Другорядні члени речення

§ 22. Другорядні члени речення і принципи їх класифікації

Члени речення, що граматично залежать від головних чле­нів, доповнюючи або пояснюючи їх у тому чи тому відношен­ні, або від речення в цілому, називаються другорядними. Таку назву вони дістали не через те, що мають другорядне значен­ня для висловлення думки загалом, а тому, що їх роль по­лягає здебільшого у поясненні головних членів речення, у зв'яз­ку з чим дехто називав їх пояснювальними, і наявність їх у ре-

ченні не завжди є обов'язковою: мінімум речення забезпечу­ється наявністю тільки головних членів у двоскладному реченні чи головного члена — в односкладному, і навпаки, другорядні члени речення не можуть самі собою становити речення, не можуть обходитися без головних членів (підмета і присудка). Якщо ж їх з якихось причин немає в реченні, то вони зазвичай виявляються з контексту чи ситуації мовлення. Другорядними члени речення називаються лише з погляду його структури, а не змісту, бо нерідко саме в них міститься основний зміст. Іноді саме вони (другорядні члени) є носіями основного значення, тобто за наявності тільки підмета й присудка в окремих випад­ках зміст речення виявляється неповним, незавершеним. Так, речення Студенти одержали; Студенти люблять набувають повноти змісту тільки завдяки другорядним членам: Студен­ти одержали (що?) відмінні (які?) оцінки; Студенти люблять (що?) у]юки_ (які?) мови.

В ученні про другорядні члени речення у вітчизняному мово­знавстві визначилося два основних підходи — логіко-граматич-ний і формально-граматичний. Представники логіко-граматич-ного напряму (О. X. Востоков, Ф. І. Буслаєв та ін.) пов'язували виокремлення другорядних членів речення з їхнім значенням, прихильники формально-граматичного напряму {Потебня О. О. Из записок по русской грамматике. — М., 1958. — Т. 1-2. — С. 124; Фортунатов Ф. Ф. Избранньїе трудьі. — М., 1956. — Т. 1. — С. 184; Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. — М., 1956; Шахматов А. А. Синтаксис русского язьїка. — Л., 1941. — С. 238, 279) при визначенні другорядних членів речення виходили з типу синтаксичного зв'язку слів у словосполученні і способу їх вираження. Інші (Овсяиико-Кули-ковскийД. М. Синтаксис русского язьїка. — СПб., 1912) нама­галися поєднати обидва підходи до другорядних членів речен­ня, а деякі мовознавці {Петерсон М. М. Очерк синтаксиса рус­ского язьїка. — М.; Пг., 1923) взагалі відмовилися від виокрем­лення другорядних членів речення.

У сучасних посібниках для шкіл і вищих навчальних закла­дів зберігається традиційний підхід до другорядних членів ре­чення, які розглядаються як логіко-граматичні категорії. Такий погляд на другорядні члени речення усталився у вітчизняній науці протягом ЗО—40 років, хоча деякі відступи від нього спо­стерігаються навіть у першій академічній граматиці української мови («Курс сучасної української літературної мови», 1951).

Залежно від синтаксичної функції другорядні члени речен­ня поділяються на додатки, означення та обставини.

В основу такого поділу покладено насамперед логічні по­няття об'єкта, атрибута й обставини, а не мовні факти. Однак

ці логічні категорії знаходять опору в граматичних формах, що виявляються в членах речення, які виражають певні синтаксичні відношення і перебувають між собою у певних синтаксичних зв'язках. Будучи категорією функціональною, члени речення для свого матеріального вираження мають, з одного боку, певні частини мови, точніше, форми цих частин мови. З іншого боку, частини мови в історичному аспекті — це застиглі члени речен­ня, тобто категорії, що виокремилися на основі функціональ­них ознак, у зв'язку з чим між частинами мови і членами речен­ня існують певні співвідношення. Ядро кожного другорядного члена становлять такі члени речення, синтаксична функція яких співвідносна з їх морфологічним вираженням. Так, найтипові-шим способом вираження додатків є прийменниково-відмінкові форми імен, означень — прикметники й інші узгоджувані части­ни мови, а обставин — прислівники. Отже, є способи виражен­ня членів речення типові, що властиві їх синтаксичній і морфо­логічній природі, і нетипові, що не визначаються їх морфологіч­но-синтаксичною природою. Члени речення, спосіб виражен­ня яких відповідає їхній синтаксичній функції, називаються морфологізованими, а члени речення, спосіб вираження яких не відповідає їхній основній синтаксичній функції, — немор-фологізованими. Так, у реченні Тихесенько вітер віє (Т. Ш.) сло­во тихесенько є морфологізована обставина способу дії, бо ви­ражена типовим для обставин способом — прислівником, а в реченні На майдані коло церкви революція іде (П. Т.) слова на майдані, коло церкви — неморфологізовані обставини, бо вони, хоча й відповідають на питання обставин місця де?, виражені нетиповим для них способом — іменниками з прийменниками. Другорядні члени речення, перебуваючи у підрядному зв'яз­ку з головними, доповнюючи, уточнюючи, пояснюючи їх у тому чи тому відношенні, водночас є засобом поширення речення. Саме завдяки їм поширюється його предикативне ядро, а ре­чення з непоширеного перетворюється на поширене, набуваю­чи семантичної й структурної завершеності.

§ 23. Додаток

Додаток—це другорядний член речення, що означає предмет, на який переходить або щодо якого здійснюється дія або виявля­ється ознака. Додатки найчастіше виражаються іменниками в непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них і відпові­дають на питання непрямих відмінків. Зрідка додатки можуть виражатися займенниками, співвідносними з іменниками, кількісними числівниками, а також будь-якою частиною мови, що виступає в ролі іменника, тобто субстантивується, та спо-

лученнями слів різного характеру. Додаток відноситься до дієслова, іменника, прикметника, прислівника, зокрема до так званих предикативних прислівників, і може бути виражений тими самим частинами мови, що й підмет:

1) іменником у непрямих відмінках без прийменника або з
прийменником (найчастіше): Кожен день приносив якусь новину
(А. Г.); Пішов на свій базар, купив хліба, огірків, пшенички
(Г. К.-О.) Спасибі за^сліб, за_сіль і за_обід (П. М.);

2) займенником, співвідносним з іменником: Все б дивився я
на_них (П. Т.); Батько іде помалу, веде його за руку (П. М.);

3) числівником: Семеро одного не ждуть (Н. тв.); Чабан гля-
д.на_обох (П. М.);

