Порядок слів у простому реченні

§ 44. Поняття про порядок слів

Порядок слів — це розташування слів у реченні, взаємне роз­міщення членів речення, яке має синтаксичне, семантичне і сти­лістичне значення.

Синтаксичне значення порядку слів виявляється в тому, що від місця, яке посідає член речення, залежить його синтаксична функція. Так, у реченні Синій Дніпро прикметник синій висту­пає у функції означення при іменнику Дніпро — головному члені односкладного речення. За порядку слів Дніпро синій той са­мий прикметник уже виконує роль присудка у двоскладному реченні, підметом у якому є іменник Дніпро. У реченнях на зра­зок Київ — столиця України, Одеса — морські ворота України на першому місці стоїть підмет, а на другому — присудок, при­чому за зміни порядку слів {Столиця України — Київ, Мор­ські ворота України — Одеса) колишній підмет стає присуд­ком, а присудок — підметом (пор. також речення на зразок Бур'ян глушить жито з підметом бур'ян і прямим додат­ком жито, в яких форми підмета і додатка збігаються). Зі змі­ною порядку слів у реченнях цього типу змінюється і функція слів-іменників як членів речення. Наприклад, у реченні Жито глушить бур 'ян слово жито — підмет, а бур 'ян — додаток; пор. також речення Хворий батько повернувся, в якому прикмет­ник хворий (означення) за зміни порядку слів (Батько повер­нувся хворий) перетворюється на іменну частину складеного присудка.

Граматико-семантичне значення порядку слів знаходить вияв, наприклад, у сполученнях кількісного числівника з імен­ником. Так, у реченні На засіданні гуртка було тридцять сту­дентів числівник тридцять, що стоїть у препозиції, вказує на точну кількість студентів, які були присутні на засіданні гуртка. В реченні На засіданні гуртка було студентів тридцять перенесення числівника в постпозицію змінює й значення ви­слову (числівник тридцять уже вказує на приблизну кількість студентів).

Стилістична функція порядку слів полягає в тому, що член речення, який опинився на незвичному для нього місці, набу­ває додаткового семантичного навантаження. Так, перенесен­ня означення на кінець у реченні Оповідання він написав чудове дає змогу досягти більшої експресивності вислову, ніж у реченні з означенням у звичайній позиції (Він написав чудове оповідання).

§ 45. Прямий і зворотний (інверсійний) порядок слів

В українській мові, як і в інших слов'янських, особливістю будови простого речення є вільний порядок слів, тобто за пев­ним членом речення не закріплюється постійне місце. Проте не слід думати, що вільний порядок слів, властивий нашій мові, є цілком, абсолютно довільним. Він також відповідним чином регламентується. Порядок слів в українській мові може вважа­тися відносно вільним лише порівняно з низкою індоєвропей­ських мов, наприклад з французькою, в якій за певним членом речення закріплено постійне місце. В українській мові порядок слів зумовлений змістом речення, його структурою, кількістю членів і способами їх вираження. Розташування членів речен­ня підпорядковане двом основним функціям — синтаксичній і стилістичній. Перша (синтаксична), як бачимо, виявляється в тому, що порядок слів допомагає визначити синтаксичну роль членів речення, а друга (стилістична) — в тому, що переста­новкою слів, як можна було переконатися з наведених при­кладів, створюються додаткові семантичні відтінки, підсилю­ється значення, наголошується на важливості переміщеного члена (наприклад, у реченні Реве, стогне хуртовина (Т. Ш.) пе­ренесення присудків на перше місце підсилює їх, акцентує саме на них головну увагу).

Отже, порядок слів в українській мові вільний лише віднос­но. Здебільшого кожний член речення (як головний, так і дру­горядний) має узвичаєне місце. Проте він може посідати й інше, менш властиве йому місце, якщо це не порушує основного змісту речення.

