Договор транспортного експедирування (ТЕ). 4 страница

2) вступ у справу в будь-якій стадії процесу для здійснення функції представництва інтересів громадян або держави (ст. 35 Закону України «Про прокуратуру», ст. 45 ЦПК України).
Отже, процесуальні форми участі прокурора у цивільному процесі — це закріплена у процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвитокцивільного провадження — на відкриття провадження цивільної справи у суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес у справі. Але питання про процесуальні форми участі прокурора у цивільному процесі в науці вирішуються також по-іншому — розглядаються у контексті змісту його діяльності щодо стадій процесу з наголосом, що різні стадії викликають різні форми участі1. Так, звернення до суду першої інстанції із заявою і внесення касаційної скарги на рішення суду розглядаються як дві самостійні форми, але вони характеризують не дві самостійні форми участі прокурора у цивільному процесі, а одну — порушення (відкриття) провадження у справі в суді, що можливе у всіх стадіях процесу.
Діяльність на відкриття прокурором провадження у справі в цивільному процесі у суді першої інстанції викликається необхідністю захистити права, свободи і законні інтереси громадян, юридичних осіб, держави та суспільства, але ст. 45 ЦПК України не визначає, коли настають такі обставини, а надає правопрокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку у будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це свідчить про те, що перша процесуальна форма — порушення прокурором цивільної справи у суді — характеризується факультативністю. Винятком з цього правила є ст. 33 Закону України «Про прокуратуру», що має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином.
«Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах», підписаною країнами СНД 7 жовтня 2002 р. у Кишиневі у ст. 25 «Прохання про участь прокурора у цивільному процесі» передбачено, що прокурор однієї з договірних сторін має право звернутися до прокурора іншої договірної сторони з проханням про порушення у суді справи про захист прав і законних інтересів громадян запитуючої сторони.
Вступ прокурора в процес у справі можливий за власною ініціативою, за ініціативою суду і на вимогу закону. Наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді» зобов'язує прокурора брати участь у розгляді судами справ, порушених за позовами та заявами прокурора, а також у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне (п. 9). Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ за вимогою закону і суду має обов'язковий характер. Отже, від характеру волевиявлення прокурора на участь уцивільному процесі у справі — способу вступу в процес визначається вид такої участі — факультативна участь (необов'язкова) та імперативна (обов'язкова).

Факультативна участь прокурора у цивільному процесі передбачена у розгляді справ: про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК України), про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України), про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст. 170 СК України), про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК України). Участь прокурора у цивільному процесі є обов'язковою (подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов) у справах про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України «Про прокуратуру»), а також у справах про усиновлення дітей, про позбавлення батьківських прав, про майнові та житлові права неповнолітніх, про відшкодування збитків за рахунок державного бюджету, про звільнення від арешту майна, що стягується у доход держави (п. 9.3 наказу Генерального прокурора України № 6/3-ГП). Обов'язковою участь прокурора упроцесі буде і тоді, коли суд (суддя) визнає її необхідною у конкретній справі при вирішенні питання про склад осіб, які братимуть участь у справі в попередньому судовому засіданні (п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України), у постановленій ним про це ухвалі. Ухвала суду (судді) про обов'язкову участь прокурора у справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання.

Участь в цивільному процесі органів державної влади і місцевого самоврядування.

Така участь з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в цивільних справах, пов'язаних з відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється, і якщо така участьпередбачена законом. Із заявою до суду може звернутися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про захист прав і свобод людини та громадянина лише тих осіб, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин цього зробити не можуть самостійно (ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР). Порівняно широкі права на участь у процесінадані органам опіки та піклування, житлово-комунальним, фінансовим тощо.
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК України, статті 243, 249 СК України). При цьому органами опіки та піклування є: державна адміністрація районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах, сільські, селищні ради (ст. 215 СК України, п. 1.4 «Правил опіки та піклування», затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88).