4) субстантивованими прикметниками і дієприкметниками:
Вона згадала вчорашнє_ (П. М.); В мене нема тут знайомих^
(М. К.); Штабний офіцер з молдованином-перекладачем допиту­
вав полонених (О. Г.);

5) порядковим числівником або займенником, співвіднос­
ним з прикметником (субстантивованим): ^якіш. треба було
йти у ліву руку, другим — у праву, тцетш_ — прямо. (П. М.);

6) інфінітивом: Ой, як хочеться учитись (П. Т.); Не хочеть-
ся_ чогось ні розташовуватись, нір_оздягдтись_(С. В.).; Зимою Іцик
почав учити Германа читатий писати_(1. Ф.): Я хотів би у пісні,
як ти, золотою струною дзвеніти (В. Сос);

7) прислівником (субстантивованим): А молоді про «завтра»
сперечатись, боротись за_<<сьогрдт>± узялись (М. Р.);

8) вигуком (субстантивованим): Несла ворона до мого двора,
мов хліба крихітку, картаве <<кр_а>> (І. Н.);

9) словосполученням кількісних числівників або слів багато,
мало, немало, кілька, декілька тощо з іменниками: Чернишеві
вдалося подавити (що?) кілька вогневих точок_ (О. Г.); Поїхав
Описько до Чизкпка. привіз і собі три_мішки_борошна (П. М.);

10) стійкими словосполученнями: Вітер зривав зі степу хвилі
куряви (О. Г.); Любив дід гарну бесіду, та добр_е_слово (О. Довж.);

11) фразеологічними (нерозкладними) словосполученнями:
Рілля біліє (в чому?) в бабинім_ тім літі^ немов по всім широкім
світі полотна білі простеля (А. М.); Вас не забуть мені, як рідну
Третю_Роту_ (В. Сос);

12) цілим реченням: <±О^^шумить_висрке^)китру> хочеться не
читати, а співати (М. Р.).

Залежно від того, як дія спрямована на предмет, поширюєть­ся на нього, додатки поділяються на прямі й непрямі.

Прямий додаток означає предмет, на який безпосередньо спрямовано дію перехідного дієслова або дієприслівника, утво­реного від перехідного дієслова. Перехідне дієслово завжди потребує прямого додатка, оскільки без нього речення не буде

завершеним. Наприклад, речення Ми тривожим стратосферу, атомне яддоі сфер_уіїі. Т.) без додатків стратосферу, {атомне) ядро і сферу не можна вважати завершеним, бо перехідне дієслово тривожим має надто широке значення і потребує уточнення пря­мим додатком.

Найчастіше прямий додаток виражається знахідним від­мінком іменника, займенника або іншої частини мови чи сло­восполучення, вжитих субстантивовано (у значенні іменника) без прийменника. Це основна форма вияву прямого додатка в українській мові. Знахідний відмінок додатка показує, що дія, названа присудком, повністю переходить на предмет, поши­рюється на нього й охоплює його. Крім знахідного відмінка без прийменника, прямий додаток може бути виражений та­кож формою родового відмінка іменника без прийменника, вжитого у значенні знахідного. Це буває у таких випадках:

1) коли дія, названа дієсловом чи дієприслівником, спрямо­
вана не на весь предмет, а лише на його частину: Христя швидко
насипала борщу (П. М.);

2) при повному охопленні об'єкта дією, але з обмеженням у
часі: Пішов Хома по сусідах позичати хліба (М. К.);

3) при позначенні кількості предметів, на які поширюється
дія дієслова або дієприслівника: Нетреба було чіпати моркви;

4) якщо при перехідному дієслові або дієприслівнику стоїть
частка не і все речення набуває значення заперечності: І молота
із рук ніхто не випускав (І. Ф.). При заперечному присудку, ви­
раженому перехідним дієсловом, прямий додаток може мати
також форму знахідного відмінка: Не плач, Катерино, Не по­
казуй людям сльози_ (Т. Ш.).

Прямий додаток може виступати у формі родового відмінка, якщо він виражений іменником, що означає неживі предмети, і залежить від предикативних прислівників: шкода часу, жалко паперу, грошей. Якщо ж ці предикативні прислівники керують іменниками, що означають істот, то додаток виражається знахід­ним відмінком: Шкода матір покидати в нетопленій хаті (Т. Ш.).

Непрямий додаток — це додаток, що відноситься до членів речення, виражених неперехідними дієсловами, до іменників, прикметників, прислівників, і може бути виражений формами непрямих відмінків без прийменників і з прийменниками та інфінітивом.

Залежно від способу оформлення керування у словосполу­ченні розрізняють два різновиди непрямого додатка — безпри­йменниковий і прийменниковий. Це стосується додатків, вира­жених іменниками та займенниками, співвідносними з іменни­ками, і субстантивованими словами. Ці додатки зазвичай зале­жать від дієслова.

('учасна українська мова

Непрямі відмінки іменника чи інших частин мови, вжитих у значенні іменників, завжди зберігають предметність. Вони можуть означати:

1) суб'єкт дії (родовий суб'єкта): відхід поїзда, прибуття
літака; орудний суб'єкта: занесені снігом, затверджені радою;

2) об'єкт, на який повністю чи частково спрямована дія (зна­
хідний зовнішнього об'єкта): будуємо новий корпус, думали про
майбутнє; давальний додаткового об'єкта: подарую братові,
пишу товаришеві;

3) ціле, на частину якого спрямовано дію (родовий части­
ни): купити хліба, нарубати дров;

4) знаряддя дії (орудний знаряддя): копати лопатою, руба­
ти сокирою;

5) предмет, що є об'єктом якоїсь дії (орудний зовнішнього
об'єкта): керує гуртком, захоплюється балетом;

6) предмет порівняння з чимось чи якоюсь ознакою (родо­
вий порівняння): гірший від нього, менший за мене;

7) предмет, що є об'єктом виміру: кілограм хліба, відро вапна.
Непрямий додаток може бути виражений інфінітивом. Це

так званий об'єктний інфінітив. Він залежить від дієслова або іменника дієслівного походження: Чіпка не схотів пити (П. М.); Випадковий перехожий просить підвезти.

§ 24. Означення

Означення — це другорядний член речення, що пояснює сло­во з предметним значенням і позначає ознаку, якість чи властивість предмета. В реченні означення залежить від іменника або інших слів, ужитих у значенні іменника, і відповідає на питання який? чий? котрий? Якщо означення вказує на кількість, воно відповідає на питання скільки? (у непрямих відмінках скількох? скільком? іт. ін.).

