II. Крапелина доброти

Назустріч сонцю. Все вищі й гарніші. А я даленію, все менша й маліша, неначе кульбабка, уже відцвіла й облетіла, і в світі лишила крапелину доброти... О. Зорич

Тепла долоня ранку

сонні повіки торка,

сонце ще в далеких краях,

сплять сини.

Цілунком колошкаю

їхні сни.

Вставати треба, до

школи йти.

Рука за руку, виходять із двору.

Все далі й далі за обрій ідуть.

Вправа 47. Із творів української художньої літератури випишіть 10 простих речень. Схарактеризуйте їх за метою висловлювання, емоцій­ністю та структурою.

ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ

§ 13. Поняття про члени речення як його складові елементи

Основними складовими елементами будь-якого речення є члени речення.

Члени речення — це повнозначні слова, а також сполучен­ня слів, що творять єдине неподільне ціле і, виражаючи певні синтаксичні відношення та перебуваючи у відповідних синтак­сичних зв'язках, становлять загальну структуру речення. Залеж­но від категорії і місця в загальній структурі речення можуть перебувати з іншими членами речення в таких синтаксичних відношеннях: предикативних, атрибутивних, об'єктних, адвер­біальних (обставинних), апозитивних чи напівпредикативних.

Основу будь-якого речення становлять його головні члени (підмет і присудок) у двоскладних реченнях або головний член — в односкладних. Саме ці головні, стрижневі члени ре­чення, перебуваючи між собою у предикативних відношеннях, утворюють структурну основу речення, його граматичний центр.

Окрім головних, до складу речення можуть входити друго­рядні члени, які становлять повнозначні (самостійні) слова або їх фразеологічні еквіваленти, що обслуговують головні члени речення, доповнюючи чи пояснюючи їх у тому чи тому відно­шенні. До другорядних членів речення належать додаток, озна­чення та обставини. З головними членами речення, а також між собою другорядні члени перебувають у підрядному зв'язку, вступаючи в атрибутивні (означення), об'єктні (додаток) чи ад­вербіальні (обставини) відношення, а в окремих випадках — також в апозитивні (від лат. аррозіііо — прикладка), виконую­чи роль означення-прикладки.

ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

§ 14. Підмет і присудок як головні члени речення

Двоскладне речення має два граматичних склади — склад підмета і склад присудка. До складу підмета входить підмет разом зі словами, що відносяться до нього, а до складу присудка — присудок разом зі словами, що відносяться до нього.

Підмет і присудок, становлячи семантичну основу речення, його предикативне ядро, організуючий центр, називаються го­ловними членами речення. Між ними встановлюються преди­кативні відношення. Підмет і присудок пов'язані між собою як семантично, так і формально (граматично). Вони вказують на предмет і його ознаку в реченні. Головні члени речення взаєм­но обумовлюють один одного, що виражається в уподібненні їх форм. Зв'язок підмета й присудка, при якому їхні форми упо­дібнюються одна одній, називається координацією.

Координація — це своєрідний зв'язок між головними члена­ми речення, що виявляється в тісному взаємозв'язку і взаємо-обумовленості форм підмета й присудка. Так, у реченнях Я пишу, Ми читаємо форма особового дієслова присудка зале­жить від займенника-підмета такою самою мірою, як і форма підмета від дієслова-присудка. Отже, компоненти предикатив­ного ядра є водночас і підпорядковуючими, і підпорядкованими.

§ 15. Підмет і форми його вираження

Підмет — це головний член речення, що пов'язаний коор­динацією з присудком і означає предмет, ознака якого вира­жається присудком. Предметне значення підмета розуміється дуже широко: воно може означати особу, живий чи неживий предмет, явище, абстрактне поняття, що виступає носієм озна­ки (дію, стан, якість), позначуваної присудком.

Підмет може бути виражений будь-якою частиною мови, а також словосполученням. За своєю структурою (будовою) під­мет буває простий і складений. Простий підмет виражається одним словом, а складений — словосполученням.

