З ПІДМЕТОМ

§ 36. Поняття про односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом

До односкладних речень, головний член яких співвідносний з підметом, належить невелика група речень, об'єднана загаль­ною назвою номінативні речення, до яких, крім того, дуже близь­кі речення, які останнім часом дістали назву генітивних, що походить від латинської назви родового відмінка (§епіііуиз), яким у цих реченнях виражається головний член.

Спільним для всіх цих речень є те, що головний член у них виражений іменником, зрідка особовим займенником і числів­ником, у зв'язку з чим їх можна було б назвати загальною наз­вою іменні речення.

Далі коротко зупинімося на характеристиці окремих різно­видів цих речень.

§ 37. Номінативні речення

Номінативні речення — це такі односкладні речення, які стверджують наявність, існування якихось предметів, явищ, станів дійсності. Це іменні односкладні речення із загальним

значенням буття, існування предмета мовлення чи думки. По­рівняно із двоскладними й односкладними реченнями інших типів вони характеризуються відчутною своєрідністю. Визна­чальною їх особливістю є те, що їм властива фрагментарність і водночас велика інформативність. Вони називають не просто окремі деталі ситуації, а деталі дуже істотні, важливі, розрахо­вані на досвід і уяву слухача або читача, такі, за якими він може уявити загальну картину описуваної ситуації чи події.

Мінімальний склад номінативного речення — один іменник у називному відмінку, який є його головним членом. Таке ре­чення є номінативним непоширеним. Однак воно може й поши­рюватися різними означеннями, зокрема означальними (при-субстантивно-атрибутивними) підрядними реченнями.

Головний член номінативного речення є виразником особ­ливого значення — значення предмета, що є істотною ознакою всієї ситуації. Це й зумовлює його специфічність. Він (головний член) має форму, що збігається з підметом (форму називного відмінка), проте називає не носія ознаки, як у двоскладних ре­ченнях, а ознаку особливого типу. Зважаючи на своєрідність своєї ознакової семантики, головний член номінативного ре­чення не має властивостей присудка. Він не може вживатися зі зв'язкою і виражати модально-часові значення. Відношення названого ним предмета чи явища дійсності мовець передає тільки за допомогою інтонації. Повідомляючи окремі «предмет­ні» деталі ситуації, номінативні речення завжди передбачають реальну модальність і одне зі значень теперішнього часу. Отже, стверджуючи наявність тих чи тих явищ, подій або предметів, номінативні речення не можуть вживатися зі значенням мину­лого або майбутнього часу. Водночас з їх семантики випливає, що вони не можуть бути заперечними, а лише стверджуваль­ними або окличними. Таким чином, номінативним реченням однаковою мірою притаманні такі ознаки, як предикативність і модальність — найважливіші, найнеобхідніші ознаки будь-якого речення. Однак у номінативних реченнях обидві вони виражаються не словесно, а за допомогою розповідної або окличної інтонації.

Як уже зазначалося, головний член номінативного речення виражається формою називного відмінка іменника: Дорога. Ранок. Тиша. Довгий яр, весь білою черемхою залитий (М. Р.). Проте в окремих випадках, у так званих власне називних ре­ченнях, він може бути виражений також особовим займенни­ком і субстантивованим числівником, наприклад: «Ми» (одна з ранніх збірок поезій С. Голованівського), «Троє» (так звалася збірка поезій трьох авторів: Гео Шкурупія, Михайла Семенка і молодого Миколи Бажана).

За змістом номінативні речення поділяються на такі групи:

1) описові, констатувальні, або екзистенційні (буттєві, чи ре­
чення буття), що вживаються в описах явищ природи, обста­
новки, зовнішнього і внутрішнього психологічного стану лю­
дей: Дорога вита. Скелі й нетрі. Невірне світло жовтих фар.
І от на висоті Ай-Петрі ми опинились — вище хмар (М. Р.); Про­
зорий гай. Тремтячий лист. Осіння світла акварель (М. Тер.);
Сині гори, даль камінна. Ріки в тумані. В сяйві мрійному долини
І вогні, вогні (В. Сос); Весна, веснаї Яка блакить, який кругом
прозор (П. Т.); Птах — ріка — зелена вика — ритми соняшника
(П. Т.); Книжки, бібліотеки, театри, лекції... і робота, робота,
робота... (О. В.); Малина, м'ята, дим і димарі. Лункої тиші гой­
далки сорочі. І вишняки, чим вище на горі, тим вишеньки дрібніші
і солодші (Л. К.); Вночі і ожеледь, і мряка, і сніг, і холод (Т. Ш.);
Весела, чудова місцина (П. М.); Поле, поле зелене, а по йому
квітки-квітки (С. В.); Вогні й темрява. Дощі й сонце. Сніги й
морози. І зойки, і сльози, і радість, і сміх, і обійми рідних людей з
чужих невідомих сіл (В. Бабл.); Дорога довга. Чагарі, долини
(Л. У.). Описові речення є найпоширенішим різновидом номі­
нативних речень;

2) вказівні, що вказують на особу, певний предмет або групу
предметів. В усному мовленні вони зазвичай супроводжують­
ся вказівним жестом, а в писемному — частками ось, он, от.
Вони можуть бути як непоширеними, так і поширеними: Ось і
школа. Ось і клас. Арифметика якраз (С. О.); Ось і хата Олени
Мироненко (М. С); Ось хатина, і люди йдуть до двора. Онде
дядько Василь (О. Піде); Ось вулиця, будинок і квартира (М. Р.);
А ось... Загорода ось... (А. Т.); От і осінь. Проминуло літо
(В. Сос); Ось і дуб той кучерявий (Т. Ш.); От воно, село май­
бутнього (І. Ц.);

3) оклично-номінативні, що містять повідомлення про якусь
незвичайну подію: Село! Село! Веселі хати! А на горі стоять
палати (Т. Ш.); О придане моє, придане! О кожушина сивень­
ка!.. Спідничина голубенька (А. Т.); — Прапор несуть! — неспо­
дівано залунали в кількох місцях радісні голоси: Прапор!... Пра-
пор!(О.Т);

4) власне-номінативні (або власне-називні), до яких належать
заголовки, назви газет, журналів, написи на вивісках установ:
«Спортивна газета», газета «Літературна Україна», журнал
«Українська мова і література в школі», журнал «Мово­
знавство», роман «Тронка», роман «Чотири броди», «Київські
оповідання», теплохід «Тарас Шевченко», завод «Арсенал», ста­
діон «Динамо». Щоправда, чимало вчених (О. О. Шахматов,
В. В. Виноградов, Л. А. Булаховський та ін.) не вважали такі
вислови за самостійний різновид речень. Однак у підручниках

для середньої школи і більшості посібників для вищих навчаль­них закладів вони розглядаються як окремий різновид номіна­тивних речень.

§ 38. Ґенітивні речення

До номінативних тісно прилягають так звані ґенітивні (від лат. §єпіііуіі5 — родовий відмінок) речення, які стали виокрем­лювати лише останнім часом.

До них відносяться такі односкладні речення, в яких голов­ний член виражений іменником або займенником у родовому відмінку, що передає не тільки значення наявності, існування предмета, а й вказує на його кількісну ознаку: Воля в нас міцніш од сталі-криці, і коріння наше тільки у землі. Жита! Винограду! І пшениці!.. А на морі — вірні кораблі (П. Т.); В очах ні крику, ні скорботи. Таким ходив, мабуть, і в бій (А. М.); Ні меду, ні ласки, ні пристані тихої {А. М.).

Цей тип односкладних речень досліджений ще недостатньо. Однак, безсумнівно, що вони найближчі до номінативних. Ґені-тив у них, очевидно, має суб'єктивне значення. Як видно з при­кладів, серед цих речень можна виокремити стверджувальні й заперечні.

Ґенітивні речення здебільшого використовують у розмов­ному (діалогічному й монологічному), емоційно забарвленому мовленні (пор: Грошей — кіт наплакав; Фахівців — раз, два й нема; То-то сміху! Народу!).