Органи опіки та піклування згідно з СК України мають право пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним (ст. 42), про позбавлення батьківських прав (ст. 165), про скасування чи визнання усиновлення недійсним (ст. 240), про відібрання дитини від батьків (ст. 170).
Справи про поновлення батьківських прав, у спорах щодо дітей також розглядаються за участю органів опіки та піклування.
Виконання житлово-комунальними органами функцій управління житловим фондом України зумовлює можливу і необхідну їх участь у цивільному процесі щодо справ, пов'язаних зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд і будівель.
Функцію органів місцевого самоврядування виконує суб'єкт комунальної власності і підприємницької діяльності — Бюро технічної інвентаризації асоціації «Укртех-інвентаризація» (далі — Бюро), на яке покладено обов'язок здійснювати перевірку реального юридичного статусу об'єктів нерухомості, обстеження їх технічного стану, державну рєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебуває у власності юридичних та фізичних осіб.
Житлово-комунальні організації органів місцевого самоврядування, у підпорядкуванні і розпорядженні яких є житловий фонд, у певних випадках можуть бути залучені у справу третіми особами.
Захист прав інших осіб та інтересів держави в цивільному процесі можуть здійснювати фінансові органи місцевої державної адміністрації у справах, які виникають зі спорів про право власності, спадкування, а також у справах окремого провадження про встановлення юридичних фактів, від яких залежить здійснення громадянами таких прав.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, державні комітети України: з водного господарства, земельних ресурсів, лісового господарства, з питань геології та використання надр, їх органи на місцях можуть відкривати у судах справи про відшкодування юридичними і фізичними особами збитків, завданих державі внаслідок порушень законодавства про надра, про відшкодування збитків і витрат, заподіяних здоров'ю і життю людей та державі внаслідок порушення законодавства.
Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Комітет по нагляду за охороною праці, органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідемічної служби Міністерства охорони здоров'я України.
Органи державної влади і місцевого самоврядування для подання висновку у справі можуть бути залучені судом для участі в процесі або вступити у процес за своєю ініціативою. їх участь у процесі для подання висновку є обов'язковою у випадках, передбачених законом, та коли суд визнає це за необхідне (ч. З ст. 45 ЦПК України)

71. Поняття належного й неналежного відповідача, порядок і умови його заміни (Заміна неналежної сторони)

Належними сторонами в цивільному процесі будуть суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. За положенням ст. 105 ЦПК належний позивач — особа, якій належить право вимоги;належний відповідач — особа, котра повинна відповідати за позовом. Тоді неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.
Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача (статті 5, 122 ЦПК). Стаття 137 ЦПК зобов'язує особу, яка порушує процес, зазначити в позовній заяві до суду точну назву позивача івідповідача, їх місце проживання або знаходження, а також викласти обставини, що обґрунтовують вимогу позивача, тобто що право вимоги належить особі, яка вказана позивачем, а обов'язок покладений на особу, зазначену в заяві відповідачем.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, що позивач є тією заінтересованою стороною, про яку йдеться в п. 1 ст. 5 ЦПК. І коли буде встановлено, що у справі бере участь неналежна сторона, то суд, керуючись ст. 105 ЦПК, не припиняючи справи, може допустити заміну первісних неналежних позивача чи відповідача належнимпозивачем чи відповідачем. Таке право суду розглядається в практиці як його обов'язок.

При виникненні питання про заміну неналежного позивача необхідною є його згода, за наявності якої він вибуває з процесу, а його місце займає належнийпозивач. Процесуальні дії, виконані неналежним позивачем, не мають сили для належного, тому розгляд справи розпочинається спочатку. Якщо неналежнийпозивач дав згоду на його заміну, а належний не бажає вступити в процес, то суд закриває провадження в справі на підставі відмови позивача від позову. Якщо неналежний позивач не погоджується на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє таку третю особу.
Незалежно від вступу третьої особи в справу суд зобов'язаний розглянути розпочату справу, винести рішення, яким дати відповідь, кому належить право вимоги, хто є належним позивачем.
Для заміни неналежного відповідача іншою особою необхідно мати згоду також позивача. При заміні відповідача розгляд справи починається заново. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягти цю особу як другого відповідача. Відповідь про те, хто є належним відповідачем,буде дана судом у його рішенні. Вимога позивача буде присуджена з одного з відповідачів, стосовно другого відповідача у вимозі буде відмовлено. При відмові у позові до такого відповідача зроблені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться за рахунок держави. Заміна неналежної сторони належноюможлива в суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи, про що суд постановляє мотивовану ухвалу.