Простий підмет може бути виражений:

1) формою називного відмінка іменника або особового за­
йменника. Наприклад: Сяють зірниці. Спустилася ніч (П. Г.); Не
раз ми ходили в дорогу (П. Г.); Ніхто не міряв серця глибочінь
(А. М.): Дехто ще зоставсь у гаю (Л. У.): Все поспішало додому,
всяке шукало собі захисту (П. М.);

2) субстантивованим прикметником і дієприкметником:
Навіть старі хвалили Гущу (М. К.); Уже поволі стало забувать-
ОА Все пережите, пройдене, стар е (К. Г.); Саме звідтпї Гнасува-
лося оте найстрашніше, темне, вируюче (О. Г.);

3) числівником: Двоє ідуть (М. К.); Знову замовкли обоє

(П.М.);

4) інфінітивом: Найлюбішою забавкою було йому будувати
та розоряти землянки, вали, окопи (П. М.);

5) будь-якою невідмінюваною частиною мови, вжитою
у значенні іменника (субстантивовано): Дорогою із-під землі

донеслося до його Грщькове «ку-ку» (П. М.); «Ура» теж було - оєю(О.Т.);

6) будь-якою формою відмінюваного слова, вжитого в зна­ченні іменника: Несите «мусиш» повело Сашка служити кру­кам клятим (М. Р.); «Рівняйсь». — прокотилося лунко (В. В.).

Складеним називається підмет, утворений з двох або кількох повнозначних слів.

У ролі складеного підмета можуть виступати такі синтак­сично або лексично нерозкладні словосполучення:

1) складні географічні й астрономічні назви (Донецький кряж, Велика Ведмедиця, Чумацький Шлях, Південна Америка), назви установ (Верховна Рада України), стійкі словосполучен­ня (сільське господарство), складні (повні) назви осіб (Драй-Хмара Михайло Панасович — український Поет і літературо-

веиь. Належав до літературної групи «неокласиків». —

2) сполучення іменника або займенника у формі називного
відмінка з іменником в орудному відмінку з прийменником з:
Меланка з Гафійкою йдуть курною дорогою (М. К.); Одне гада­
ли^ ми з тобою, шукали одного шляху (ТІ. Г.); Тут молодиия з
дівчинкою сиділи й одпочивали. Мати з ними порались у хаті,
готовили вечерю (І. Н.-Л.). Це так званий соціативний (скла­
дений) підмет. Однак треба мати на увазі, що такі словоспо­
лучення вважаються єдиним цілим (виступаючи підметом)
тільки тоді, коли присудок стоїть у множині і відноситься не до
однієї особи або предмета, а зразу до обох. Якщо ж присудок
стоїть в однині, то підметом виступає тільки перше слово цьо­
го словосполучення. Наприклад, у реченні Маргіт сиділа на
березі з дитиною на руках (О. Г.) підмет Маргіт, а з дитиною —
додаток;

3) сполучення іменника, що має значення сукупності, з імен­
ником у родовому відмінку: Гурт хлопців підійшов до столу
(О. Г.); Велика зграя журавлів кружляла невисоко і плавно над
землею (М. Р.);

4) сполучення числівників з іменником у називному або ро­
довому відмінку: Два штучних будинки зі скляними стелями
стояли один біля другого, дивуючи очі своєю красою (П. М.); Не­
великії пщиліта марно пролетіли (Т. Ш.); Тихо листом край пе­
чери два дубки шептали (С. Р.);

5) сполучення прислівників з іменником у родовому від­
мінку: Попід стіною за столом сиділо кілька чоловіків (М. К.);
Чимало літ перевернулось, води чимало утекло (Т. Ш.);

6) сполучення іменника, числівника або займенника у формі
називного відмінка й іменника (або займенника) в родовому
відмінку з прийменником з (із): / кожний з нас те знав, що слави

нам не буде (І. Ф.); Ніхто з людей не створював землі, ніхто з людей і не повинен привласнювати землю (М. С);

7) ціле речення, виділене інтонацією: Минуло «Бути чи не бути?», над синню буйного Славути про це вирує Дніпрельстан (В. Сос).