§ 39. Вокативні речення

Тісно прилягають до номінативних також вокативні (від лат. уокаііуш — кличний відмінок) речення, які ще називають речен-нями-звертаннями. Вони властиві переважно уснорозмовному, зокрема діалогічному, мовленню і свій вияв здебільшого знахо­дять у формі кличного відмінка іменників. Пор.: Лукашу, гов! А де ти? {Я. У.), Миколко, Миколко!.. (А. Т.). Ці речення-звертан-ня нерозчленовано виражають думку, почуття, волевиявлення і завдяки різному інтонаційному оформленню можуть передавати заклик, застереження, спонукання, докір, обурення тощо.

За семантичною ознакою можна розрізнити кілька різно­видів вокативних речень: 1) речення, які містять звернення до адресата мовлення, щоб привернути його увагу: — Іва-а! — Я туті — кричить Іван (М. К.); Чіпко! Чіпко! — Чіпка лежить на полу, мовчить (П. М.); 2) речення, що виражають емоційні ре­акції мовців: Кумочко, кумо!.. Не могла говорити (М. К.);

Сину! —Дмитро почув таке тоскне зітхання, що мимоволі й сам зітхнув (М. С); 3) речення з виразним спонуканням, застере­женням, забороною тощо: Поглянула: Тарасе! {А. М.); Тату! — перебиває його Пріська (М. С).

За структурою вокативне речення збігається зі звичайним непоширеним звертанням, проте між ними є істотна відмінність: вокативне речення завжди має більшу семантичну напов­неність, бо виражає якусь думку (почуття), якою супроводжує звертання до особи.

Список рекомендованої літератури

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. — С. 94—100.

Вихованець І. Р., Городенська К. Г, Грищенко А. П. Граматика україн­ської мови. — К., 1982. — С. 172—180.

Горяний В. Д. Синтаксис односкладних речень. — К., 1984.

Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К., 1984. — С. 211—214.

Русская грамматика. — М., 1982. — Т. 2. — С. 348—371.

Слинько 1.1., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної україн­ської мови: Проблемні питання. — К., 1994. — С. 182—285.

Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. І. К. Білоді-да. — К., 1972. — С. 232—262.

Сучасна українська мова. Синтаксис / За ред. О. Д. Пономаріва — К 1994. —С. 69—81.

Украинская грамматика. — К., 1986. — С. 292—298.

С7ЮВА-РЕЧЕННЯ. НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ

СЛОВА-РЕЧЕННЯ § 40. Поняття про слова-речення

Особливий тип речень становлять слова-речення — синтак­сичні конструкції з одного слова або з нерозкладного словоспо­лучення, що не може поширюватися за допомогою пояснюваль­них слів. Характерною їх ознакою є те, що вони синтаксично, структурно неподільні, нерозкладні Сіх іще називають нерозчле-нованими реченнями). У їх складі не можна виділити окремих членів, тому вони не належать ні до двоскладних, ні до одно­складних.

Слова-речення можуть утворювати комунікативні одиниці (речення) без допомоги інших слів, однак самостійно не вжива­ються. Вони передають реакцію, відгуки мовця на висловлення співрозмовника, його запитання, твердження і, отже, мають значення тільки в контексті, у зв'язному мовленні. Поза контекс­том, ситуацією мовлення вони незрозумілі і втрачають комуні-

кативну силу. Слова-речення вживають переважно в діало­гічному мовленні, а в монологічному лише тоді, коли мовець стверджує, заперечує або оцінює сказане ним.

Слова-речення виражають одну з категорій модальності, зокрема ствердження, заперечення, згоду, незгоду, можливість, неможливість, упевненість, невпевненість, різні почуття та во­левиявлення.

У функції слів-речень можуть виступати частки, вигуки, нерозкладні словосполучення (фразеологізми) тощо.

