Особливості соціальної психології політики

Політична психологія - галузь соціальної психології, що вивчає психологічні явища і процеси, що функціонують в процесі боротьби за владу в суспільстві і відбиті в його політичній свідомості.

Вітчизняна психологія виходить з того, що політика - це організаційна та регулятивно-контрольна сфера життя суспільства, одна з найважливіших у системі інших сфер.

Політика реалізується в боротьбі за владу в суспільстві.

В ході останньої формується політична свідомість всього суспільства та окремих його представників.

Політична свідомість - система теоретичних і повсякденних знань, оцінок, настроїв і почуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами).

Сутність політичної свідомості - результат і процес відображення політичної реальності з урахуванням соціальних інтересів людей.

Функції політичної свідомості:

1) позновательная функція - покликана представляти систему знань про навколишнє політичної діяльності людей;

2) оціночна - сприяє орієнтації людей у політичному житті;

3) регулятивна - надає їм орієнтири щодо їх участі у політичній діяльності;

4) інтегруюча - сприяє об'єднанню соціальних груп суспільства на базі спільних цінностей, ідей, установок;

5) прогностична - створює основу для передбачення змісту і характеру розвитку політичних явищ і процесів;

6) нормативна функція - є основою для формування загальноприйнятого образу політичного майбутнього.

Сукупність усіх політико-психологічних феноменів, що становлять предмет політичної психології, можна розглядати в широкому і вузькому сенсах.

У широкому сенсі до них відносяться:

1) психіка людини, що бере участь в різних видах політичної діяльності;

2) зміни в психології груп людей і соціально-психологічні процеси, що виникають в ході їх боротьби за владу і політичної діяльності.

У вузькому сенсі предмет політичної психології - ті психологічні феномени, що виникають у процесі функціонування конкретних політичних явищ і процесів.

Це психологічні особливості, закономірності та механізми перебігу політичної діяльності, власне боротьби за владу, активності суспільно-політичних рухів.

Область предмета політичної психології окреслена чотирма сферами: мотиваційної, інтелектуально-пізнавальної, емоційно-вольової та комунікативно-поведінкової.

Західна психологічна наука накопичила більший, ніж у нашій країні, досвід аналізу і осмислення політико-психологічних феноменів.

Відповідно до точки зору Г. Лебона багато людей, котрі стали на шлях політичної діяльності, опиняються під її сильним впливом.

Популярне уряд в інтересах більш ефективного керівництва цими людьми має чітко і ясно представляти психологію великих мас людей, на яких повинно бути спрямоване зовсім специфічне політичний вплив.

Доклав до дослідження політичних явищ і процесів свою теорію психоаналізу і 3. Фрейд.

Влада - здатність і можливість (особистості, групи, класу, нації, партії, держави і т. д.) здійснювати свою волю за допомогою авторитету, права, насильства та інших засобів, надаючи направляє вплив на поведінку людей в суспільстві.

Соціальні властивості влади: загальність; функціонування в усіх сферах суспільних відносин; здатність проникати в усі види діяльності, зв'язувати людей, суспільні групи і протиставляти їх.

Функції влади:

1) диспозиційна функція виражається в безлічі розпоряджень, інструкцій, рекомендацій, імперативів, заборон, що визначають політичну активність людей;

2) психологічна функція влади полягає в реалізації лідерських відносин;

3) гносеологічна функція втілюється в поєднанні знань і волі.

Вони визначають сутність влади.

Знання наділяє владу обачністю, наполегливістю, передбачуваністю.

Воля надає їй організовану активність;

4) організаційна функція влади реалізується в нарощуванні порядку, рівня організації;

5) політична функція реалізується у здійсненні впливу, примусу, спонукання людей та їх політичної активності у відповідності з фактичним балансом сил.

Завдання влади - за допомогою прямого або непрямого впливу на людей, їх об'єднання або роз'єднання протидіяти деструкції, кризи, нейтралізувати напругу, конфлікти; прагнути до максимуму стабільності суспільства та окремих його частин, сприяти їх вдосконаленню, зміцненню, прогресу.