§ 16. Присудок і форми його вираження

Присудок — це головний член речення, пов'язаний коорди­нацією з підметом, що виражає ознаку предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка—дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом.

За структурою розрізняють три типи присудка: дієслівний простий, складний і складений. Підставою для поділу присудка на дієслівний простий і складений є спосіб передачі (вираження) предметного і граматичного значення. У простому дієслівно­му присудку предметне (речове) і граматичне значення виражені одним словом, а в складеному дієслово-зв'язка і допоміжне дієслово є носіями граматичного значення, а та частина при­судка, що стоїть після них, — носієм предметного значення. Як правило, простий дієслівний присудок — однослівний, а Укладений — двослівний. Простий дієслівний присудок вира­жається дієсловом у формі дійсного, умовного або наказового способу.

Складений присудок може бути дієслівним та іменним. Скла­дений дієслівний присудок утворюється з двох дієслів: дієслова в особовій формі з послабленим лексичним значенням (зв'яз­ки) та інфінітива. Складений іменний присудок утворюється з дієслівної зв'язки та іменної частини. Дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу (є, єсть) називається нульовою, а присудок вважається складеним з нульовою зв'язкою.

Присудок може бути виражений також двома або кількома повнозначними частинами мови. Такий присудок називається складним.

§ 17. Простий дієслівний присудок

Простий дієслівний присудок може бути виражений: 1) дієсловом дійсного способу у формах теперішнього, май­бутнього, минулого або давноминулого часу: Я слухаю співи. У дружбі тій ми завжди будем жити (С. К.);Дим і туман відпли­ву, і зажевріє світання (В. Шв.); Із города із Глухова полки ви­ступали (Т. Ш.); І сам ти впав був од тяжкої рани, Та прапор

полку у руці тримав (М. Р.)

2) дієсловом умовного способу: Я жив би двічі і помер би
двічі, Якби було нам два життя дано (М. Б.); Якби знала, що
загине, була б не пустила (Т. Ш.);

3) дієсловом наказового способу: Всім серцем любіть Україну
свою, — / вічні ми будемо з нею (В. Сос); Ти грими, наша славо,
по світу, Рідне слово, дзвени, голосне (П. Т.);

4) формою інфінітива: Тоді вона мене иілувати (М. В.); (На­
каз дано коротко й суворо) Вдарити й розбити ворогів (В. Бл.);

5) дієслівно-вигуковими формами (трісь, бух, геп тощо) і
звуконаслідувальними словами: Заридала Катерина Та бух йому
в ноги (Т. Ш.); Лисичка хап — і у кущі мерщій (Л. Г.).

Простий дієслівний присудок може ускладнюватися, внаслі­док чого він стає ускладненим. Ускладнення простого присуд­ка може здійснюватися:

1) повторенням того самого дієслова в різних часових фор­
мах: О земле рідная! Не жатиме неситий Пшениці на твоїх ла­
нах! Жила, живеш, довіку будеш жити. Безсмертна у вікахі
(М. Р.); Поїхали... А Черкаси палають, палають (Т. Ш.);

2) поєднанням однокореневих дієслів: Тягнуть-потягнуть.
а витягнуть не можуть (Н. тв.);

3) поєднанням двох дієслів в однаковій формі за допомогою
сполучників, часток: От узяла та й полетіла, щоб недалечко, у
ярку, на самоті поснідать до смаку (Л. Г.);

4) поєднанням інфінітива з особовою формою дієслова: Се­
ред хати сіли вечеряти (П. М.);