Розрізняють два типи порядку слів — прямий і зворотний. Під прямим порядком слів розуміють звичайне для певного типу речень розташування відповідних членів. Під зворотним поряд­ком слів (інверсією) розуміють розміщення членів речення в особливому порядку, який порушує звичайний, прямий, поря­док слів з метою підсилення виразності мовлення. Зворотний порядок слів властивий і для розмовної мови, і для мови худож­ньої літератури, де він відіграє стилістичну функцію — слугує засобом підсилення виразності мовлення.

§ 46. Синтаксичне й актуальне членування речення

Вивчення порядку слів тісно пов'язане з теорією синтаксич­ного (граматичного) і актуального членування речення.

При синтаксичному членуванні речення з нього виокремлю­ється насамперед його структурне ядро — підмет і присудок, а також другорядні члени речення, які поширюють це структур­не ядро, тобто здійснюється вичленування структурних грама­тичних елементів (членів речення), які займають у ньому певні синтаксичні позиції. При цьому треба мати на увазі, що сам порядок розміщення членів речення відповідає його грама­тичній структурі.

Якщо говорять про синтаксичну будову речення, то мають на увазі нейтральне розміщення слів одне щодо одного, що від­повідає мовним нормам і позбавлене будь-якої експресії. Так, підмет у двоскладному реченні зазвичай передує присудку, озна-чення-прикметник розміщується перед означуваним словом, додаток-іменник чи займенник—після дієслова, яке ним керує, а обставина-прислівник передує головному (стрижневому) сло­ву, з яким воно творить обставинне словосполучення. Такий порядок слів усталений, нейтральний, позбавлений експре­сивності, підлягає мовним законам і відповідає нормам.

Однак в усному мовленні в реченні того самого складу, за­лежно від контексту і комунікативних завдань, різноманіт­них семантико-розрізнювальних й експресивно-виражальних функцій порядок слів може змінюватися. Кожне речення, реалі-зуючись у вигляді конкретної одиниці повідомлення, оформ­люється згідно з певним комунікативним завданням, і його граматична структура залежить від конкретних завдань по­відомлення. Пристосування граматичної структури речення до завдань комунікації внаслідок уведення його в ту чи ту мов­леннєву ситуацію і є його актуальне членування (див.: Мате-зиус В. О. О так назьіваемом актуальном членении предложе-ния // Пражский лингвистический кружок. — М., 1967. — С. 239—245).

Одиниці, що фігурують при актуальному членуванні, В. Ма-тезіус назвав основою (те, що відоме, дане) і ядром вислов­лювання (те, що повідомляється, нове), хоч існують й інші тер­міни: тема (основа) і рема (ядро), дане і нове і под. Так, речення Син навчається в політехнічному інституті залежно від актуа­лізації тієї чи тієї його частини може членуватися по-різному: Син навчається (основа, тема, дане) в політехнічному інститу­ті (ядро, рема, нове); Навчається син (основа, тема, дане) в полі­технічному інституті (ядро, рема, нове); У політехнічному

інституті навчається (основа, тема, дане) син (ядро, рема, нове).

Таким чином, у мовленні виникає новий аспект структури ре­чення, у зв'язку з чим речення з тим самим граматичним складом може зазнавати різного актуального членування, хоча в окре­мих випадках вони можуть збігатися. Загалом же актуальне чле­нування речення, накладаючись на синтаксичне, вступає з ним у складну взаємодію. Між актуальним і синтаксичним члену­ванням речення існує залежність двоякого характеру. З одного боку, актуальне і синтаксичне членування можуть збігатися, а з іншого — актуальне членування може бути протиставлене синтаксичному, оскільки речення з однаковим граматичним складом залежно від мети комунікації мають різне актуальне членування. Найчастіше збіг синтаксичного й актуального чле­нування у двоскладних реченнях без обставинних слів (детер­мінантів) буває тоді, коли основою (темою, даним) вислов­лювання є підмет, а ядром (ремою, новим) — присудок. Якщо основою (темою, даним) є присудок, а ядром (ремою, новим) — підмет, актуальне членування протиставляється синтаксично­му. Однак при цьому треба мати на увазі, що порядок слів (пря­мий і зворотний) при синтаксичному й актуальному членуван­ні переважно збігається. Якщо при синтаксичному членуванні речення прямим порядком слів вважається розташування кож­ного його члена на усталеному для цього місці (підмет, як ві­домо, переважно стоїть перед присудком, додаток — після по­яснюваного словак узгоджене означення — перед означуваним словом, неузгоджене — після нього, обставина — на початку речення, перед присудком чи після нього), а зворотним — роз­ташування їх на зазвичай не властивих для них місцях (напри­клад, присудок на початку речення, узгоджені означення — після означуваних слів, а неузгоджені — перед ними тощо), то при актуальному членуванні прямим порядком слів є пере­хід від основи (теми, даного) до ядра (реми, нового), а зворот­ним — перехід від ядра (реми, нового) до основи (теми, да­ного).

