (ст. 215 ЦПК);
порядок проголошення (ст. 218 ЦПК).
Відповідність цим вимогам робить рішення суду правосудним.
Законність рішення — це його відповідність нормам матеріального та процесуального чакону. Умовами законності с: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону.
Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням приписів цивільного процесуального закону — додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійсненням прав і обов'язків га правильною реалізацією повноважень.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормаїїшно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень га у спосіб, що вега-новлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону України або міжнародному договору, суд застосовує акт законодавства, який маг вищу юридичну силу. А в разі, якщо закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд за-стосовус відповідний міжнародний договір. У визначених законом випадках сул може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).

Обгрунтованість рішення — це його правильність з фактичного боку. Вимогами обгрунтованості с:
повне і всебічне з'ясування обставин, на які сторони поси лаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвер джених тими доказами, які були досліджені в судовому за сіданні;
доведеність цих обставин, які суд вважає встановленими;
• відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обста винам справи, які були встановлені у судовому засіданні. Встановлені судом обставини мають бути обгрунтовані ли ше тими доказами, які одержані у визначеному законом поря дку, за допомогою засобів, встановлених ст. 57 ЦПК, дослід-
ЖОНІ, перевірені та оцінені у судовому засіданні. Відхилення доказів повинне бути обгрунтованим, наприклад, у зв'язку із неналежніс і ю чи недопустимістю доказів ми иеобш доказування.
Рішення суду мас бути ухвалене у порядку, встановленому цивільним процесуальним законом. Суди України ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення розгляду справи суддями (у встановлених законом випадках і паро цін ми засідателями), які входять до складу суду у цій справі, а ш одноособового розгляду справи — суддею, яким розглядав справу. В іншому разі рішення суду підлягає скасуванні», на будь-якій стадії перегляду цивільно! справи (в апеляційному чи касаційному провадженні) (ст.ст. 311, 338 Ц11К).
Відповідно до ст. 19 ЩІК рішення с>ду ухвалюється більшістю голосів за колегіального розгляду справи, причому го-ювуючий у судовому засіданні для забезпечення незалежності суддів, а також припустимості впливу на інших суддів, голо-сус останнім.

Складовою порядку ухвалення рішення суду і важливою гарантією його праїшсудності с таємниці нарадчо! кімнат. Па реалізацію цього положення під час прийняття рішення суду ніхто не має прана перебувати в нарадчій кімнаті крім сі суду, який розглядає справу. Судді не мають права розголошувати хід обговорення іа ухвалення рішення у нарадчій кімнаті (ст. 196 ЩІК), хоча на прампці ця норма більше мас характер правового звичаю, ніж засобу забезпечення нейтралізації стороннього виливу на суд.
Важливою вимогою до рішення < його форма Воно викладається в письмовій формі головуючим або одним u суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь в ухваленні рішення (сі. 209 ЦПК). Не допускасіься наявність у рішенні суду будь-яких підчисток, зафарбувань чи інших способів коректування тексту. Як правило, рішення суду не повинне мати і виправлень, однак якщо вони наявні у тексті, то ці поправки мають бути застережені перед підписом суддів.
Рішення суду мас відповідати вимогам щодо змісту, викладеним у ст. 210 ЦПК, — дати відповідь на всі питання, шо вирішувалися судом у нарадчій кімнаті при його ухваленні. Рішення мас чотириелементну структуру і складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

83. Поняття і види судових витрат.

Провадження по справі передбачає певні ірошові витрати, що виникають у зв'язку з проведенням огляду на місці, експертизи, притягненням свідків, експертів, спеціалістів, розшуку відповідача іа пішими діями.
Метою встановлення судових витрат є застереження сторони (позивача) від поданим явно необгрунтованого позову, спонукання сторін до добровільного виконання своїх обов'язків, самостійного врегулювання правових спорів. Оплата одночасно є і частковим відшкодуванням витрат держанії на здійснення правосуддя.
Відповідно до ст. 79 ЦПК до (удових витрат належать:
судовий збір;
витрати, пов'язані з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати > звільнення від сплати встановлюються законом (п. 2 ст. 79 ЦПК). Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК до набрання чинності законом, який регулює порядок його сплати і розміри, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Останнє справляється державними органами у вигляді грошового збору з фізичних та юридичних осіб за вчинення окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. Розмір державного мита залежить від ціни позову та виду дій, що ним обкладаються.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати:
на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;
на правову допомогу;
пов'язані з явкою до суду сторін та їх представників;
пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знахо дження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Розмір витрат, пов'язаних з розглядом судової справи (за винятком витрат на інформаційно-технічне забезпечення), на відміну від судового збору, залежить від фактичних затрат, пов'язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій.

Правовий режим судових витрат врегульований ст.ст. 79-89 ЦПК та іншими законодавчими та незаконними актами.

До витрат, пов'яшиих h розглядом справи, належать:
витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ст. 81 ЦПК);
витрати на правову допомогу (ст. 84 ЦПК);
витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду (ст. 85 ЦПК);
витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз (ст, 86 ЦПК);
витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ст. 87 ЦПК).
Правове регулювання підстав та порядку сплати витрат, пов'язаних із розглядом справи, здійснюється, крім ЦПК, рядом інших законодавчих актів. До них слід віднести Інструкцію про порядок і розміри відшкодуваннявитрат та виплати винагороди особам, шо викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій екс-псріів і спеціалістів, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710і, Постанову Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. № 78 "Про визначення розмірувитрат, пов'язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах"" та ін.
Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи — це ті витрати, що пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також з виготовленням та видачею копій судових рішень (ст. 81 ЦПК). Вони не залежать від фактичних витрат, пов'язаних зі здійсненням цих процесуальних дій, а встановлюються відповідно до порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
За наявністю та порядком сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу справи цивільного судочинства поділяються на три ірупн:
справи, в яких ці витрати підлягають сплаті при зверненні до суду;
справи, в яких витрати при зверненні до суду не сплачуються, а покладаються на сторони після вирішення спору;

справи, в яких витрати на інформаційно-технічне забезпечення не стяі^ються.
За загальним правилом, витрати на інформаційно-технічне забезпечення рочгляду справи підлягають сплаті при зверненні до сулу. V разі їх несплати настають наслідки, визначені ст. 121 ЦПК.
Не імдлні иіоп. оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справахпро:
поновлення на роботі;
стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати;
відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи;
стягнення аліментів;
визнання батьківства або материнства.
Взагалі не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:
обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнанняфізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
• відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (ст. 81 ЦПК).
Витрати па правову допомогу — це витрати, що пов'язані з оплатою юридичної допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права. Як правило, такі витратинесуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу повинен бути встановлений законом (ст. 84 ЦПК).
До витрат, пов'язаних is залученням учасників цивільного процесу (свідків, спеціалістів, перекладачів) та проведенням судових експертиз належать: витрати,пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, нлиманним ними житла, а також проведенням судових експертиз. Ці витрати несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертної

Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплаты судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.
Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати. У такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача.
Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні втрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України (ст. 86 ЦПК).
Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судовнх експертиз, встановлений Інструкшсю, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України Лї 710 від 1 липня 1996 р.
Витрати, пов'язані і проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання заявлено обома сторонами — обидві сторони порівну.
Розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, повинен встановлюватися Ка-бінегом Міністрів України (ст. 87 ЦПК).