5) поєднанням особового дієслова з прислівником чи при­
слівниковим словосполученням: Комарі нас поїдом їли, пили
нашу кров, насолоджуючись (О. Довж.);

6) поєднанням особового дієслова з частками було, як, давай,
собі, ніби та ін.: А Чіпка одно гуляє, з шинку до шинку сновигає,
та знай тягне з господи все (П. М.); А нумо знову віршувать

(т. плі

7) стійкими словосполученнями дієслівного характеру (жи­
ти на широку ногу, брати участь, без ножа зарізати, впасти в
око, припасти до душі, дійти висновку та ін.): Напала на дочку
мокрим рядном (І. Н.-Л.): Але Муха як крізь землю провалився.
мабуть, на тім краї слободи (А. Г.); Кравчина держав свого сло-
ва (О. Довж.); Я печу раків і мовчки стою на одному місці, каю-
чпсь, що прийшов сюди (М. С).

§ 18. Складений дієслівний присудок

Присудок, виражений неозначеною формою дієслова (інфі­нітивом) у поєднанні з дієсловом-зв'язкою, називається діє­слівним складеним присудком. Основне його значення міститься

в інфінітиві, а дієслово-зв'язка лише вказує на час, спосіб і вид дії. Інфінітив, при якому стоїть зв'язка, виражає саму дію, а Йієслово-зв'язка вказує на її початок, кінець або процес, мож­ливість або неможливість виконання, намір, бажання або неба­жання суб'єкта виконувати чи виконати дію, здатність або спро-Йу до її виконання тощо. У кожному конкретному випадку зна­чення дієслівного складеного присудка розкривається в кон­тексті на основі єдності лексичного значення обох складових частин дієслівного присудка (інфінітива і дієслова-зв'язки) і граматичним значенням самого дієслова-зв'язки.

У ролі допоміжних дієслів у складеному дієслівному присуд­ку виступають дієслова, що належать до певних семантичних груп:

1) дієслова, що означають початок, продовження або кінець
дії, вираженої інфінітивом (почати, починати, продовжувати,
перестати, кінчати, стати та ін.): Всі, завмерши, продовжували.
не зводячи очей, дивитися на двері (Г. Т.); І я вірші став писати
%іід вечір золотий (В. Сос. ); Горизонт починав мене вабити не­
переможно (Л. У.);

2) модальні дієслова зі значенням бажаності, необхідності,
Можливості чи неможливості дії (могти, вміти, мусити, хотіти,
бажати, намагатися, готуватися, поспішати, вирішувати та
ін.): Кайдашиха мусила заходжуватися сама коло своїх сорочок
'(І. Н.-Л.); Довго я не хотіла коритись весні (Л. У.); Герман не_
міг довше дивитися на таку забаву межи дітьми (І. Ф.);

3)дієслова, що виражають процеси мислення чи внутрішні почуття (думати, гадати, сподіватися, боятися, любити, ненави­діти): Мій гостю, щоб тебе не дратувати, волію, я розмови за-^ лишити про сі матерії (Л. У.).

Усі допоміжні дієслова мають послаблене лексичне значен­ня, що робить можливим їх вживання в ролі дієслова-зв'язки при інфінітиві.

До дієслівних складених присудків належать також присуд­ки, виражені повнозначним дієсловом у поєднанні з інфініти­вом, що має відтінок обставини мети, якщо обидві дії стосують­ся того самого суб'єкта: Андрій пішов оглядати руїни (М. К.). Якщо дія, названа дієсловом в особовій формі, стосується од­ного суб'єкта, а дія, названа інфінітивом, — іншого, то інфінітив до складу присудка не входить, а виступає як додаток: Лікар заборонив (що?) вставати з ліжка; Командир наказав (що?) стріляти. У цих прикладах інфінітив є додатком (так званий 'об'єктний інфінітив) і до складу присудка не входить. Не мож­на вважати складеними присудками також складені форми майбутнього (я буду носити — я носитиму) та давноминулого часу (Він заходив був, та не застав), бо вони становлять форми одного слова.