Означення пояснюють підмет, присудок, додаток або інше означення, що виражаються іменником (одним словом чи сло­восполученням). Означення завжди стосується слова з предмет­ним значенням, тобто іменника чи будь-якого субстантивова-ного слова, і виражає різні ознаки цих слів: Д^ якість чи власти­вість {чисте небо, світлий шлях, терпкі яблука, крихкий чавун, гнучка лоза); б) відношення (стосунок) до іншого предмета, дії, місця чи часу {дерев'яний стіл, дорожній знак, вечірня газета, нічний патруль); в) належність: Шевченкова хата, Тарасові шля­хи, Франкова поема, його оповідання); г) кількість або порядок предметів {третій удар, трьох мушкетерів); д) ознаку, пов'я­зану з певною дією {блякла трава, втрачені ілюзії, розорані ме­жі) та ін.

Основними засобами вираження означення є прикметник, що зазвичай і виступає морфологізованим означенням, а також інші узгоджувані слова (дієприкметники, порядкові числівни­ки, співвідносні з прикметниками займенники).

Залежно від синтаксичного зв'язку з пояснюваним словом розрізняють означення узгоджені й неузгоджені. Окремим різновидом означення є так звана прикладка (апозиція).

§ 25. Узгоджене означення

Узгодженим називається означення, що пов'язане з означу­ваним, пояснюваним словом зв'язком узгодження, узгоджую­чись з ним у відмінку, числі, а в однині також у роді. Узгоджене означення може бути виражене:

1) якісним прикметником: Білі руки простяглися (Т. Ш.); Он
поміж чорними комишами блиснула спокійна вода озерця (М. К.);

2) відносним прикметником: Калиновий цвіт і бузиновий роз­
пускавсь там (М. В.); Повіяло польовими пахощами (М. К.);

3) присвійним прикметником: її погляд задержався на сест­
ринім лиці (О. Коб.); Андрієві думки пливли далі, такі легкі, такі
прозорі, як весняне повітря (М. К.);

4) дієприкметником: Гафійка увійшла в хату й притулила до
печі замерзлі руки (М. К.);

5) займенником, співвідносним з прикметником (присвійним,
вказівним, означальним): Пройшов наш день (М. К.); Слава —
заповідь моя (Т. Ш.); Як і в бою, в години дії, Коли труда гримів
прибій, Усі пориви, всі надії Тобі, мій краю дорогий (В. Сим.);

6) порядковим числівником: Ще треті півні не співали (Т. Ш.);

7) кількісним числівником у непрямих відмінках (крім на­
зивного і знахідного): А дід уже прожив сто років та ще з трьо­
ма синами й п'ятьма братами (І. Н.-Л.); За дванадцятьма моста­
ми сивий Дніпро лежить (А. М.). Сполучення називного і знахід­
ного відмінків кількісного числівника з іменниками є нероз­
кладним і виступає в ролі одного члена речення (пор. сто років
у першому реченні, де воно виступає в ролі додатка).

§ 26. Неузгоджене означення

Неузгоджене означення — це означення, що пов'язується з пояснюваним словом зв'язком безприйменникового чи при­йменникового слабкого керування або прилягання. Неузгодже­не означення може бути виражене:

1) іменником у родовому та орудному (зрідка) відмінках без прийменника: Обличчя Полікарпа стає по-дитячому зворушли­ві

вим і сумовитим (М. С); Пісня Марічки оповідала всім добре знайому подію (М. К.); Як солодко віддать життя за свій на­род, за щастя краю (П. Т.); Довге, засмалене вітром лице, рідка клином борідка, спорошена вже просіддю (П.М.);

2) іменником у непрямому відмінку з прийменником: Доля
зробила його наймитом, бідолахою без поля і ріллі, без хати і
роду (І. Ф.); Вже міст через Дінець давно прогуркотів (В. Сос);
Червоний з китицями пояс теліпався до колін (П. М.);

3) особовим займенником 3-ї особи у формі родового від­
мінка (його, її, їх): Круки мимохіть зробили рух до скрині (М. К.);
Його брови й вуса чорніли (І. Н.-Л.);

4) кількісним числівникам (зрідка): Граматика вісімдесят;
цифра дев'ять;

5) прислівником і дієприслівником (зрідка): Зійшов над ха­
тою місяць уповні, та червоний-червоний (М. В.); Позавчора спа­
ла була мені фантазія накинути на себе халат, постукати в двері
навпроти і сказати... (І. В.);

6) інфінітивом: А в Чіпчинім серці вже ворушилось бажання
верховодити (П. М.); Незабаром прийшов наказ розходитися
(П. М.); Кричать галчата жовтороті про радість жити і жа­
дать (М. Р.);

7) сполученням іменника в родовому відмінку з прикметни­
ком, займенником, числівником: Він ще частіше став зверта­
ти до товариша дитячих літ (П. М.); Сон літньої ночі колись
мені снився (Л. У.);

8) фразеологічними зворотами (нерозкладними словосполу­
ченнями): Миколай вийшов од пана ні живий ні мертвий (І. Н.-Л.);
Умер давно той цар з лицем тирана (Л. У.); На бригаді є сліди
ремонту на швидку руку (Ю. Я.);

9) різними незмінними скороченнями та символічними на­
звами: Олімпіада-2004, літак Ту-134;

10) невідмінюваними словами іншомовного походження:
колір бордо, тканина джерсі та ін.

§ 27. Прикладка (апозиція)

Прикладка — це означення, виражене іменником (або суб-стантивованим словом), який узгоджується з означуваним сло­вом у відмінку, а іноді (якщо обидва елементи відмінюються за числами) — й у числі: учень-відмінник, учня-відмінника. Як і інші види означень, прикладка може відноситись до будь-якого чле­на речення, вираженого іменником, а також займенником, суб-стантивованим прикметником, дієприкметником, числівником.

Означення, виражене іменником-прикладкою, близьке за значенням до означення, вираженого прикметником, однак не

тотожне з ним. Якщо прикметник безпосередньо вказує на озна­ку предмета {блакитні очі, мурований будинок), то у приклад­ці ознака виражається через інший іменник. Вказуючи на озна­ку предмета, прикладка водночас дає йому й другу назву: То вітер часами закине в віконечко снігом-крупою (Л. У.); Дід-про-відник зупинився, наказав усім залазити в комиші (М. К.); На­перед вийшов велетень-рибалка (М. К.). Найістотнішою озна­кою прикладки є те, що вона, характеризуючи предмет, стано­вить з ним одну субстанцію: журнал «Всесвіт», завод «.Арсе­нал», місто Одеса, річка Дніпро, робітник-мартенівець, телефон-автомат.

