Договор транспортного експедирування (ТЕ). 5 страница

Таким чином, принадження по кожній справі, шо віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окремому провадженні в цілому, а також тих, що характеризують виключно певну категорію справ. Специфіка провадження по кожній категорії справ регулюється шляхом визначення процесуальних винятків та доповнень до загального порядку розгляду справ.
В окремому провадженні діє багато положень, притаманних позовному провадженню. Загальними с вимоги, шо пред'являються до відкриття провадження усправі, його підготовки, судового розгляду, доказів і доказування, ухвалюваного по справі рішення, а також перегляду постановлених у справі судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку і г. ш
Рішення суду у справах окремого принадження не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих нсмайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, поновленням чи анулюванням запису актів цивільного стану тощо.

74. Цивільна юрисдикція суду, її види.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, але постає питання щодо розмежування компетенції з вирішення цивільних справ. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судочинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити цивільні права у порядку різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського).
До справ цивільної юрисдикції ст. IS ЦПК відносить: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи Інтересів, шо виникають із цивільних, житлових, земсльних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути також передбачено розгляд інших справ за правиламицивільного судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції с провадження (позовне, наказне та окреме). Сирами, икі окремо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, визначеними законами України.

Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання судових чи інших органів, цивільну юрисдикціюподіляють на:
виключну;
альтернативну;
договірну;
імперативну (умовну);
за зв'язком справ.
В основу загальних правил визначення цивільної юрисдикції суду покладено:
глобальність цивільної юрисдикції суду;
наявність та характер спірних правовідносин;
необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюва них прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, за наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб'єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.
Справи, де відсутній спір про право, законодавець виключає із судової підвідомчості, або ж для них встановлено спрощений порядок розгляду.

Питання про юрисдикцію суддя вирішує при відкритті провадження у справі. При встаношіснні того, шо справа не піл лягас розгляду у порядку цивільногосудочинства, суддя за загальним правилом відмовляє у відкритті провадження у справі, постановляючи про це ухвалу.

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і міме судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називають підсудністю.
Підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.
Критеріями такого розмежування можна вважати:
завдання суду щодо розгляду та вирішеним справи;
рід (категорію) справ;
вказівку суду.
Залежно від названих критеріїв підсудність буває двох видів: функціональна та територіальна.
Функціональна підсудність — компетенція окремих гілок судової системи на реалізацію функцій, які вони виконують. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськ-районні (ст. 107 ЦПК).
Судами апеляційної інстанції є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (гг. 291 ЦПК).
Судом, який переглядає справу за винятковими обставинами, є Верховний Суд України (ст. 353 ЦПК). Судом, який переглядає справу за нововиявленими обставинами, — суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).

Судом, який здійснює контроль за виконанням судових рішень та вирішує питання у ході виконання рішення у цивільній справі, як правило, є суд, який видав виконавчий документ (розділ VI ЦПК, ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження").
Територіальна підсудність — компетенція із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.
Видами територіальної підсудності є:
загальна;
альтернативна;
договірна;
виключна;
за зв'язком справ;
за вказівкою суду.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Альтернативна територіальна підсудність встановлена законом і зумовлена необхідністю чи доцільністю надання позивачу права вибору суду, який розглядатиме справу.
Виключна територіальна підсудність встановлюється у ни-падках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності виключається.

Договірна територіальна підсудність передбачає надання сторонам права вибору суду, до якого подаватиметься SUM і який розглядатиме справу.
Підсудність за зв'язком справ визначає суд, який розглядатиме спір, виходячи із первісного спору, шо є предметом судового розгляду.
Підсудність за ухваюю суду — це новий вид територіальної підсудності, за якого територіальна юрисдикція суду визначається на підставі ухвали суду. Застосовується у випадках, чітко визначених законом, а саме:
коли стороною у справі виступає місцевий чи апеляційний суд чи суддя цього суду (ст. 108 ЦПК),
коли спір виник між громадянами України, якщо обидві сторони проживаюіь за її межами, а також у разі вирішен ня справи про розірвання шлюби між іромадянином Украї ни і~а іноземцем чи особою без громадянства, які прожива ють за межами України (ст. 111 ЦПК).
Питання дотримання правил про підсудність вирішується судом при відкритті провадження у справі.

75. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини мають триелементну структуру: суб'єкт, об'єкт та гчіст.
Субъект цивільних процесуальних правовідносин — це носій цивільних процесуальних прав та обов'язків. ЦПК поділяє суб'єктів на дві ірупи: суд та учасники цивільного процесу, а останніх своєю чергою,— на осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), та інших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).
Основним критерієм визначення належності тою чи іншого суб'єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої ірупи, є зміст його діяльності та наявність юридичної заінтересованості. Тому доцільно провести поділ суб'єктів на три групи:
суд;
особи, які беруть участь у справі;
особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню спра ви (інші учасники цивільного процесу).
Суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Специфіка його діяльності, призначення га правового статусу потребує віднесення його до окремої групи суб'єктів. Особливою властивістю цього суб'єкта є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Для забезпеченим цього у законодавстві закріплений інститут відводу (самовідводу).
Основним призначенням сулу як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке належить до його виключної компетенції. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.
Відповідно до ст. 18 ЦПК від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу. Повноваження ми судді користуються також народні засідателі, які беруть участь у вирішенні справ, визначених законом.

Особи, які беруть участь у справі, — це учасники (суб 'ск-ти) цивільних процесуальних правовідносин, які наділені юридичною заінтересованістю, що визначас їхній правовий статус при розгляді та вирішенні цивільної справи.
У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого проваджень ними с заявники та інші заінтересовані особи. Також особами, які беруть участь у справі, є їхні представники, орі лни іа особи, яким законом надано право за-хиіцаш права, свободи та інтереси інших осіб (сі. 26 ЦПК).
Особи, які беруть участь у справі, відрізняються від інших суб'єктів тим, що вони мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і у реалізації ухваленого по ній рішення. Заінтересованість особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.
Матеріально-правова заінтересованість — цс особиста ознака суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомогою судової діяльності поновити порушене, оспорене чи невизнане право, законний інтерес (отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини) або навпаки, не допустити їх порушення. Матеріальпо-правовою заінтересованістю наділені виключно суб'єкти спірних матеріальнихправовідносин.
Процесуальна заінтересованість — це функціональна ознака суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), що полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідного судового рішення, що відповідає функціональному призначенню участі цього суб'єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб'єкти матеріальних правовідносин, так і ряд учасниківцивільного процесу, які беруть участь у справі, для виконання покладених на них функцій в силу закону, договору чи з іншої підстави.

Тому, зважаючи на наявність чи відсутність матеріально-правової заінтересованості у справі, осіб, які беруть участь у справі, можна поділити на дві групи:
особи, які захищають у процесі особисті інтереси — сторони та треті особи, оскільки вони наділені ш маїєріально-правовою, так процесуальноюзаінтересованістю у справі;
особи, які захищають інтереси держави, громади, групи осіб або конкретної особи. Такі суб'єкти мають виключно процесуальну заінтересованість у справі, не мають і, як правило, не повинні мати матеріальио-правової. Якщо вони мають таку заінтересованість, то виступати у відповідному процесуальному статусі не можуть, а повинні бути залучені у процес як сторона чи третя особа.

76. Цивільний процес: поняття, провадження, стадії

Цивільне судочинство (цивільний процес) – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.Відповідно до ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види проваджень (ч. 3 ст. 15 ЦПК): · позовне провадження;· наказне провадження;· окреме провадження. Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду ряду матеріально-правових вимог, які характеризуються явною очевидністю.Цивільне судочинство складається з окремих частин, або стадій. Стадія – це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. В теорії цивільного процесуального права відсутній єдиний підхід до класифікації стадій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного визначення.Стадіями цивільного процесу можна визначити наступні: відкриття провадження у цивільній справі, підготовка справи до судового розгляду та судовий розгляд, які об’єднуються у провадження в суді першої інстанції. Ці стадії визнаються обов’язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах. Іншими, факультативними стадіями є: апеляційне провадження, касаційне провадження, перегляд цивільної справи у зв’язку з винятковими обставинами, перегляд справи за нововиявленими обставинами, виконання рішення.