Отже, порядку слів належить не стільки власне синтаксич­на, скільки стилістична роль, що випливає й з актуального чле­нування речення.

§ 47. Прямий порядок слів

Якщо порядок слів є основним засобом вираження синтак­сичних відношень, він не може порушуватися. Найчастіше це буває у таких випадках:

1) якщо підмет і додаток виражені іменниками, що мають
однакову форму в називному і знахідному відмінках: Буття
визначає свідомість, Радість розвіє горе, Буксир тягне пароплав,
Горе гострить розум, День перемагає ніч (підмет стоїть на пер­
шому місці, а додаток — після присудка);

2) якщо підмет і присудок виражені іменником у називному
відмінку: Київ — столиця України, Учитель — його брат (підмет
ртоїть на першому місці);

3) якщо підмет і присудок або один з головних членів ре-
Нення виражені інфінітивом: Добре працювати — велике ди
шо_ (М. С), Подорожувати — його улюблений відпочинок: Його
улюблений відпочинок — подорожувати (підмет стоїть на першо­
му місці);

4) якщо члени речення виражені іменником і узгодженим з
ним прикметником: Темна ніч. Ніч темна. Зоряне небо. Небо
зоряне (у першому і третьому реченнях прикметники виступа­
ють у функції означення, а в другому і четвертому — у функції
іменної частини складеного присудка); пор. також: Хворий
батько повернувся і Батько повернувся хворий;

5) у сполученнях кількісного числівника з іменниками: трид­
цять студентів, п'ять кілограмів і студентів тридцять, кі­
лограмів п'ять (у перших двох словосполученнях числівник
вказує на точну кількість, а в третьому і четвертому — на при­
близну).

§ 48. Зворотний (інверсійний) порядок слів

Зміна порядку слів в українській мові, як і в інших слов'ян­ських, зумовлює певні зміни в семантиці й емоційному значенні окремих слів і речення в цілому. Наведемо основні випадки вживання зворотного порядку слів.

1. Присудок ставлять перед підметом за таких умов:

а) якщо реченню треба надати оповідного характеру: Лягав
порох на шляху, тихо спадала роса, над степом сіялось сіре про­
міння зір (С. С);

б) для зосередження особливої уваги на самій дії: Співає
Маланці поле, сміється лука ранніми росами, дзвоном коси, кли­
чуть городи синім сочистим листом... (М. К.); Бряжчать мечі,
блищать списи і шоломи яснії (Л. У.); ~

в) у народних казках, зокрема в зачинах: Жили собі дід та
баба, Був собі дід та баба;

г) у словах автора, які вставляються у пряму мову або йдуть
після неї: «Спасибі ж вам, — тихо, з почуттям вимовила мо-

лодиия. — Така вдячна вашій школі» (О. Г.); «А ви не пробували його до своєї роботи привчити? — поиікавилася вчителька»

(О. Г.).