Прикладка може бути виражена як одним словом (найчасті­ше іменником), так і словосполученням (іменником із залеж­ними від нього словами). Перший із названих різновидів — це непоширена прикладка, другий — поширена. Пор., наприклад, зразки непоширеної: Бджоли-робітниці якось таємничо шепо­чуть поміж собою (І. Ф.); Наш візник-молдован зикнув на коні і пустив їх з гори щодуху (М. К.) і поширеної прикладок: Ти живеш у Києві — чарівному і прекрасному місті (Ю. С). Щодо пояснюваного слова прикладка може стояти як у постпозиції (частіше, див. попередні приклади), так і в препозиції: І запла­кала Лілеяросою-сльозою (Т. Ш.); Не той тепер Миргород, Хо-рол-річка не та (П. Т.).

За структурою розрізняють два види прикладок: 1) прикладки, що тісно поєднуються з означуваним словом; 2) прикладки, що відокремлюються у складі речення в самостійну одиницю (так звані відокремлені прикладки). До першої групи належать прикладки, які не мають пояснюваних слів: А в серці розкішно цвіте золотая квітка-надія (Л. У.); Рости ж, серце-тополенько, все вгору та вгору (Т. Ш.). До другої групи—так звані відокремлені приклад­ки, що становлять сполучення слів: Солідна віком і творчою прак­тикою людина, він був у розпачі (І. Ле); А надокучить їй дома сидіть, до дідуся Гната, було, побіжить, батька Михайлового (М. В.); Петро знав тільки завод та інститут — металургію на практиці, металургію в теорії (П. 3.).

Прикладки неоднорідні за значенням: приєднуючись до означуваного (пояснюваного) слова, вони уточнюють його з різних боків. Вони можуть означати:

1) якість чи властивості предмета, особи: муха-цокотуха, красені-олені, гіганти-пароплави;

' 2) професію особи, звання, посаду, національність, соціаль­ний стан, стосунки спорідненості: дід-провідник, жінка-профе-сор, візник-молдован, лейтенант Черниш, брат Микола; ■ 3) назви річок, морів, озер, гір, сіл тощо: Річка Дніпро впа­дає в Дніпровський лиман Чорного моря; село Вербівка та ін.;

4) астрономічні назви: сузір 'я Велика Ведмедиця, сузір 'я Чу­
мацький Шлях, планета Марс та ін.;

5) назви газет і журналів: газета «Освіта», журнал «Перець»;

6) назви підприємств, установ тощо: завод «Арсенал», готель
«Дніпро», теплохід «Литва», поїзд «Чорноморець».

Інколи важко розрізняти прикладку і підпорядковуючий іменник, тому слід мати на увазі таке:

1) підпорядковуюче слово значно ширше за прикладку, яка
уточнює і конкретизує його: студент-відмінник (прикладкою
є відмінник);

2) до власних імен і прізвищ людей прикладкою виступає
загальна назва: професор Іванченко, космонавт Юрій Гагарін;

3) власні назви річок, озер, гір, сіл, планет тощо є прикладками
до загальних назв: річка Дністер, місто Полтава, планета Земля;

4) умовні назви установ, підприємств, організацій, газет,
журналів, художніх творів тощо є прикладками до загальних
назв: хорова капела «Трембіта», роман «Хліб і сіль»;

5) із прикладкою не слід плутати складні слова, утворені
повторенням (срібло-золото, батько-мати, хліб-сіль, путь-до-
рога тощо), складні слова на зразок хата-читальня, будинок-
музей, плащ-намет, а також казкові персонажі {Червона Ша­
почка, коза-дереза та ін.), оскільки такі утворення не розчлено­
вуються на підпорядковуюче і підпорядковане (означення) сло­
ва, а виступають у ролі одного члена речення.

Кілька зауважень щодо написання прикладки:

1) якщо прикладка виражена одним словом — загальним
іменником, то вона з підпорядковуючим словом пишеться че­
рез дефіс: робітник-мартенівець, каленЬар-порадник, телефон-
автомат;

2) якщо прикладкою є власна назва, що стоїть перед підпо­
рядковуючим іменником, то вона пишеться через дефіс: Моск-
ва-ріка, Хорол-річка;

3) якщо прикладкою є власна назва, що стоїть після підпо­
рядковуючого слова — загального іменника, то вона пишеть­
ся окремо: село Підгірці, річка Буг, студент Петренко;

4) якщо підпорядковуючий іменник означає родове понят­
тя, а прикладка видове, то вона пишеться окремо (без дефіса):
пшениця арнаутка, шапка вушанка, риба акула;

5) прикладки — назви підприємств, організацій, установ
тощо, якщо перед ними не стоять слова імені, беруться в лап­
ки: кафе «Космос», спортивне товариство «Динамо», теплохід
«Тарас Шевченко», сигарети «Мальборо», цукерки «Золота
нива», журнал «Дніпро»;

6) відокремлені прикладки від підпорядковуючих слів за­
звичай відділяються комою, рідше тире: Один лише Ярема Бо-

бир, наш родич по дідовому коліну, не постраждав у цій пригоді (О. Довж.); Дивлячись на людей, усміхався і мій батько — вели­кий добрий чоловік (О. Довж.).

§ 28. Обставини

Обставини — це другорядні члени речення, які пояснюють слова зі значенням дії або ознаки й означають, за яких обставин здійснюється дія, або вказують на час, умову, мету, ступінь і міру вияву дії чи якості. Вони відповідають на питання де? куди? коли? для чого? яким способом? як? та ін. У реченні обставини найчастіше залежать від дієслова та дієприслівника.

Основним, морфологізованим, вираженням обставин є при­слівники: Опівночі падатиму рясною росою (Т. Ш.); Щось заба­лакало ззаду (А. Т.). Крім прислівників у функції обставин мо­жуть виступати:

1) іменники та зрідка займенники в непрямих відмінках з
прийменниками чи без них: Пліт несло серединою річки (М. К.);
Після вечері Микола взяв свиту і ліг спати на соломі (І. Н.-Л.);
Названий всіма (тобто одноголосно) я вами кандидатом в депу­
тати (П. Т.); Моя новая мрія літа надо мною орлом (Л. У.);

2) числівники (зрідка): Тільки збільшивши її в чотириста п 'ят-
десят разів, починаєш бачити цю пилюжинку (О. Г.);

3) дієслова в інфінітиві: Гукнула його Галя обідати (М. В.);
Боліло в неї серце дивитись, як Романко ходить до школи, чути,
як він гордує рідною мовою (М. К.);

4) дієприслівники: Я міркував собі йдучи (Т. Ш.); Кость слу­
хав хмурячись, позіхаючи (С. В.);

5) дієприслівникові звороти: Він одійшов у гай, поринаючи
глибоко у сніг (М. К.); Вхопивши наопашки кожушанку, помча-
лась Катря з хати, як навісна (П. М.);

6) сполучення числівника й іменника: Стоять жінки у три
ряди (А. М.); Говорили, що такий дозвіл коштував йому пару
тисяч (І. Ф.);

7) нерозкладне словосполучення прислівникового характе­
ру: Гафійка поглянула на батька прихильним оком (М. К.); Семен
стояв ні в сих ні в тих, тримаючи в руках торбинку (М. К.);
Більш за все на світі любив дід сонце (О. Довж.).