77. Судові рішення: поняття, суть, види. Законна сила рішення суду.

Діяльність суду проходить у порядку, визначеному законом, відповідно до цивільної процесуальної форми, що передбачає процесуальне закріплення діяльності суду як органу державної судової влади.
Суд при розгляді та вирішенні цивільних справ може постановляти різні процесуальні акти, серед нихрішення та ухвали. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали, а суд, який переглядає справу за нововияв-леними та внниікошіми обставинами, — ухвали. Ці акти t.m жди у теорії цивільного процесуального права мали узагальнену назву судових постанов1.
Значеній* судових рішень (постанов) полягає и тому, що пони закріплюють владні волевиявлення суду щодо усіх питань рои ляду іа вирішення цивільної справи у суді.
Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судовінакази Рішення суду — це судові рішення (постанови), якими завершується судовий розгляд, вирішується справа по суті, дасться відповідь на матеріально-правову вимогу позивача, пред'явле-н> цо суду. Ухваламисуду вирішуються усі ми і линя процесу, які не пов'язані із вирішенням справи но суті. Вони можуть стосуватися порушення справи іа підготовки її до розгляду, забезпечення доказового матеріалу, ходу процесу. Ухвалами оформлюють відповіді суду на заявлені клопотання га заяви і т. ін. Судовий наниз нона форма судового рішення, що ухвалюється у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

Законність рішення — це його відповідність нормам матеріального та процесуального чакону. Умовами законності с: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону.
Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням приписів цивільного процесуального закону — додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійсненням прав і обов'язків га правильною реалізацією повноважень.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормаїїшно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень га у спосіб, що вега-новлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону України або міжнародному договору, суд застосовує акт законодавства, який маг вищу юридичну силу.

А в разі, якщо закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд за-стосовус відповідний міжнародний договір. У визначених законом випадках сул може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).

При розгляді та вирішенні справи судом першої інстанції постановляється значна кількість ухвал. Якщо цивільна екрана може не закінчуватися рішенням, то без ухвал суду відкриття провадження у справі та його розвиток неможливі.
Така чисельність підстав винесеній ухвал та їх зміст робить можливим і потрібним проведення їх класифікації за різноманітними критеріями.
За стадіями, в яких постановляються ухвали у суді першої інстанції, їх слід поділити на ухвали, які виносяться при відкритті провадженні у справі (зокрема і і, які можуть постановлятися до подання заяви, наприклад, про забезпечення доклші •і» позову); ухвали на стадії підготовки справи до судового розгляду, у ході судового засідання; ухвали, які постановляю-гься після ухвалення рішення суду.
За процесуальною формою ухвали бувають самостійні та протокольні. Самостійні ухвали — цс документи, встановлеаоі форми, в яких зазначаються владні вказівки суду щодо розпитку процесу у справі, вони постановляються в нарадчіЯ кімнаті, підписуються всім складом суду, а за одноособового розгляду справи — суддею, і приєднуються до справи. Протокольні ухвали мають місце у судових засіданнях з нескладних питань без ниходу до нарадчої кімнати із занесенням її змісту до журналу судового засідання (ст. 209 ЦПК).

Ухв;іла, як і рішення суду, мас складатися з чотирьох частин, у ній зазначають:
час і місце її постановления; прізвище та ініціали судді (суддів — за колегіального розгляду); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали учасгь у справі; предмет позовних вимог (вступна частина);
суть питання, що вирішується ухвалою (описова);
мошви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керував ся суд, постановляючи ухвалу (мотивувальна);
висновки суду; строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження (резолютивна).
До протокольних ухвал ставляться вимоги тільки щодо наявності мотивувальної та резолютивної частин, оскільки інша інформація міститься у самому журналі судового засідання, до якого й заносяться такі ухвали.
Ухвала, яка мас силу виконавчого документа (наприклад, про визнання мирової угоди, про забезпечення позову та ін.), повинна відповідати додатковим вимогам, встановленим ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Особливим видом ухвал суду с окремі ухвали (ст. 211 ЦПК), що постановляються у випадках, якщо суд під час розгляду справи виявив порушення закону і встановив причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала направляється відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.
Про вжиті заходи мас бути повідомлено суд, який постами вив окрему ухвалу протягом місяця і дня її надходження Ча-пншення окремої ухвали суду без розі ляду відповідною службовою особою або невжиття чаходін і подо усунення зазначених у ній порушень икону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть за собою відповідальність згідно зі,,1856 КпАП.