2. Узгоджене означення, виражене прикметником, може
ставитись після означуваного слова (відокремлюватись):

а) для підкреслення, виділення ознаки: Дедалі попадались вже
сосни, старі, руді кострубаті {Уі. К.); Від його вродливого лиця,
блідого й гордого, била звага молодого орла (М. К.); Чується туга
невимовна, та туга, що огортає самотню душу серед пустині
німої (П. М.); пор. також інверсію неузгодженого означення:
Отчизни дорога нам кожна стежка й смуга (М. Р.);

б) для надання вислову урочистості: Рать, світозора грозою

3. Додатки у препозиції щодо керуючого слова можуть ста­
витись:

а) зі стилістичною метою: Із зір тремтячий міст в майбут­
ність неоглядну години перемог тільки для нас прядуть (В. Сос);

б) з метою посилення семантичного навантаження додаток
іноді виносять на початок речення (перед присудком) '._Лядд_ю^
гуркнув ще батько, а тоді повернув до дверей своє похмуре об­
личчя (А. Г.).

4. Обставини способу дії, виражені прислівниками на -о, -є,
звичайно ставляться перед дієсловом, до якого відносяться: Сумно
заспівала ластівка люба (П. Г.), а при зворотному порядку
слів — після пояснюваного дієслова-присудка: Здається, ніко­
ли не грав він так доб£е_{А.. Г.); Гармати садили раз за_£азом^

5. Обставини місця переважно стоять перед словом, до яко­
го прилягають, а для семантичного їх виділення можуть вино­
ситися на початок речення: Ми в край електричний невпинно
ідем (В. Сос); В полках прославлені мої сини робочі із краю в
край наш прапор пронесуть (М. Б.).

Зворотний порядок слів здебільшого вживається в розмов­ному мовленні та в мові художньої літератури. У науковому й офіційно-діловому стилях використовується переважно прямий порядок слів.

Список рекомендованої літератури

Вихованець. І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. —

С. 46—57. Курс сучасної української літературної мови: У 2 т. / За ред. Л. А. Була-

ховського. — К., 1951. — Т. 2.— 134—141. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. І. К. Білоді-

да. — К., 1972. — С. 431— 509.

Вправи

Вправа 115. Прочитайте речення, визначте, у яких із них порядок слів прямий, а в яких зворотний.

1. У світі так багато прекрасного (/. 77.). 2. Десна тихо і плав-їю котила хвилі до Дніпра. Влітку її береги облисіли. На сонці Далеко біліли широкі плеса {О. Д.). 3. Справжня гуманність озна-кає передусім справедливість (В. С). 4. Слово — то дивний Ьитвір людини. Слово народилося в праці, як і пісня. Всі слова народжені діянням, трудом (В. С). 5. Мова — велике багат­ство, яке треба усім нам берегти і примножувати (/. Вих.). 6. Вес­на. Співає соловей свої пісні ласкаві (В. Сос). 7. Знов верши­ною рясною Розшумілася сосна (А. М'яст.). 8.1 мені заспівати хотілось лебединую пісню собі (Л. У.). 9. Всі взолочено віконця (77. Т.). 10. Не пускайте слів попереду думок (7. Вих.). 11. Я з дитинства люблю теплі, лагідні вересневі дні (7. Ц.). 12. Ой, Тарасе, якби встав ти, знову повний сили, Та поглянув на Вкраїну, наш Кобзарю милий! {Я. Куп.). 13. О Руська земле! Вже далеко за горою ти! (Сл.). 14. Дуже я люблю кіно (ТО. 3.). 15. Приколисаний чарівною тишею, свіжістю води і лугу, Тим-ко був настроєний на думки і згадував усе близьке його серцю (/>• Т.).

Вправа 116. Прочитайте пари речень. Поясніть, чим вони відрізня­ються.

1. У нашій групі навчається тридцять студентів. У нашій групі навчається студентів тридцять. 2. Заходить ніч. Ніч захо­дить. 3. Мій брат — учитель. Учитель — мій брат. 4. Зелена ягода. Ягода зелена. 5. Стомлені очі. Очі стомлені. 6. Сьогодні ми йдемо в кіно. В кіно ми йдемо сьогодні. 7. Юнак розплю­щив очі. Очі розплющив юнак. 8. Вірш він написав чудовий. Він написав чудовий вірш.