За значенням обставини поділяються на такі групи: 1) обставини способу дії, що означають якість дії, стану, озна­ку або вказують на різні способи здійснення дії чи вияву ознаки (відповідають на питання як? яким способом? у яко­му стані?): Росла в наймах, виростала (Т. Ш.); Чіпка йде збоку отари, похнюпивши голову (П. М.); Вона то плавала лебедем, то

йшла павою, то пурхала метеликом, то линула ластівкою (І. Н.-Л.);

2) обставини ступеня, міри, що характеризують дію, стан чи
ознаку за ступенем або мірою їх вияву (відповідають на питан­
ня якою мірою? як довго?): Шляхом на цілий кілометр
розтягнулась танкова колона (О. Г.); Батько був дуже добрий
(М. В.); Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидшеї
(О. Довж.);

3) обставини місця, що означають місце дії чи стану, напрям
руху (відповідають на питання де? куди? звідки?): Худо­
ба розтеклась на всі боки (П. М.);

4) обставини часу, що вказують на час дії, стану (відповіда­
ють на питання коли? як довго? доки?): Бачив я його
восени (А. Т.); Надвечір дивізія увійшла в місто (П. П.);

5) обставини мети, що вказують на мету дії (відповідають
на питання для чого? з якою м є т о ю?): Так і зостався
я дома зимувати (П. М.); Усі вулиці Вербівки ніби навмисне обса­
джені вербами (І. Н.-Л.);

6) обставини причини, що означають причину дії чи виник­
нення стану (відповідають на питання чому? від чого? з
якої причини?): Від прудкої ходи Остапові зробилося душ­
но (М. К.); Було нам жарко од труда і весело (О. Довж.);

7) обставини умови, що вказують на умови, за яких можли­
ва чи неможлива дія (відповідають на питання за якої у м о -
в и?): Весело проходить свято при щасті, при достатках (П. М.);

8) обставини допустовості, що виражають умову, всупереч
якій відбувається дія (відповідають на-питання наперекір
чому? всупереч чому? незважаючи на щоі: А
Чіпка, наперекір світові й людям, якийсь веселий, радий (П. М.);
Було, незважаючи на травень, душно, як улітку (М. К.).

Список рекомендованої літератури

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. — С. 214—278.

Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика україн­ської мови. — К., 1982. — С. 162—172.

Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К., 1984. — С. 201—211.

Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові. — К., 1986.

Курс сучасної української літературної мови: В 2 т. / За ред. Л. А. Була-ховського. — К., 1951. — Т. 2.— С. 18—114.

Русская грамматика. Синтаксис. — М, 1982. — Т. 2. — С. 83—95; 237—269.

Слинько 1.1., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної україн­ської мови: Проблемні питання. — К., 1994. — С. 69—182.

Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. І. К. Біполі­да. — К., 1972. — С. 149—224.

Сучасна українська мова. Синтаксис / За ред. О. Д. Пономаріва. — К., 1994. — С. 45—69.

Украинская грамматика. — К., 1986. — С. 282—291.

Вправи

Вправа 48. Перепишіть речення. Підкресліть граматичну основу. Визначте типи підметів та засоби їх вираження.

1. Маленькими віконечками убога хата дивилася на вули­цю й принишкла. 2. Пилипкові очі блиснули одразу. 3. Мико­ла Горобець захвилювавсь. 4. Всі теж стали на ноги. 5.—Диви, штаб, мабуть. Ті кинулись очима й принишкли. 6.1 сталося щось страшне (3 те. А. Головка). 7. Щось насувалось грізне (С. В.). 8. Сумно, сумно серед неба сяє білолиций (Т. Ш.). 9. Не прий­нялись три ясени, тополя всихала (Т. Ш.). 10. З ляком підвела старенька очі на молоду дівчину (О. Коб.). 11. Що лишилося в нього? Страшне сьогодні? (О. Полт.). 12. Сидіти без діла — також важкий труд (Я. те.). 13. Ми довго стояли, трясучи руки, як це завжди роблять і вороги, і друзі. Перші, щоб замаскувати ворожість, а другі — щоб заховати дружню теплоту (Ю. Я.). 14. Петрів батіг примружив синє око (Л. Т.). 15. У темнім лісі, за горами Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкідливий тхір, І ще там деяких чимало (Л. Г.). 16. Пізно ввечері хлопці поверталися з худобою додому (А. Г.). 17. Яблу­ка доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду (М. Р.). 18. Оженивсь він із Оксаною (М. В.). 19. Ах, скільки струн в душі дзвенить! (О. О.). 20. З журбою радість обнялась (О. О.). 21. Оте твоє «хочу» і «можу» повинні узгоджуватися (В. Коз.).

Вправа 49. Визначте способи вираження простого дієслівного при­судка та можливі засоби його ускладнення.

1. З надвечір'я визирає ніч (В. Ст.). 2. Нарешті підвівся, вло­мив дрівець на всохлому кущі черемхи й розклав багаттячко (Гр. Т.). 3.... З рядів останніх я рвонуся в перші І горе поділю, як хліб і сіль (Б. О.). 4. Ітимуть вони спочатку поміж темних ущелин, розбитих кварталів. Офіцери на ходу будуть погляда­ти на компаси... (О. Г.). 5. Якби мої думи німії На струни про-речисті впали, Зійшлись би плачем мої струни І сміхом ди­тячим заграли (Л. У.). 6. Тільки боріться! Віще слово ніколи не вмре (О. Ю.). 7. Потім пройшли на подвір'я, і ворота важ­кі за ними— хряп! (А. Г.). 8. А клямка у мене перед носом стриб-стриб, клац-клац, а сніг у щілини пшак-пшак... Одсунув швиденько, а сам — шмиг до хати, а мороз мене — хльось по ногах: таки догнав! 9. Тіні довшають та й довшають. 10. Іду ж та й іду. Коли це з-під ніг як залопотить крильми — пере­пел... (З те. Григора Тютюнника). 11. Пісня до роботи додає охоти {Л. У.). 12. Сосни стали і стоять (О. О.). 13. Мовчить,

мовчить важке осіннє небо (Є. М.). 14. Під білим вікном у мі­сячному платті снить-мріє груша (В. Колод.).