§ 41. Типи слів-речень

За значенням і функціями в мовленні серед слів-речень ви­окремлюють такі групи:

1) стверджувальні, що виражають згоду мовця з чиїмись або
власними висловлюваннями, твердженнями, діями (так, еге,
еге ж, авжеж, атож:, гаразд, добре, правильно, звичайно
тощо): — На фабрику? — Атож (М. К.); — Так, оце ви прямо з
трактора? — Еге (О. В.);

2) заперечні, що вживаються для вираження незгоди мовця
з чиїмись чи власними висловлюваннями, діями тощо (ні, ні-
ні): — А курей на буряки вивозили? — Ні! (О. В.); З хлібом нікого
не зустрічав? — Ще ні (О. Г.);

3) спонукальні — спонукання, що містять наказ, заклик до
дії, прохання тощо (гайда, геть, годі, марш, цить, доволі, тпру
тощо): — Цить! — крикнула Пріська, підіймаючи голову (П. М.);
Свічка: Геть! (І. К.);

4) емоційні та емоційно-оцінні, що слугують для вираження
емоції, емоційного реагування на почуте (Ого! Тьфу! Добрий
вечір! Прощавай! тощо): Ей, таке питаєш (Л. У.); —Добрий вечір!
Обидві жінки відповідають йому: Добрий вечір! (А. Г.);

5) питальні, що виражаються здебільшого стверджувальни­
ми, заперечними або спонукальними словами, вимовленими з
питальною інтонацією: — Яка радість у нас, Дмитре! — Невже?
(М. С); — Так? — запитав я (Є. Г.).

НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ § 42. Поняття про неповні речення

Неповне речення — це таке речення, яке характеризується неповнотою граматичної структури чи складу внаслідок відсут­ності в ньому одного чи кількох членів (головних або друго­рядних), які легко виявити з контексту або ситуації мовлення, Структурною особливістю неповних речень є відсутність у них

окремих членів, зумовлена тим, що неповне речення звичай­но входить до складніших конструкцій, в яких відсутні члени наявні.

Неповними можуть бути як двоскладні, так і односкладні речення різних структурних типів, як поширені, так і непоши-рені. Неповні речення належать до тих структурних типів, що й повні з «поновленими» відсутніми членами. Найчастіше вони вживаються в діалогічному мовленні. Наприклад:

— Улю! Ви ж українка!

— Боронь Боже! Не українка!

— Українка!

— А нізащо! Ні! Ні!

— У вас прізвище українське — Розсоха!

— Ні!

— Та що там прізвище — у вас очі українські, губи, стан
(М. Кул.).

§ 43. Типи неповних речень

За структурою серед неповних речень виокремлюють такі різновиди:

1) контекстуально-неповні, в яких відсутній член названий у
попередньому тексті, що найчастіше спостерігається в другій
частині складного речення і в приєднувальних конструкціях:
Прагу було врятовано від руйнування, а мешканців її — від ви­
нищення (О. Г.); Юра спинився. В груди набрав повно повітря
(Ю. С); Бо таки недарма кращі люди голови поклали. І твій Юхим
(А. Г);

2) ситуативно-неповні, в яких відсутній член зрозумілий із
ситуації: Як же це ти, Віталику? Чому ти не прив'язав? (О. Г.)
(із ситуації випливає, що не було прив'язано човна);

3) діалогічно-неповні, тобто речення-репліки (речення-питан-
ня, речення-відповіді, речення-висловлювання), що тісно пов'я­
зані між собою контекстуально й ситуативно і за структурою є
продовженням одні одних, доповнюваним позамовними засо­
бами (жестами, мімікою, пластичними рухами тощо), що ро­
бить їх особливим різновидом неповних речень. У них можуть
бути відсутні члени речення взагалі, і репліка-відповідь може
бути представлена якоюсь часткою або вигуком, що зближує
діалогічно неповні речення зі словами-реченнями. Нормою
питальних речень і реплік-відповідей діалогічного мовлення є
неповнота їх складу, наприклад:

— Хочеш суниць?

— Ні, не хочу.

— Бери, я ще назбираю. Тут їх багато. Правда, смачні?

— Смачні...

— А як тебе звати?

— Любою (М. С);

4) еліптичні — особливий різновид неповних речень, що ха­рактеризується відсутністю дієслова-присудка, сама відсутність якого є нормою. Для розуміння цих речень немає потреби ні в контексті, ні в ситуації, оскільки повнота їх змісту виражена власними лексико-граматичними засобами. В еліптичних ре­ченнях дія (стан) виражається всією синтаксичною конструк­цією, яка вказує на місце, час, спосіб, що характеризують дію чи стан, або на об'єкт дії: Парубок уже ні слова, ні півслова (А. Т.); Дівчинка так швиденько травою-травою до хати (А. Т.); Він слово, а Карно йому — десятеро (П. М.).