Вправа 117. Прочитайте вірш Лесі Українки «Досвітні огні» або «Співець». Випишіть речення зі зворотним порядком слів. Усно поясніть стилістичну роль інверсії.

Вправа 118. Поділіть речення на тему і рему. Якщо це неможливо, поясніть, чому. Назвіть найважливіші способи виділення реми в україн­ській мові. Який зв'язок між актуальним і синтаксичним членуванням речення?

1. Сонце ходило в надвечір'ї і сліди залишило рожеві окрай хвиль (Н. 77.). 2. Пригасає над горами день (В. О.). 3. І осінні далі сумну мелодію навіяли мені (Ті. Сим.). 4. В роботі — вся краса людини, найвища істина життя (М. Синг.). 5. Враз на-і омлений вечір зітхнув і на землю осів, І туман покотив різно-

барв'я осінньої туги (Я. П). 6. Тільки часом у многоголоссі, В суєті поїздів і авто Спалахне твоє біле волосся, Сірі очі і каре пальто (В. Сим.). 7. Щось тривожне і знадливе в осені. 8. Неж­даний сніг — на перші квіти. 9. А любисток горить зелено (З те. Н. Півторацької). 10. Думи визбирую, мов зерно (В. Ст.). 11.... Цвіте небокрай (В. Сос). 12. Вогні і темрява. Дощі й сонце. Сніги і морози (В. Б.). 13. Зітхає море (О. Донч.). 14. Тиша в хаті. 15. У хаті поночі. 16. Степ... Ніч... Десь у хлібах кричав перепел. 17. Настала зима. Почалися сильні морози {З те. А. Головка).

Вправа 119. Побудуйте кілька речень, у яких порядок слів не можна змінити, не порушивши смислу речення. Усно поясніть, у яких випадках це відбувається.

ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

§ 49. Поняття про просте ускладнене речення

Ускладнене речення — особливий структурний різновид простого речення. Під ним розуміють таке просте речення, яке ускладнюється однорідними членами, звертанням, відокремле­ними зворотами, вставними і вставленими конструкціями. Та­ким чином, просте ускладнене речення може мати у своєму складі різні способи ускладнення, які не можуть бути зведені до одного спільного знаменника.

Прості ускладнені речення досить різноманітні за складом. Вони посідають проміжне місце між простими і складними ре­ченнями. За структурою до простих речень ближчі речен­ня, ускладнені однорідними членами та звертаннями, до склад­них — зі вставними і вставленими конструкціями. Центральне місце посідають речення з відокремленими членами. Щоправ­да, щодо місця речень з однорідними присудками у загаль­ному ланцюжку структури речення в синтаксичній літературі існують різні погляди. Так, у європейській граматичній тра­диції, до якої схильні приєднатися й деякі вітчизняні синтак­систи, речення з однорідними присудками, вираженими дієсло­вом, при одному підметі розглядаються як один з різновидів складного речення, що дістав назву «стягнене речення». Проте цей погляд слід вважати безпідставним, оскільки предикатив­ний центр, що є організуючим засобом будь-якого речення, в них все-таки один.

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ § 50. Поняття про однорідні члени речення

Однорідними називають такі члени речення, які, перебува­ючи в однакових синтаксичних відношеннях з одним членом речення, виконують у ньому одну синтаксичну функцію й об'єд­нуються між собою сурядним зв'язком. Однорідні члени речен­ня:— категорія синтаксична. Найважливіші ознаки одно­рідності — спільність синтаксичних функцій і зв'язок з тим са­мим членом речення. Ряди слів, об'єднаних сурядним зв'язком, виникають лише в реченні, поширюючи у своєрідний спосіб його структуру. Скільки членів речення не містив би перелік, кожен з них і всі разом займають ту саму синтаксичну позицію, тобто є одним членом речення.