Вправа 50. Підкресліть складені дієслівні присудки. Схарактеризуйте їх структурні компоненти.

1. Картопля перестала сичати (Гр. Т.).2. Над чорними очи­ма молодиці металися, мовби хотіли полетіти кудись, розкри-лені брови (М. С). 3. Тихо й нудно, і спека пекельна... Нікуди вже далі — ось-ось має щось трапитись (С. В.). 4....Темні очі його починали сяяти (О. Г.). 5. Хочу закінчити ще хоч одно оповідання (М. К.). 6. Марина продовжувала готувати сніда­нок (7. Вільде). 1. Я уявляю собі морську школу на високому березі. З усіх вікон мусить синіти море (70. Я.). 8. В'язати я не иожу(Л. У.).

Вправа 51. Визначте, чим у поданих реченнях виступає інфінітив — основною частиною дієслівного складеного присудка чи другорядним членом речення.

1. Іще дідусь не погукав на піч мене малого доказати казку (В. Сш.). 2. Бринить колосочок, як срібний дзвіночок, по са­дочку лунає, та вже й соловейко, що співа раненько, так співа­ти не здолає (Л. У.). 3. Вона любила чепуритися, любила милих людей і від них увагу (М. В.). 4. Старий ще більше насупився, але доскіпуватися не став (О. Г.). 5. Щодалі доводилося все частіше звертати з колії... (77. Я). 6.... Нічого зайвого чабан не візьме в таку спеку носити з собою по степу (О. Г). 7. Де саме — пригадати не берусь, зустрівся він з Остапом Вересаєм (М. Р.). 8. А цілувати хліб навчила мати (Є. Гуц.). 9. Вилітали птахи шукати здобич... (М. Т.).

Вправа 52. Простежте, якими частинами мови виражено іменну час­тину іменного складеного присудка. Яких відмінкових форм вона може набирати?

1. Двір був просторий, чистий, оплетений... (Я. А/.). 2. Біля присілка білояра пшениця була молода і вища, а горді соняш­ники стояли, як слов'янські вої, — щитами на схід (М. С). 3. Ліс низовий, набряклий душною вологою та п'янким духом роз-жухлої брості (Гр. Т.). 4. Не смійтесь, я теж на бусла схожий такою ж любов'ю до отчого дому (А. М.). 5. Терпи, козаче, ота­маном будеш (Я. те.). 6. Звуки теж бувають всякі—тільки треба уміти їх слухати (70. С). 7. Очі в Маланки стали налякані, круглі (М. К.). 8. Невпізнанним став Київ (Газ.). 9. Сказано ж: солда­том не родишся, а робишся... (О. Г.). 10. Вони [голуби] вважа­лись божою птицею, вільно виводилися, зграями літали над зеленою горою (С. С.). 11. Ти між зірками — одна (В. Сос). 12. Лиш боротись — значить жить (7. Ф.). 13. Замість тинів пра­вили густі, старанно підстрижені пояски жовтої акації (В. Мин.).

Вправа 53. Визначте граматичні основи і відповідно до їх кількості — тип речення. Схарактеризуйте присудки.

1. Про людину сказати все ніхто ще не здолав. 2. Перша вчи­телька наша, зачесана гладко і просто, була сива й сувора, як мати людська. 3. Сонце випаса кульбаби ще й прицвьохує про­мінням, а тюльпани — в жовтім панни, як овечки в купу зби­лись, бо здалека Дон-Жуаном походжає сонях бравий — сон­ця лицар гоноровий (3 те. С. Йоеенко).

Вправа 54. Визначте тип присудка у простих реченнях та в кожній частині складних речень.

1. Голі корені смерек заплітали стежки (М. К.). 2. Дівчам колись прийшла до столиці республіки на відбудовні роботи. 3. Ну як це назвати, Хаєцький? 4. Ясні, охоплені багрянцем, гори стояли до самого небокраю (3 те. О. Гончара). 5. За що вони тепер мене в палатах вітають, царівною називають, очей не спускають з мого цвіту? (Т. Ш.). 6. Грек назвався Олексою, а дружина його — Галиною (М. Руд.). 7. Вічно будуть лю­ди шукати: хто — нового добра, хто — нової краси (Я. Ск.). 8.1 почав Бульба, зіскочивши з коня, шукати люльку (О. Довж.). 9. Журавлик стояв зворушений, схвильований і піднесений (О. І.). 10. Справа починала бути поганою. Остап знемігся і зовсім розхворівся, його палила гарячка (М. К.). 11. По-різно­му говорили люди, чому Іван Ярош, син Петрів, став назива­тися спочатку Дунаєм, а потім дідом Дунаєм (М. С). 12. Нама­гався почати працювати (Газ.).

Вправа 55. У поданих реченнях визначте головні члени. Поясніть спо­соби їх вираження. Назвіть типи підметів і присудків.

1. Ні, хто не любить всіх братів, Як сонце Боже, всіх зарівно, Той щиро полюбить не вміє Тебе, коханая Вкраїно! 2. Так Кот­ляревський у щасливий час вкраїнським словом розпочав співа­ти. 3.1 кожний з нас те знав, що слави нам не буде (3 те. І. Фран­ка). 4. Здали екзамени дівчата. Ці почуття такі відомі! (Я. В). 5. Моє серце не може більше вмістити. Воно повне вщерть (М. К.). 6. Минуле нашого народу воістину героїчне (7. Ц.). 7. Ти ніколи не знав війни. Твої батьки теж не були на ній... А ось старші пам'ятають. Ті ніколи не забудуть війну (Газ.). 8.1 ставали всі веселі молоді фронтовики. Дівчині отій в шине­лі дарували б ми квітки (О. 70.). 9. Усе треба було починати спочатку (О. Довж:.). 10. Буковинські Карпати. Гора біля гори стоять разом в німій величі... (О. Коб.). 11. Серпень з вереснем стискають один одному правиці (М. Р.). 12. Тимко із своїм по­гоничем першу борозну пройшов спокійно. 13. Але спокій у хаті ніяк не міг встановитися. 14. Лице було сумним і зосередженим (З те. Г. Тютюнника). 15. Для одинокої бездітної тьоті Варі зо-

лотаве сестрине дівчатко стало гарячою відрадою серця (О. Г.).

16. В опублікованому «Словнику української мови» нарахо­
вується близько 135 000 слів — дуже велика кількість (7. Вих.).

17. Давно зозулине «ку-ку» віддалилось (В. Сос).