Принципи прояви влади:

1) принцип збереження. Із владою власноруч, добровільно не розлучаються, за владу борються;

2) принцип дієвості. Хто має владу людина не схиляється перед труднощами і обставинами, він справляється з ними;

3) принцип легітимності. Оптимальний засіб утримати владу - опора на закон, законотворчість;

4) принцип внутрішньої несвободи. Людина, що володіє владою, не належить собі. Свобода його волі обмежена;

5) принцип передбачливості;

6) принцип «антіфортіссімо». Сила влади не рівнозначна владі сили. Найкращий тип влади - правозаконності;

7) принцип скритності передбачає недопущення викриттів можновладців. Дотримання цього принципу дозволяє дистанціюватися від мас.

Політична влада - це форма соціальних відносин, що характеризується здатністю соціального суб'єкта (особистості, групи, нації, партії і т. д.) спонукати інших соціальних суб'єктів до дій, що забезпечує його інтереси або інтереси суспільства в цілому.

Функції політичної влади - формування політичної системи суспільства; організація його політичного життя; управління справами суспільства на різних рівнях.

Політична влада має психологічну природу, оскільки існує у формі сприйнять і переживань особистості (груп людей), від складних, що формуються культурою, індивідуальних і соціально-психологічних характеристик особистостей, над якими влада здійснюється.

Чотири сфери політичної психології: мотиваційна, інтелектуально-пізнавальна, емоційно-вольова та комунікативно-поведінкова.

У боротьбі за владу в ході політичної діяльності люди можуть проявляти різну активність.

Політичні мотиви, схиляють людей добиватися влади, брати участь в її здійсненні, можуть бути егоцентричним (орієнтують індивіда на проходження у політичній діяльності вузько-особистісним цілям) і соціоцентричні (спрямовані на досягнення блага для якоїсь більш широкої групи людей: нації, класу, жителів певного регіону).

Політична психологія розрізняє:

1) позитивні або негативні реакції людей на імпульси, які виходять від політичної системи суспільства, від її інститутів або їх представників, не пов'язані з необхідністю високої активності людини;

2) активність, пов'язану з делегуванням політичних повноважень, тобто електоральну поведінку людей;

3) участь у діяльності різних політичних і громадських організацій;

4) виконання політичних функцій у рамках інститутів, що входять у політичну систему суспільства або діють проти неї;

5) пряму діяльність у складі політичних рухів, спрямовану проти існуючої політичної системи, що має своєю головною метою корінну її розбудову.

З усіх форм політичної активності в політичних системах країн Заходу виділяється електоральна поведінка.

У нашій країні в умовах швидко змінюються політичних відносин з'являються і такі форми політичної активності, як мітинги, страйки, захоплення заручників, погроми, бунти.

Соціально-психологічні типи людей, яких розрізняють по їх відношенню до політичної активності та іншим формам боротьби за владу:

1) люди, активні в усіх сферах життя, в тому числі і в політиці;

2) люди, активні в будь-яких сферах діяльності, але пасивні в політиці;

3) індивіди, що проявляють слабкий інтерес до неполітичним областям життя, але дуже політично-активні;

4) люди пасивні як у політиці, так і поза нею.

Віднесення людей до політично активним і пасивним грунтується на обліку індивідуально-психологічних характеристик особистості.

Політична активність визначається політичними установками людей, їхньою політичною поведінкою, стабільністю політичного життя, політичним довірою, що існують у суспільстві.

Класифікація людей по їх відношенню до влади:

1) аполітичні люди, які різко негативно ставляться до особистої участі в боротьбі за владу, як правило, останньої не цікавляться і мало що про неї знають;

2) пасивно ставляться до влади громадяни сприймають її негативно або нейтрально, не цікавляться політичними проблемами суспільства.

Від аполітичних відрізняються тим, що бувають добре соціально інформовані;

3) компетентні спостерігачі цікавляться політикою, розуміють її значення, вони чітко уявляють всі позитивні і негативні сторони боротьби за владу, добре інформовані про них.

Вони не прагнуть брати участь у політичному житті, боротьбі;

4) противники боротьби за владу різко негативно ставляться до політики взагалі й до боротьби за владу зокрема;

5) активні в політичному відношенні люди займають позицію постійного пошуку влади.