78. Поняття сторін в цивільному процесі. Процесуальні права та обов’язки сторін.

Сторонами у цивільному процесі є юридично заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення у цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторін у цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами. Ними є переважно його суб'єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей тощо) — внаслідок порушення невизнання чи оспорювання їх суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.
Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Ними можуть бути фізичні, юридичні особи і держава (ст. ЗО ЦПК України). Позивач (асіог) — особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкривається цивільна справа у суді та розпочинається цивільний процес. Позивач може заявити про це вимогу судові особисто або в його інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи державного управління, профспілки, інші особи (ст. З ЦПК України). Відповідач (геив — особа, яка обороняється) — особа, яка на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення його права і охоронюваного законом інтересу.
Для забезпечення виконання процесуальних функцій сторони наділяються численними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі групи:
Права, які характеризують повноваження на відкриттяпровадження у справі — права на пред'явлення позову(статті 3, 118 ЦПК України), зустрічного позову (ст. 123 ЦПКУкраїни), вимоги про виправлення недоліків рішення судом,який його ухвалив (статті 219-221 ЦПК України); права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал(статті 292, 324 ЦПК України), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за винятковими і нововиявле-ними обставинами (статті 353, 362 ЦПК України), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 381 ЦПК України);

Права на зміни у позовному спорі — права позивача назміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права від-
повідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди (ст. 31 ЦПК України); доповнення, зміна апеляційної та касаційної скарги або відмова від них (статті 300, 330 ЦПК України);
Права на подання і витребування доказів та участь у їхдослідженні — права сторін подати до суду свої пояснення,подавати письмові та речові докази (статті 27, 176 ЦПК України), вимагати залучення у справу свідків і призначенняекспертизи (статті 130,143 ЦПК України). При розгляді справи — ставити питання один одному, свідкам, експертам(статті 180, 182, 189, 190 ЦПК України), представникам органів держави і місцевого самоврядування (статті 45, 46 ЦПКУкраїни); знайомитися з письмовими і речовими доказами,брати участь у їх огляді на місці (ст. 140 ЦПК України). Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робитиз них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов таінших документів, що є у справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 27 ЦПК України);
Права, пов'язані із залученням до справи усіх заінтересованих осіб — права вимагати від суду залучення до справиспівучасників, третіх осіб, органи держави, органи місцевогосамоврядування (статті 36, 45, 130 ЦПК України);
Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов — права сторін заявляти клопотання про відводи суддів(ст. 20 ЦПК України), експертів, перекладача, спеціаліста ісекретаря судового засідання (ст. 22 ЦПК України);

Права на участь у судових засіданнях по розгляду справиі У здійсненні окремих процесуальних дій у суді першої інстанції, у провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та стадіях перегляду справи за нововиявленими і винятковими обставинами (статті 130, 135, 158, 304, 333, 365ЦПК України); на особисту участь і ведення справи або заУчастю через представника (ст. 38 ЦПК України), на пояснення, заяви і виступи у суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 7 ЦПК України); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 74 ЦПК України);
7. Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (статті 110, 112 ЦПК України), забезпечення доказів і позову (статті 133, 151 ЦПК України), приєднання до апеляційної і касаційної скарги (статті 299, 329 ЦПК України), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 17 ЦПК України) та ін.

79. Провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами: поняття, особливості, суб’єкти права оскарження, форма та зміст заяви.