Вправа 56. Поясніть вживання тире між підметом і присудком чи його відсутність.

1.1. Душа — дитя. 2. Світ мій без тебе — пустеля німа. Люба моя, ти моє життя. 3. Ти — місто для закоханих. 4. Я пам'ятаю, знаю, що життя — одне, як свято... 5. Свято — жити. 6. Хіба не жалюгідність — утекти від чесної тверезості в оману? 7. О, ім'я Ваше — степ! Сонцем в'ялений, небом наповнений, що немає йому краю... 8. Чом пташка в путах — це серцебиття?! 9. Був образ ваш для мене бездоганним. Та образ — це не ви. 10. Це прощання, а не діалог. Це — вже не ти. 11. О мамо, тату! Світ же — не пустеля. 12. Вже ти й не ти без мене. 13. Не безнадія нас веде, а теплота. І тішити в душі святе — не марнота. Бо що ж із того, що на двох не спільний шлях?! Є спільне ж небо в нас і, ох, одна земля. 14. Голос — як промінь. Голос — мов доля. 15. Ве­лике — почуття. Слова — завжди малі. 16. Серце твоє сухе, як мак, стомлене і гірке. 17. Палац розкішний надто.^18. Мамо, бджілко невтомна, яка ти в мене красива! (З те. С. Йовенкд).

II. 1. Пісня і праця — великі дві сили! 2. Лиш боротись — значить жить (З те. І. Франка). 3. Найбільше добро в кожного народу — це його мова (77. М.). 4. Найбільша драма мого жит­тя — це неможливість присвятити себе цілком літературі (А/. К.). 5. Ти щира жінка {Л. У.). 6. Життя — це рух і ревна дія, а не кружіння в суєті (77. В.). 1. Ми непоборні. Вічно жить народу у радості майбутніх поколінь. 8. Ти дивом на сцені була... Ти — гнучкість тонкого стебла, Ти — ніжність лілеї весіння, Ти — мрій чарівних колосіння (О. ТО.). 9. Ми всі — весни і сонця по­братими. 10. Краса душі, краса любові — найвища на землі краса (В. Сос). 11. А дівчина була як сонце (М. В.). 12. Твій сміх — се танець водоспадів, Се злива сонячних каскадів, Зеле­ний ліс в майовий день В дощу з проміння і пісень (О. О.).

Вправа 57. Поставте, де потрібно, тире між підметом і присудком. Поясніть його вживання.

1. Згоріть не майстерність. Згоріть не диво. Усе і повсюди горить. Важніша невичерпаність і невідворотність суцільного світла в немеркнучім світі, бо так необхідно, щоб кожен що­миті світивсь. Для когось! 2. Підглядати у душу все одно що душити за горло. 3. Пелюстка слова як перлина в морі. 4. Гар­монія долі як слово просте. 5. Бо кожен в світі, кожен непов­торність (З те. А. Листопад). 6. Ім'я твоє ім'я моєї пісні про

батьків край... 7.—Уклонись мені, і я поведу тебе в світлі оселі, бо я Бог! 8. Я мисль людська і правди прямота. 9. Це заповіт і суть моя (З те. В. Борового). 10. Життя нелегке. Часом і круте. І все ж нам на шляху не зупиниться. Хай вічно буде сад, і в нім криниця, І виноградне гроно золоте (Г. Г.). 11. Мій ідеал це хутір на узліссі, в Гетьманщині, в позаминулім віці... (7. Кач.).

12. Завжди мужність найбільша залишатись у серці дитям.

13. Неволя недоля. 14. Віки наче сиві птиці (3 те. Н. Нікуліної).

15. А білий ряст як білий дзвін, Як біла туга на іконах, Як всіх
прощань сльоза солона, Де рідний край, де рідний Він (Я. 77.).

16. Осінь вмирання, примир'я, прощання останні слова. 17. Степ
був суцільний храм (3 те. О. Олеся).

Для перевірки: Авторські розділові знаки: 4.... долі — як сло­во... 1.... я — Бог] %.Я — мисль... 9. Це — заповіт... 14. Віки — наче...

Вправа 58. Пояснювальний диктант (тире між підметом і присудком).

I. 1. — А моя Вкраїна — то небо синє після чорного. — А
мій Київ — то хмара злоточола і перлистий дощик (7. Кал.).
2. Рідне слово — тая м'ята, материнка, рута, І невже ж, пахуча
мово, будеш ти забута (А. Кр.). 3. Очі — дві волошки в житі на
Вкраїні там, у нас. Коси — жмут ясний пшениці на дорозі там,
у нас (О. О.). 4. Мить — як безвік. 5. Сьогоднішнє, вчорашнє —
незмінний круг (3 те. М. Драй-Хмари).

II. 1. Серце — море. Пісня — хвиля. 2.1 спів—як арфа золо­
та. 3. Твої слова — то квіти восени весняних барв невідомої
вроди. 4. Твій плач — то хмари в дні осінні, сумної чайки голо­
сіння. 5. Твої очі — тихий вечір, що спускається безгучно, не­
сучи на землю спокій на своїх сріблястих крилах. Твої очі —
срібна річка з таємничим царством казок. 6. Ніч — як море,
світять зорі... 7 Як квітки зів'ялі — заміри мої. 8. Душа співа,
як все співає... Вона — як озеро... 9. Два струмки — один потік.
10. І ти на цілий світ одна, і ти, як мак, на сірій скелі. 11. Я
тут — німий. Ходім до гаю... 12. А в тім краю, у тій пустелі, В
краю прокляття і ганьби Одні — глухі, байдужі скелі, Другі —
осліплені раби. 13. Я — мов сурмач без сурми голосної, я —
мов стрілець без зброї золотої, я — мов орел без сизих крил
(З те. О. Олеся).

Вправа 59. Знайдіть додатки, визначте спосіб їх вираження. З'ясуйте, до якого члена речення відноситься кожен із них, якими частинами мови ці члени речення виражені.

1. [Сковорода] святкував безкраю низку зустрічей. Гаї, сад­ки, урочища, хати, дерева, клуні — усе нашіптувало йому каз->си дитинства, вливало молодість у вже підтоптане, на мощі схоже тіло. Яка краса, яке блаженство! Він наповнявся ра-

дістю,:мов джерело водою, відігрівав охолоду душу и ставав безмежно добрим і всепрощаючим... 2. В житті людини такий же плин, така ж безмежна зміна одного іншим: веселості — смутком, здоров'я — хворістю, надії — відчаєм. І навпаки (З те. В. Шевчука). 3.1 вчаться черешні любити (М. Шап.). 4. При­хилюсь до народів сердечно й уклінно, запозичу нове і відкину старе (С. Л.). 5. Тільки скажи «люблю». Одно-єдине, кругле, вологе, соковите, як плід біля вишневої кісточки, червоне сло­во (В. Ст.). 6. Короткі листопадові дні скупі на сонце {О. П.).