Складеними дієслівними є й також присудки, в яких інфі­нітив поєднується із: 1) прикметниками чи дієприкметниками (певен, згоден, повинен,радий, змушений, зобов'язаний тощо): Рад би він ще раз побачить отаку зиму (ТІ. Т.); Я зобов'язаний допо­могти старому (М. С); 2) предикативними прислівниками (треба, молена, необхідно та ін.): Уранці нічого не можна було пізнати (О. Донч.); Двох котів у мішок саджати не можна — покусаються (Г. Т.); Щоб научитись жить, треба настражда­тись у житті (І. К.-К.), хоча в обох випадках цю конструкцію можна сприймати і як конструкцію з простим присудком, а дієслово в інфінітиві — як додаток.

Безсумнівно, складеним дієслівним є присудок, виражений фразеологічним сполученням, що заступає модальне дієслово (мати бажання, мати намір, мати право, горіти бажанням, дати згоду та ін.) у поєднанні з інфінітивом: Савченко з Руди-ком навіть задля такого незвичайного дня не мають охоти по­ступатися своїм апетитом (М. К.); Має намір [Іван] викрасти поламаний віз (Л. М.).

§ 19. Складений іменний присудок

Складений іменний присудок — це присудок, виражений іменними частинами мови чи їх замінниками в поєднанні з дієсловом-з'вязкою. Іменна частина іменного складеного при­судка, що виражається іменником, прикметником (чи дієприк­метником), числівником, займенником або прислівником, пе­редає основне лексичне значення, а дієслово-зв'язка, що стано­вить особові форми від допоміжних дієслів бути, стати, явля­ти, виражає граматичне значення (часу, особи та способу) при­судка, зв'язуючи його з підметом.

Дієслова-зв'язки, що вживаються для вираження грама­тичних відношень між підметом та іменною частиною складе­ного присудка, бувають кількох різновидів: а) абстрактні; б) напівповнозначні; в) повнозначні. Абстрактна зв'язка — це дієслово бути в різних формах часу і способу. її роль суто гра­матична: вона зовсім позбавлена лексичного значення і вира­жає лише відношення між підметом та іменною частиною скла­деного присудка. Дієслово бути використовується як зв'язка з будь-якою іменною частиною складеного присудка. Для вира­ження минулого часу воно набуває форми був, була, було, були, майбутнього — буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть, те­перішнього — є, рідше єсть. У теперішньому часі ця зв'язка вживається рідко, зокрема лише тоді, коли на неї припадає ло­гічний наголос: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована

ще не була (П. Т.). Зазвичай вона опускається, перетворюючись зна нульову, однак присудок при цьому залишається складеним |з нульовою опущеною зв'язкою, а не перетворюється на про-їстий. До речі, про те, що це структури з опущеною зв'язкою, свідчить їх графічна передача: на письмі опущена зв'язка час­то позначається тире: Воля для чоловіка вільного — чарівне слово (П. М.); НашаиІДк — людське щастя і воля (І. Ф.); Сміле слово — то наші гармати, світлі вчинки — то наші мечі (П. Г.).

Напівповнозначна дієслівна зв'язка — це дієслово з послабле­ним лексичним значенням, що виражає граматичні відношення між підметом та іменною частиною складеного присудка і водно­час частково зберігає лексичне значення. До таких напівповно-значних дієслів-зв'язок належать дієслова стати, становити, яв­ляти, зробитися, почати, здаватися, називатися та ін.: Густа тінь у воротях повітки при ясному сонці здавалась чорною (І. Н.-Л.); Ти другом, братом і сестрою сіромі стала (Т. ПІ.); До нього став Чіпка підпасичем (П. М.); Мені осіння ніч короткою здається (Л. У.).