Провадження у зв'язку і иововимвленнми обставинами не с доповненням чи різновидом касаційного способу перевірки законності судових рішень, це самостійний вид перевірки, який характеризується власними специфічними рисами: підставами перегляду, порядком та наслідками перевірки тощо.
Підставами для порушення провадження у зв'язку із ново-виявленими обставинами відповідно до ч. 2 ст. 361 ЦПК є, насамперед, істотні для справи обставши, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Питания про те, чи є істотними обставини, які виявлено, вирішується у кожному конкретному випадку. Проте об'єктивним критерієм віднесення пововиявлених обставин до істотних можна вважати їх спроможність вплинути на кінцевий результат вирішення справи
Умовно можна виділити такі характерні риси новішими іе-ннх обставин:
вони є істотними;иія справи, тобто такими, що можуть вилинути на кінцевий результат розгляду та вирішення справи;
вони повинні об'єктивно існувати на момент розгляду і ви рішення цивільної справи та постановления відповідного судового рішення;
з об'єктивних причин ці обставини повинні бути невідоми ми заінтересованим особам, та виявлені тільки після на брання судовим рішенням законної сили;
це мають бути тільки обставини, факти, а не нові докази. Не можуть бути визнані нововиявленимп нові обставини
(такі, що виникли чи змінилися після ухвалення рішення), а також ті, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при всебічному та повному дослідженні судом обставин справи.
Наступною підставою для перегляду рішень, ухвал суду у зв'язку з нововиявленими обставинами є встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показаній свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових до-казів, ню потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення. Ці обставини мають існувати на момент винесення відповідного судового рішення, про їх недо-стовірність не повинні знати заявник або суд. Крім тою, вони мають тягнути за собою винесення у справі неправильного рішення чи ухвали.
Особливістю них обставин с тс, шо їх одержують з чітко визначених законом джерел і їх неправдивість, за загальним правилом, мас бути підтверджена вироком суду у кримінальній справі, який набрав законної сили. Однак на практиці г непоодинокі випадки, коли щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння,провадження у кримінальній справі не закінчується постановлениям вироку, зокрема у разі закриття провадження у кримінальній справі у зв'язку з т. зв. нереа-білітуючнми обставинами. Тоді постає закономірне питання: чи можуть вважатися нововиявленими обставинами такі діяння суду чи інших учасників цивільного процесу?

Щодо цього Пленумом Верховного Суду України у постанові № 1 від 27 лютого 1981 року "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, шо набрали законної сили" дано такі роз'яснення: у випадках, коли відносно скоби, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчене постановлениям вироку (в зв'язку із закінченням строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, нелосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв'язку зі смертю), на підтвердження наявності вказанихобставин суд може врахувати постанову слідчих органі» за результатами розслідування, проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідності з законом. Тобто, суд при розгляді питання про перегляд справи у зв'язку з ноаовияшісними обставина ми може взяти до уваги такіобставини.
Третьою підставою с скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановления ухвали, що підмгшоть перегляду. В такому разі необхідно, щоб скасування відбулося після набрання рішенням, ухвалою законної сили, оскільки факти, які були встановлені скасованими актами, повинні ми і и на момент їх винесення преюдиціальне значення для суду. Четвертою підставою для перегляду с встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду шс не виконане. Наприклад, рішенням Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року у справі щодо конституцінності статті 248 ЦПК України визнані неконституційними ряд положень ЩІК 1963 року ("Скарги на рішення і дії, які не підвідомчі судам"). Тому об'єктом перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути рішення, ухвали, постановлені раніше у цій категорії справ.
Отже, як пововиявлепі можуть розглядатися обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час ухвалення рішення, постановления ухвали суду, але про них не знали і не могли тати заявник і суд.
Об'єктами перегляду у порядку провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути судові рішення, постановлені на будь-якій стадії розгляду та вирішення цивільної справи, шо набрали законної сили. Відповідно до ст. 361 ЦПК важливою ознакою судових рішень, які можуть бути об'єктом перегляду, також є те, що це судові рішення, якими закінчено розгляд справи, а також судові накази. Якщо в одне провадження були об'єднані декілька позовних вимог, рішення може бути переглянуте тільки в частині тих вимог, які стосуються нововиявлених обставин.