Вправа 60. У поданих реченнях знайдіть додатки. Визначте, які з них прямі, а які непрямі.

I. 1. Вітер розвіває на ній крапчасту хустку (/. Ц). 2. Мар'ян
кладе дрівця в піч, виймає з кишені кресало, кремінь і губку
(М. С). 3. Два третього не чекають (М. Ном.). 4. Соломія не од-
ривала очей од берега (М. К.). 5. Ти співала мені в сині ночі лю-
лійних пісень, ти в любистку мене у хатині похилій купала
(В. Сос). 6. Антон вкосив трави у леваді (В. Д.). 7. Випрямилась,
довго й пильно дивилась на Чіпку, немов вивідувала правди
(П. М.). 8. Вона пішла до сусідів поради просити (Т. Ш). 9. А
мені, може, просто хочеться щастя, тугого й солодкого, як шоко­
лад (Л. К). 10. Гайку, гайку, дай гриба й бабку, сироїжку з добру
діжку, красноголовця з доброго молодця (М. Ном.). 11. Вже по­
ночі, обвіяний всіма вітрами, приносив додому дзвони в ногах, у
голові й землю у куточках очей (М. С). 12. Шлях володіє якоюсь
особливою силою для мого степового народу (77. 3.).

II. 1. Пишемо: «Оберігаймо красуню природу!» Закликає­
мо: «Рятуймо бенгальського тигра!» Страуса нанду і якогось
черв'ячка заносимо у Червону книгу. А жінку губимо. Щодня.
Щогодини. Щохвилини (Є. Д.). 2. В мовчанні пітьми лиш лас­
тівка гострими свисне крильми (М. Б.). 3. Я так люблю сіяти!..
Люблю орати, косити, молотити (О. Довж.).

Вправа 61. Побудуйте 10 речень, у яких подані слова виступали б у ролі підмета і прямого додатка. Підкресліть ці члени речення.

Знання, урок, море, місто, сіль.

Вправа 62. Із двох варіантів виберіть той, який більше відповідає літе­ратурній нормі.

Доглядати діти — доглядати дітей; пасти кіз — пасти кози; запрягати коні—запрягати коней; поїти корови — поїти корів; пасти свині — пасти свиней; загнати гусята — загнати гусят.

Вправа 63. Подані дієслова введіть у речення таким чином, щоб вони мали при собі по кілька додатків. Схарактеризуйте ці додатки.

Дякувати, посилати, приберігати, підготувати, сповіщати, вселяти, звітувати, розповідати, шарпати.

і 64. З кожним із поданих словосполучень складіть по два ре­чення. У першому реченні кожної пари вказані словосполучення мають бути підметом, а в другому — іншим членом речення. Словоформи мож­на змінювати.

Національний педагогічний університет, четверо друзів, батько з сином, один із нас, сотні киян, десятки підручників.

Вправа 65. Перепишіть речення. Підкресліть слова з предметною се­мантикою, які мають при собі означення, визначте їх тип (узгоджені, неузгоджені), спосіб вираження та вид зв'язку між ними і означуваними словами.

1. З жалібним стогнанням гепнула додолу підтята монголь­ськими сокирами прастара липа (7. Ф.). 2. Сірі води густо спли­вають з сірого неба на посірілу землю (М. К.). 3. Та сама хата, що й у першійдії, тільки краще споряджена (Л. У.). 4. Сонце ніжно й тепло усміхалося з блакитного неба, і від усмішки тої земля цвіла (А. Г.). 5. Радіє сонце щастю жить, змагати ніч... (С. Й.). 6. Ще того віку вистачить для щастя прийти і вмерти на своїй землі (7. Кал.). 7. Заїжджають до двору черкеси в шап­ках; в кожного на поясочку ніж висить (Т". Т.). 8. Село в долині мовчало (А. Г.). 9. А міст в намисті з огняних опук горить, як світла мрія в надвечір'я (М. Д.-Х.). 10. Щасливе босе дівчатко, походжу з пісень «у коло», з забави в «небо і пекло», з давнини «був собі раз»... (Ті. Колод.).

Вправа 66. У поданому тексті підкресліть означення. Поясніть способи їх вираження. Повторіть правопис складних прикметників.

Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розкривається, одкриваючи блідо-бла­китну вроду. В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забри­нів, і вкупі з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавки­ми рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинувшися з потоку в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає (Леся Українка).

Вправа 67. Розмежуйте узгоджені означення та іменні складені при­судки.

1. Рвучкий, холодний вітер. Пропахлий стернищами, ози­миною, листям, грибами, хлібом. Там, у степу, за містом, він ще дошкульніший, проймає наскрізь. 2. Стояв липневий, про­пахлий медом ранок. 3. Він наповнявся радістю, мов джерело водою, відігрівав схололу душу й ставав безмежно добрим і все-

прощаючим... (З те. В. Шевчука). 4. Небо було сіре, похмуре. Немов восени, накрапав холодний і дрібний дощ (Ю. 3.). 5. Є місцевості веселі, радісні, є похмурі, тривожні й недобрі місця. Є благодатні долини й овіяні смутком гори (О. Довж.).

Вправа 68. Доберіть з творів художньої літератури п'ять речень з не-узгодженими означеннями. Чим вони виражені?

Вправа 69. Знайдіть неузгоджені означення у формі родового відмінка іменника без прийменника. Що вони означають?

Мово рідна! В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів твоїх у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новона­родженого; в тобі, мово, неосяжна душа народу — його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і без­смертя його. Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. Скар­бе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе — перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття (С. Плачинда).

Вправа 70. Перепишіть. Підкресліть додатки і неузгоджені означен­ня, виражені іменником у родовому відмінку. Обгрунтуйте.

Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки, Стара солома рідних стріх. Все сниться гук весни і вітер, Веселий вітер світлих літ. А тут — молюсь, убогий митар, Шукаю Твій вогненний слід...

А я на полум'ї розлуки

Назавше спалюю роки,

І сниться степ Твій, сняться луки

І на узгір'ях — вітряки.

Там свист херсонського простору!

Там вітер з кришталевих хвиль!

А тут: в вікні опустиш штору —

І п'єш, самотній, смертний біль.

Є. Маланюк

Вправа 71. Побудуйте речення із займенниками його, її, їх так, щоб вони виступали то в ролі додатка, то в ролі означення.