В теорії цивільного процесу було порушено питання про те, що повинна бути згода відповідача на його заміну іншим відповідачем і що цим положенням необхідно доповнити відповідну норму ЦПК (в Україні — ст. 105 ЦПК). Це дасть можливість відповідачеві, який не визнає себе зобов'язаним перед позивачем, вимагати розгляду справи по суті і винесення судом рішення про відмову в задоволенні позову до нього з метою його реабілітації замість заміни іншимвідповідачем3.
Реалізація цієї пропозиції призвела б до ускладнення цивільного процесу в справі і за суттю є непотрібною. Реабілітуючим може бути не тільки рішення суду про відмову в позові до відповідача, а вже сама ухвала суду про заміну відповідача (що передбачається ЦПК), в мотивувальній частині якої зазначаються підставизаміни — що відповідач неналежний, не є тією особою, яка повинна відповідати за позовом.

72. Поняття і види третіх осіб в цивільному процесі.

У результаті цивільної справи крім сторін можуть бути заінтересовані й інші особи, що не € суб'єктами спору, переданою на розгляд і вирішення суду. Вони називаються третіми особами, оскільки вступають у справу між двома сторонами. Ця назва суто умовна і мас лише процесуальне значення.
Треті особи — це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб'єктивних прав та охоронюаапих законом інтересів, наділені матеріально-правовою іаінтересованістю. яка. як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача.

Зважаючи на форму вступу та характер заінтересованості, ознаками третіх осіб є:
вступ у порушену справу в суді;
втручання у спір між сторонами;
особистий характер заінтересованості.
Залежно від прояву матеріально-правової шінтересованості треті особи бувають двох видів: треті особи, які заявляють симостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК), та треті особи, які не заявляють таких вішог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК).

Правовий статус третіх осіб дещо подібний до прав та обов'язків сторін. Тому щодо участі третіх осіб можуть застосовуватися положеній про процесуальну співучасть та процесуальне правонаступиицтво.

Особи можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо останнє може вилинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. — це треті особи, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб 'ектинних прав та інтересів.
Додатковими ознаками третіх осіб без самостійних вимог є:
виступ у процесі на стороні позивача або відповідача;
специфічний спосіб захисту своїх прав, свобод та охороню- ваних законом інтересів.
Юридична заінтересованість третіх осіб пов'язана з можливим реіресиим позовом, своєчасним запобіганням порушенню своїх прав. Беручи участь у процесі, який передує регресному позову, третя особа може сприяти з'ясуванню обставин справи, щоб попередити пред'явлення до неї реіресних вимог (наприклад участь особи,яка вже одержує аліменти, при пред'явленні до боржника іншою особою іншого позову про стягнення аліментів).
Крім запобігання пред'явленню невигідного для себе регре-сного позову, третя особа може бути заінтересованою також в тому, щоб, вступивши у процес, сприяти в майбутньому пред'явленні нею позову до сторони, на боці якої вона виступає (наприклад участь на боці позивача, який ставить вимогу про визнання нового заповіту недійсним, особи, яка за попереднім заповітом с відказоодержувачем).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, захищає свої права, свободи та законні інтереси шляхом захисту суб'єктивних прав сторони, на боці якої вона виступає. Для вступу в процес по справі подається заява із зазначенням мотивів вступу і посиланням на докази. Така заява не підлягає оплаті судовим збором і повинна бути подана до закінчення судового розгляду справи.
Третя особа без самостійних вимог може вступити у процес за власною ініціативою, приіяіунаїися до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, якіберуть участь у справі, або з ініціативи суду (ст. 35 ЦПК).
Закон зобов'язує сторону, у якої за рішенням суду виникає право заявити вимогу до третьої особи або до якої може заявиш вимоіу сама третя особа, повідомити суд про таку особу.
Сторона, яка бажає залучити на свій бік третю особу, мусить довести існування певного зв'язку, певних відносин між грегьою особою і даною стороною, а також власного інтересу. Якщо суд не вбачатиме такого зв'язку, то він не допустить особу до процесу.
Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