Повнозначна зв'язка—це дієслово зі значенням дії, стану, руху, перебування тощо, яке може самостійно виступати присудком, а в деяких конструкціях — виражати граматичні відношення між іменною частиною присудка і підметом, водночас зберігаючи своє лексичне значення: Весна стояла суха і вітряна. Після короткого жаркого бою мінометники поверталися з лісу тріумфаторами (О. Г.); Поет всюди залишається господарем свого настрою (О. Г.); Олена не могла залишатися спокійною та байдужою (Г. Т.).

У ролі іменної частини складеного присудка можуть висту­пати будь-які іменні частини мови, найчастіше іменник у різних відмінкових формах:

1) іменники в називному відмінку: Обоє вони були сироти
(М. В.); Я твоя мати (Т. ПІ.); Наш народ — океан (П. Т.); Час —
великий суддя (І. К.);

2) іменники в орудному відмінку без прийменника: Шевченка
не без підстави називають революціонером художньої форми (О. Г.);

3) іменники у знахідному відмінку з прийменником за: Лев
був за старшину (Л. Г.); — Хай чабан! — усі гукнули, — за ота­
мана буде (П. Т.);

4) іменники в родовому відмінку з прийменником без: Я був
без імені, роду й племені (М. К.).

Називним відмінком іменника при зв'язці бути (або й тоді, коли вона опущена) у складеному присудку підкреслюється постійність, а знахідним з прийменником за — тимчасовість ознаки. З допоміжним дієсловом стати, зробитися тощо імен­ник зазвичай виступає в орудному відмінку, а при допоміжних дієсловах становити, являти — у знахідному: Траншея являла жахливе видовище (О. Г.).

У ролі іменної частини складеного присудка можуть також виступати:

1) прикметники і дієприкметники в називному та орудному
відмінках: Андрійко був у мене повновидий, ясноокий, кучерявий
(М. В); Очі у неї були ясні, коси довгі, великі, чорнорусі (М. В.);
Двері були зачинені й защеплені... Хата була засунена (П. М.);
Малій дитині життя здавалося таким тяжким, таким осто­
гидлим (П. М.); З року нарік вонаробилась непокірливіша, веред­
ливіша (П. М.);

2) числівники в називному чи орудному відмінку: В бою ти
не один (М. Тер.);

3) займенники у називному або орудному відмінку. Хто був
нічим, той став усім (В. Сос);

4) прислівники: А Любка вже замужем була (І. Н.-Л.);

5) фразеологізми і нерозкладні словосполучення: / мати
твоя, і бабка твоя були чесного роду (М. К.); Карно був широкий
у плечах, з бліднуватим лицем (І. Н.-Л.).

§ 20. Складний присудок

Останнім часом виокремлюють ще один різновид присуд­ка —складний присудок, хоча більше підстав назвати його усклад­неним. Цей присудок утворений з двох, трьох чи чотирьох ком­понентів, які об'єднують ускладнену зв'язкову частину та при-зв'язковий член, що виражає лексичне значення присудка.

Складні присудки можуть бути дієслівними та іменними. Складний тричленний дієслівний присудок складається з осо­бової форми дієслова, допоміжного дієслова у формі інфініти­ва та призв'язкового члена — інфінітива: Семен зразу не може зважитись почати бесіду (М. К.). Складний тричленний іменний присудок складається з особової форми дієслова, діє-слова-зв'язки у формі інфінітива та іменної частини: / нам хо­четься бути птахами (О. Г.). Тричленний присудок змішаного типу складається зі зв'язки, призв'язкової частини та призв'яз­кового інфінітива: Штабні офіцери повинні були... весь час орі­єнтувати бійців (О. Г.); Як господиня я була зобов'язана піти сюди з гостем... (І. Ле). Проте у мовознавчій літературі питання про складний присудок ще недостатньо опрацьовано, а тому цей тип присудка визнається не всіма вченими-синтаксистами.