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні чле­ни речення: 1) підмети: Та сльози, ані жаль, ні Ціль пекучий тіла, ані прокляття нас не відтягли від діла (І. Ф.); Чорніє поле, і гай і гори (Т. Ш.); / роси, і птиці, і трави з зорею вітають мене (В. Сос): Зацвіли усі діброви, і долини. гд^гм(М.С); 2) присудки: Сердешний звір перекидався, плигав, вертівся і качався (І. К.); Довкола мене гриміло, ревло, клекотіло (І. Ф.); Потім бігав по людях, розпитував, пускав поголоски (М. К.); Річка синіє, зітхає, сміється (М. Р.); 3) додатки: Кобзарі нам розказали прр_вшни, ЇШ931ЦРМ., прщпяжке лихоліття,_пр_о_лютіїкари (Т. Ш.); Бла­китна імла долини повила далекі села, г_ори, сади (М. К.); Опишу я весну, гори, голубого моря даль. (О. Г.); 4) означення: А надворі блищало ясне, весняне, веселе сонечко (І. Н.-Л.); Стояла тиха, тепла, красива ніч (Я. Б.); Уявляється мені степ._Ши2<жий₁ не­обмежений, незайманий степ (М. К.); А маки процвітають і білим, і сивим, і червоним квітом (М. В.); Понад морями проляга­ють тіні журби й тривоги, спогадів і снів (Л. Д.); 5) обставини: Справа, зліваі спереду_стояли озера й озера (А. Ш.); Надселамц, Щйл^и19ми,лу^щі_ (плинами^елика хмара йшла (Л.Г.); Гаря­чий дух іде від зе^^небд^з_мо2я[ОЛ._К.).

Однорідні члени можуть бути непоширеними (простими), що виражені окремими словами з прийменниками або без них і поєднані сполучниками чи однією лише інтонацією (пор.: Зацвіли груші і яблуні. Заспівали, защебетали пташки. — М. В.) і поширеними, що мають при собі пояснювальні слова (напр.: По небі літали вогняні стріли, червоні змії, цілі клубки полум'я. — М. К.), причому в тому самому реченні поряд мо­жуть стояти як непоширені, так і поширені однорідні члени (напр.: Подивилась Олеся, подумала, зачинила віконце й вийшла. —

м. к.).------------------------ ~

Здебільшого однорідні члени речення виражені однією час­тиною мови й однаковими її формами, але можуть бути й морфологічно різнорідними, тобто вираженими різними части­нами мови та різними формами їх. Так, у реченні Говорила моя бщдтщдрібно, швидко, тожшісопрано^перебшаючи себе раз у раз (Л. У.) однорідні обставини способу дії виражені прислівни­ками {дрібно, швидко), іменником {сопрано) та дієприслівником {перебиваючи); пор. також однорідні означення в реченні А душа нашої людини проста, без хитрощів (О. Корн.), виражені прик­метником {проста) та іменником з прийменником {без хит­рощів).

В одному реченні може бути не один, а кілька рядів одно­рідних членів. Наприклад, у реченні Легка, біла, п£озорл по­стать, що з обличчя нагадує Мавку, з 'являється з-за берези і схиляється над Лукашем (Л. У.) два ряди однорідних членів: означення легка, біла, прозора відносяться до підмета постать і присудка з 'являється й схиляється.

§ 51. Засоби вираження однорідності

Синтаксична однорідність знаходить формальний вияв у своєрідній інтонації однорідності та в сурядних сполучниках, які є також засобом вираження сурядних зв'язків. Щоправда, сурядні сполучники можуть бути й відсутні (в такому випадку маємо безсполучникове поєднання однорідних членів), але пе­релічувальна інтонація завжди супроводжує однорідні члени речення і є одним з найважливіших засобів вираження, оформ­лення однорідності.