Якщо особи, які беругь участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу (ст. 36 ЦПК), яка оскарженню не підлягає.
На відміну від вступу у цивільний процес третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, вступ у процес третьої особи без вимог не тягне за собою необхідності розгляду справи спочатку.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки особи, яка бере участь у справі (ст. 27 ЦІ1К), а також іншими правами н обов'язками, визначеними процесуальним законом.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, їх процесуально-правове становище. це треті особи, які вступають у справу шляхом пред'явлення позову до однієї чи двох сторін з метою захистуособистих суб'єктивних матеріальних прав, свобод, охоронюваних законом інтересів (ст. 34 ЦПК).
Отже, додатковими ознаками цих суб'єктів цивільного процесу є: — заявления самостійних вимог на предмет спору;
— вступ у процес шляхом пред'явлення позову.
Заявления самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, яка пред'являється по їх справі, ні в якіймірі не свідчить про наявність самостійних прав на продме і спору, адже вони (права) можуть бути визначені тільки рішенням суду після розгляду справи по суті.
Особливістю участі у цивільному процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, с тс, що вони можуть порушити окремий самостійний процес на захист своїх прав. Але з метою економії процесуальних засобів і недопущення ухвалення різних за змістом рішень суд розглядає дві правові вимоги: перша — позивача до відповідача, друга — третьої особи до позивача, відповідача чи до обох сторін.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи є позовна заява, яка повинна відповідати загальним вимогам, встановленим для такого німу заяв, із обов'язковим реквізитом про обгрунтуванняправового зв'язку цієї вимоги із вимогою, яка вже с предметом судового розгляду. Залучити до участі у справі третю особу, яка заявляє самостійні вимоги, неможливо, зважаючи на дію принципу диспоштивності.
Пред'явлення позову третіми особами можливе у суді першої інстанції до ухвалення рішення суду. Після вступу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, за її клопотанням с пранії розглядається спочатку.
Ухвала суду про відмову або допуск третьої особи у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку. У випадку, якщо третя особа не буде допущена у процес і ухваленим у справі рішенням будуть визначені її права та обов'язки, то вона відповідно до ст.ст. 14, 292 ЦПК мас право на оскарження рішення суду.

За процесуальним становищем треті особи, які заявляють самостійні вимоги, користуються усіма правами і мають усі обов'язки позивача, але з тією відмінністю, що в інтересах позивача порушується справа у суді, третя ж особа вступає у вже порушену справу, тому об'єднувати цих осіб поняті ям "позивач" було б неправильним. Участь третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, не породжує співучасті із стороною, оскільки, як правило, їхні інтереси мають взаємовиключний характер. Третя особа посідає окреме процесуальне становище у процесі.

73. Окреме провадження: загальна характеристика.

Потреба захисту прав та охоронюваних законом інтересів ви-иикаг не тільки у разі, якщо вони порушуються чи оспорюються. Інколи необхідно встановити такі обставини, що є лише підставою для здійснення суб'єктивних прав. Особа, що мас певне право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі існує такий вид судочинства, який дозволяє заінтересованій особі встановлювати у судовому порядку юридичні факти для подальшого здійснення відповідних суб'єктивних прав та реалізації! охоронюваних законом інтересів, — окреме провадження.
Відповідно до ст. 234 ЦПК окремим провадженням ви-знасться вид иепозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих нелшішових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, слід поділити на три групи. По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством, тобто справи про:
обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієз датності фізичної особи;
падання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошен ня її померлою;
усиновлених.
встановлення фактів, що мають юридичне значення.
відновленим прав на трачені цінні напери на пред'явника та векселі;
передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну влас ність;
визнаній спадщини відумерлою;
надання особі психіатричної допомоги н примусовому по рядку;
обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
розкриття банком інформації, яка містин, банківську таєм ницю, щодо юридичних та фі нічних осіб.
До другої групи належать справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими (справи про надання права на шлюб (сі. 23 СК);

розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке мас дітей (ст. 109 СК);
поновленні шлюбу після його розірвання (ет. 117 СК);
встановлення режиму окремого проживання за заявою под ружжя (сі. 119 СК).
До третьої ірупи можуть бути віднесені справи, що можуть розглядатися у порядку окремого провадження, нкшо вони віднесені актами законодавства до цивільної юрисдикції (сі*. 234 ЦПК). Наприклад, призначення опікуна чи піклувальника (ст. 63 ЦК).
Відповідно до НОВІТНЬОГО цивільного процесуального законодавства із категорій справ окремого провадженні вилучено справи за заявами про встановлення неправильностей у актах іромадянського (нині — цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Відповідно до перехідних та прикінцевих положені. ЦПК, скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності ЦПК 2004 р. відповідно до глави 39 ЦПК 1963 p., розглядаються за правилами позовного провадження. Заяви у справах щодо підмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання чинності ЦПК за правилами, встановленими главою 36 ЦПК 1963 p., розглядаються у порядку, встановленому законодавством про адміністративне судочинство.
Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження мас свої, лише їй властиві особливості.
Ознакою окремого провадження с, насамперед, його несумісність зі спором про право. Якщо в ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду с спір про право, суд мас залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити иро-ввджеюя у справі, якщо предметом судового розгляду і вирішення випиться спір про право адміністративне або господарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку відповідно адміністративної чи господарської судових юрисдикцій.
У порядку окремого провадження розглядає вимоги про встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміну правового статусу фізичної особи або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єкіивних майнових та особистих немайнових прав.

Ще однією важливою ознакою цього виду провадження с відсутність сторін її протилежними Інтересами. Тобто, між сторонами не існує відносин напруженого характеру. Ці відносини мають специфічний характер — не спору про право, а спору про стан, факт, обставину. Відсутність правового спору і сторін в окремому провадженні робить неможливим пред'явлення зустрічного позову, заміну сторони, укладення мирової угоди, звернення до третейського суду і т. ін. Водночас не виключена можливість спільного звернення до суду кількох осіб, пов'язаних між собою спільними пі і еросами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов'язки яких зачіпає рішення суду, мають брати участь у справі як заінтересовані особи, що дас їм можливість повноцінно отримати правовий статус сторони у процесі.
В окремому провадженні по-особпивому виявляється дія низки принципів цивільного процесу (диснозитивності, змагальності, одноособовості та колегіальності розгляду цивільної справи, процесуальної рівності та ін.). Зокрема, визначені пп. І, 3, 4, 9, 10 ст. 234 ЦПК справи порядком окремого провадженнярозглядаються колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів.
Суд зобов'язаний вживати заходів щодо всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, тому він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, шо не с притаманним іншим видам проваджень у цивільному процесі.
Отже, розгляд справ окремого провадження судом пов'язаний зі здійсненням, так би мовити, "судового управління" у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення непритаманної йому функції установлення тих чи інших обставин без розв'язання спору про прано. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, нокладаючи встановлення юридичних фактів на суд, який мас особливий правовий статус суб'єкта судової влади, та поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб. Тому вирізняльною ознакою справ окремого провадження є те, шо заяву може бу пі подано певним визначеним законом колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені. Заявником іменусгься фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. У такій якості можуть виступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб залежно від конкретної категорії справ окремого провадження. Коло заявників за певними категоріями справ окремого провадження визначається шляхом:
— вказівки у заяві мети звернення до суду (у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення,справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою);
встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких мо же бути відкрито провадження у справі (справипро уси новлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною);
з'ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справі (справи про відновлення прав на втрачені цінні напери на пред'явника та векселі).
У будь-якому разі заявник перед зверненням до суду мас обґрунтувати свою заінтересованість у конкретнійсправі.
Всіх інших осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінтересованих осіб. Це поняття мас узагальнюючий характер і охоплює усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням. Заінтересовані особи можугь бути залучені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою. Оскільки в таких справах відсутні сторони, то не може бумі іі третіх осіб.

Зважаючи на тс, що відкриття провадження у справі порядком окремого провадження ідійснюється шляхом подання заяви, то відсутні І процесуальні інститут, нерозривно пов'язані із позовом. Зокрема, в окремому провадженні неможливими є відмова від позову, витання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог. Спра-ви окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриті у зв'язку з укладенням мирової
угоди.
Водночас можливою с відмова від заяви, а в окремих випадках — зміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання особи недієздатною). Однак ці дії слід розілядати тільки як розпорядження процесуальними правами
За загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження, не відшкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати документи про сплату судового збору1 та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, крім випадків, встановлених ст. 81 ЦПК.
В основу порядку розгляду та вирішення справ окремого провадження покладені загальні правила цивільною судочинства, тобто правила позовногопровадження. Оскільки справам окремого провадження притаманні особливості, шо характеризують провадження в цілому та кожну категорію справ окремо,то загальні правила цивільного судочинства застосовуються з певними винятками та доповненнями.