§ 21. Координація присудка й підмета

Особливий вид зв'язку між словами становить зв'язок при­судка і підмета. До останнього часу його називали узгодженням присудка з підметом, вважаючи, що присудок цілковито залежить

від підмета, проте вже давно було помічено, що, пов'язуючись із підметом, як гадали, зв'язком узгодження, присудок зберігає по­рівняно з ним більшу самостійність між прикметником та імен­ником в атрибутивному (означальному) словосполученні і, буду­чи одним із головних членів речення, не зливається з підметом так тісно, як прикметник з іменником у словосполученні. (Пор.: дерев 'яний стіл, зелене дерево, дерев 'яному столу, зеленому дереву і т. ін.). У зв'язку з цим виникла потреба відрізняти зв'язок при­судка з підметом від зв'язку узгодження між означенням і озна­чуваним словом в атрибутивному словосполученні. Якщо в ос­танньому означення справді узгоджується з означуваним словом, повністю залежачи від нього, то зв'язок присудка з підметом має відчутно інший характер. До того ж у різних структурних різно­видах речень зв'язок між присудком і підметом має свої особ­ливі ознаки і взагалі спостерігається взаємне підпорядкування головних членів речення один одному. Тому у більшості по­сібників зв'язок присудка з підметом останнім часом розглядаєть­ся як особливий тип зв'язку, що полягає у взаємному підпоряд­куванні цих головних членів речення один одному, яке виявляєть­ся, зокрема, у взаємному уподібненні їх форм.

Такий зв'язок присудка з підметом дістав назву координації. Отже, координація — це взаємоспрямований зв'язок присудка з підметом, що полягає у взаємному уподібненні їх форм.

Оскільки і присудок, і підмет як головні члени речення мо­жуть виражатися різними частинами мови (що особливо стосу­ється присудка), набуваючи при цьому різного морфологічного оформлення, то й координація їх має різне морфологічне вира­ження. Так, у реченнях з простими присудками, вираженими формами дієслова дійсного, умовного й наказового способу, координація зазвичай охоплює такі граматичні категорії, як категорія особи, числа й роду. У реченнях зі складеними при­судками з іменною частиною, вираженою іменником, коорди­нація присудка і підмета відбувається в числі й відмінку, а в реченнях зі складеним присудком з іменною частиною, вира­женою прикметником, — у роді, числі й відмінку.

Далі коротко зупинимося на окремих випадках координації присудка й підмета.

1. Якщо підмет виражений особовим займенником, то про­стий дієслівний присудок зазвичай має відповідну особову фор­му: Ми співаєм, дзвоном зустрічаєм: День! День! (П. Т.); Ти да­нину,

раєш від землі (М. Р.).

Особовий займенник ви часто вживається для вираження ввічливості та пошани, і в такому випадку простий присудок має переважно форму множини: Може, ви, дядечку, чого-не­будь попоїли й (І. К.-К.), хоч іменний складений присудок висту-

пає в однині: Ви хто такий! (Є. 3.)- Однак присудок-дієприкмет-ник (а іноді й прикметник) при підметі ви ставиться у множині: А чого ви до нього такі немилосердні (Є. 3.). Особовий займенник ми часто вживається замість я з метою вираження тісного зв'яз­ку мовця зі слухачами. Це найчастіше буває в науково-публіцис­тичному мовленні. При такому підметі присудок стоїть у мно­жині: На підставі цих даних ми можемо зробити висновок (Газ.). В українській народній розмовній мові при підметах, що є назвами старших за віком людей, зокрема батьків, присудок нерідко ставиться у множині, однак у сучасній літературній мові це не є нормою, наприклад: Я вийшов з хати і побачив, що дядь­ко Галушка душать мого тата, я попросив, щоб вони пустили, хотів одірвати їх руки від татового горла, але не зміг. Коли ж тато посиніли й закрили очі, я злякався і вдарив дядька Галушку дрючком по голові (О. Корн.).