Перелічувальна інтонація виражається в однаковій силі тону вимови однорідних членів, посиленні наголосу на кожному з них, наявності єднальних пауз як за відсутності сполучників, так і за їх повторення. Так, у реченні з поширеними однорідни­ми присудками Мавка йде до калини, II швидко ламає на ній черво­ні китиці ягід, II звиває собі віночок, II розпускає собі коси, II квітчається вінком II і склоняється перед Лісовиком (Л. У.) має­мо шість ритмо-мелодичних відрізків, що відділяються один від одного єднальними паузами, які є водночас і засобом об'єднан­ня цих відрізків у єдине ціле, а в центрі їх перебувають логічно наголошені однорідні присудки, виражені дієслівними форма­ми теперішнього часу {йде, ламає, звиває, розпускає, квітчаєть­ся, склоняється); пор. також речення з однорідними підметами й однорідними присудками: Весь степ, і лиман, і озеро, і море — все закуталось у якийсь чарівний тихий світ, повилось прозорчас­тим сивим туманом (І. Н.-Л.); Встала весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила (Т. Ш.).

Важливим граматичним засобом вираження однорідності є сурядні сполучники, які залежно від того, які відношення вони виражають, поділяються на єднальні, протиставні, розділові й зіставні. До єднальних належать / (й), та, що можуть виступа­ти і як одиничні, і як повторювані, і повторюваний сполучник ні... ні, ані... ані. У реченнях з двома і більше однорідними чле­нами одиничні сполучники і, та можуть виконувати замикаль­ну функцію, надаючи переліку вичерпності: Могла створити чудо це людина Во ім'я миру, щастя і весни (В. Сос); Це буде довга книга, і ніхто в ній не плакатиме, як плакав Данило, бать­ко його, дід та прадід (Ю. Я.). Сполучник і (й) може поєднувати однорідні члени й попарно: Тополі і пальми, кедри посокори тебе зустрінуть з висоти (С. К.). Якщо сполучник / повторюється перед кожним однорідним членом речення, то перелік є неза-- вершеним. Така група однорідних членів називається вільною, незамкненою: / барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна зем­лю (Т. Ш.). Повторюваним може бути єднальний сполучник та, але він не вживається перед першим однорідним членом: Див­люся: так буцімто сова летить лугами, берегами, та нетрями, та глибокими ярами, та широкими степами, та байраками (Т. Ш.). Повторюваний сполучник ні... ні {ані... ані, ні... ані) вжи­вається в заперечних реченнях для підсилення заперечення: Нехай ні жар, ні холод не спинить вас (І. Ф.).

До єднальних тісно прилягає група так званих приєднуваль­них сполучників /, та, а й {та й, ще й, і навіть), які властиві переважно розмовному мовленню, хоча трапляються й у ху­дожній літературі: Ждала, ждала мене ненька та й плакати ста­ла (Т. Ш.).

До протиставних належать сполучники а, але, та (в значенні але), тільки, проте, однак, хоч, зате, які вживаються як оди­ничні, хоч... але, хоч... проте, хоч... зате, що вживаються як парні. Вони утворюють замкнені двокомпонентні конструкції: Червоніє білолиций, горить, а не сяє (Т. Ш.); У хаті тепло, тихо, хоч і неясно (П. М.); Світить та не гріє сонце золоте (Я. Щ.).

До протиставних тісно прилягають зіставні сполучники як... так і, не тільки {не лише...а/ але) й, не то щоб... а, не так і... як, що вживаються як парні: Се був не стільки вирок, скільки порив (Л. У.); Олександр Довженко був не тільки глибоким національ­ним художником, але й палким патріотом (М. Р.).

До розділових належать сполучники або, чи, хоч, які, вжива­ючись як одиничні або парні, означають, що з названих одно­рідних понять можливе якесь одне: У кожного з нас є дома або дружина, або діти, або мати, або наречена (О. Г.); Галя або шиє, або й собі пряде на прядці (П. М.); Хто ти, мрія чи сон? (Л. У.). Повторювані сполучники то... то, не то... не то, чи... чи вка-

зують на зміну явищ або подій: Не то сон, не то забуття склепляло повіки (М. К.); Йшли далі то мовчки, то розмовляли

(М.К.).