2. Якщо підмет виражений іменником, то дієслівний прису­
док граматично оформляється за формою 3-ї особи: Сміється
сонце з небозводу, кудись хмарки на конях мчать (П. ТГ)!

3. Якщо присудок виражений формою минулого часу чи
умовного способу, то в однині він стоїть у формі того ж роду,
що й підмет: Алі скинув на пісок свою ношу (М. К.); Година для
праці настала (Л. У.) та ін.; те саме маємо й у випадках, коли в
іменній частині складеного присудка є прикметник, дієприк­
метник чи займенник: Вогонь був дуже щільний (О. Г.); Гора
була така, що з неї спускались цілий день (О. Г.); В бетон і сталь
наш край закутий (В. Сос).

4. Низку особливостей у координації присудка й підмета
маємо у випадках, коли підмет складений або виражений абре­
віатурами, зокрема:

1) при складеному підметі, вираженому прийменниковим
сполученням іменника в називному відмінку з іншим іменни­
ком в орудному відмінку, присудок ставиться у множині: Чіпка
з Грииьком ведуть розмову про хазяйство (П. М.); Остап з Со­
ломією сіли під вербою (М. К.). Якщо ж присудок ставиться в
однині, то цим підкреслюється, що один з діючих суб'єктів
підпорядкований другому, тобто виконує функцію додатка: Іде.
Марко з чумаками (Т. Ш.);

2) при підметі, вираженому сполученням іменника з числів­
ником, присудок може стояти як в однині, так і в множині.
Форма однини зберігається зазвичай тоді, коли присудок стоїть
перед підметом, а форма множини — коли після нього: Там
три верби схилилися, мов журяться вони (Л. Г.); Серед дорожніх
клунків сиділо троє молодих хлопиів (М. К.), хоч при цьому мо­
жуть траплятися й відступи: Три верби стояло над ставом
(І. Н.-Л.);

3) при підметі, вираженому сполученням слів багато, чима­
ло, більшість, ряд, низка, група, сотня тощо із залежними від
них повнозначними словами в родовому відмінку, присудок
ставиться у формі однини: Лягло кістьми людей, муштрованих
чимало (Т. Ш.); Цілий ряд очей дивився в рот бабі (М. К.);
Більшість бійців лягає спати (О. Г.);

4) якщо у складі підмета є займенники всякий, кожний, хтось,
дехто тощо, то присудок має форму однини: І колений з нас те
знав, що слави нам не буде (І. Ф.);

5) при підметі, вираженому складноскороченим словом (абре­
віатурою), присудок переважно має форму роду опорного слова
цієї абревіатури: Облуно (обласне управління народної освіти)
розіслало програми. Проте при деяких абревіатурах, зокрема
тих, що закінчуються на приголосний, присудок набуває фор­
ми чоловічого роду: загс провів реєстрацію шлюбів. Те саме
маємо і при підметах, виражених власними назвами: «Вечірній
Київ» надрукував..., «Вечірня Одеса» надрукувала.., відпливала
«Абхазія».., але газета «Вечірній Київ» надрукувала, відпливав
теплохід «Абхазія»;

6) якщо при однорідних підметах є узагальнювальне слово
все (ніхто, ніщо тощо), то присудок ставиться в однині: Жито,
пшениця й овес — усе разом поспіло й присохло (І. Н.-Л.);

7) якщо в реченні є кілька однорідних підметів в однині, то
присудок ставиться в однині й множині: / гамір, галас знялися в
хаті (А. Г.); А в хаті за столом сидить Назар чорнявий і моло-
дичка. гарненька, жінка Назарова (М. В.);

8) якщо підмет виражений словосполученням числівнико­
вого походження (один перед другим, один по одному, один за
одним), то присудок може стояти як у множині, так і в однині
(рідше): Один у одного питаєм, нащо нас мати привела (Т. Ш.);
Одна думка обганяла другу: одна одну випереджала (П. М.).