Однорідні члени речення нерідко супроводжуються узагаль­нювальними словами, які також є важливим засобом органі­зації однорідності. Узагальнювальні слова об'єднують в одну групу ті предмети, ознаки, дії, які перелічуються як однорідні члени речення. Ними здебільшого виступають займенники та прислівники все, ніхто, ніщо, нічого, всякий, кожний, скрізь, ніде, ніколи, а також окремі іменники, прикметники і словосполу­чення. Однорідні члени речення й узагальнювальні слова ви­ступають у реченні в тій самій синтаксичній функції, тобто уза­гальнювальні слова завжди є тими самими членами речення, що й однорідні члени. Граматично ж однорідні члени речення щодо узагальнювальних слів є уточнювальними словами.

Узагальнювальні слова вживаються при однорідних членах речення, які пов'язуються перелічувальною інтонацією (без сполучників) або єднальними сполучниками й інтонацією, а зрідка — розділовими сполучниками й інтонацією: / підходять усі по черзі: то дівчина жива, то хлопець стрункий, то веле­тень гордий... (Д. Ч.). Щодо однорідних членів узагальнювальні слова можуть знаходитися як у препозиції, так і в постпозиції: Усе блищало на ньому: руде волосся, густе ластовиння, чищена цеглою мідь (І. Ф.); Сором, досада, злість — усе разом прилило йому в голову (П. М.); На йому була проста одежа: широкі крамні сині штани, біла сорочка й чорна смушкова шапка (І. Н.-Л.); І мо­ре, і озеро, і синій високий його берег, і широкий степ — усе було залите гарячим маревом (І. Н.-Л.); Він бачив її скрізь: і в про­зорій, як скло, і, як скло, дзвінкій хвилі, і в гарячому, блискучому на сонці камені (М. К.); На річці, в лісі, на полі — усюди німо, тихо (П. Т.). При узагальнювальних словах залежно від по­зиції можуть вживатися тире (якщо вони стоять у постпозиції: Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його. — М. К.) або двокрапка (якщо вони знаходяться у препозиції: Вони всіляко підступали до Іва­на: і щирістю, і насмішками, і жартами, і направду (І. Ф.); Не­суть пани осаули козацькую збрую: Литий панцир порубаний, шаблю золотую, три рушниці-гаківниці і три самопали (Т. Ш.). У реченнях із узагальнювальними словами у препозиції після узагальнювального слова голос трохи знижується, робиться пауза, після якої однорідні члени вимовляються з перелічуваль­ною інтонацією. Якщо ж узагальнювальне слово стоїть у пост­позиції, то на останньому з однорідних членів голос підвищуєть­ся, робиться пауза, а узагальнювальне слово вимовляється з сильним підвищенням голосу.

§ 52. Однорідні і неоднорідні означення

Узгоджені означення, виражені прикметниками і дієприк­метниками, характеризуючи спільний для них член речення, мо­жуть бути однорідними і неоднорідними. Однорідними озна­чення є тоді, коли кожне з них безпосередньо характеризує озна­чуваний іменник. Вони пов'язані між собою інтонацією перелі­чування, і між ними можна поставити сполучник і. Зазвичай однорідні означення можуть характеризувати предмет з яко­гось одного боку, хоча можуть вказувати і на різні видові ознаки, поєднані спільною ознакою у реченні. Наприклад, у реченні Міцних, вузлуватих, потрісканих рук Не спинить ні гамір, ні гомін, ні стук (М. Р.) різні видові ознаки {міцні, вузлу­ваті, потріскані) характеризують поняття з однією родовою ознакою «робочі руки».

Неоднорідними означення є тоді, коли вони, відносячись до якогось іменника чи субстантивованого слова, пояснюють його з різних сторін: Косарі вмиваються до сонця чистою студеною водою з голубої доброї криниці (М. Р.). Щоправда, в художній літературі однорідними нерідко бувають слова з переносним значенням — епітети, метафори тощо: Холодний, колючий вітер гнав низько над землею важкі олов'яні хмари (В. Куч.).

§ 53- Деякі інші явища, пов'язані з однорідними членами речення