Список рекомендованої літератури

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. —

С. 100—105. Вихованець І. Р. Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української

мови. — К, 1991. — С. 180—184. Дудик П. С. Неповні речення в сучасній українській літературній мові:

Дослідження з синтаксису української мови. — К., 1958. — С. 129—260. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К., 1984. — С. 214—216. Курс сучасної української літературної мови: У 2 т. / За ред. Л. А. Була-

ховського. — К., 1951. — Т. 2. — С. 73. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. І. К. Білоді-

да. — К., 1972. — С. 262—309.

Вправи

Вправа 95. Визначте типи речень за наявністю одного чи двох голов­них членів у їх граматичній основі.

1. Вечоріло. Сонце пишно закотилося за сині гори. 2. Лесиха замовкла. Задихалась. Ніхто більше не обзивався. 3. Опівночі. Глухо. Зимно. Вітер виє. Я замерз. І випало з холодних пальців перо. І мозок стомлений відмовив вже послуху. В душі глибока пауза. 4. Пречудовий літній ранок. У холоднім легенькім вітрі ледве-ледве леліється широкий лан жита. Жито мов золото (З те. І. Франка). 5. Та ось і село. Серед низькодолу й мочарів стояло воно (А/. К.). 6. Нам треба миру, як води й повітря, як хліба й сонця, — миру треба нам (М. Р.). 7. Бути забутим, як стара статуя в маленькім місті. Знати кохання каменя лиш, не­прозоре каменя серце... Шукати лиш суть, лиш обрій буття шукати — суть буття (Б. Р.). 8. Вертай назад і, добротою хо-рий, Розтань росою димною між трав. 9. Прощаю вас, лихі кати мої (3 те. В. Стуса). 9. Мене забито в чесному бою, Поховане дбайливою сім'єю. Як не стояти так, як я стою В просторій залі мудрого музею! (О. Ол.).

Вправа 96. Перепишіть речення, визначте головні члени, поясніть їх морфологічне вираження. Назвіть типи односкладних речень.

1. Спогадаймо давню давнину, спогадаймо повість незабут­ню (Л. У.). 2. Минулося, розійшлося, і сліду не стало (71 ІП.). 3. У Вербний тиждень, за народними віруваннями, не можна сіяти конопель, городини... не сіяли колись і буряків. У Вербну неділю святять вербу (О: Вороп.). 4. Святий звичай не позичай (Я. те.). 5. Де сховатися од вітру? (Я. 71). 6. Дніпра гирло зато­пило (71 III.). 7. Хіба мені, мамо, цілий вік у чотирьох стінах сидіти і світа Божого не бачити? (Я. М.). 8. Чи моїх братів по-стріляно, чи порубано, чи їх у полон забрано (Я. те.). 9. Я — сам. Вікно. Сніги... Зимовий вечір. Тиша. Ви. (Я. Т.).

Вправа 97. Випишіть односкладні речення. Визначте їх типи.

1. Сонце давно вже зайшло. Але проміння освітлювало ще з-за горизонту верхи велетенського нагромадження хмар... (О. Доеж.). 2. Рідна земля... Аеродром... Винищувач важко при­землився без шасі... Кинулись до нього товариші. Капітан Віктор Гусаров був мертвий. Хай же вічно красується доблестю наша земля! Слава переможцю! (О. Доеж.). 3. Любити свою батьківщину — значить палко бачити в ній здійснення ідеалу людства і в міру сил своїх сприяти цьому (О. Б.). 4. Уже світає. Біла смуга лягла над обрієм (Я. В.). 5. Вечоріло. Дув сильний вітер (Ю. 3.). 6. Усіх поранених було врятовано {О. 71). 7. Осінь. Вечора огні. Синь і синь навколо... (В. Сос). 8. Вискоблили, вимили підлогу, двері — навстіж: з вітром сонце йде (О. Ю.). 9. Живи не як хочеться, а як можеться. 10. За невміння деруть реміння (Я. те.). 11. Весна — неначе карусель, На каруселі білі коні. Гірське £едо, в садах морель, І місяць, мов тюльпан, чер­воний (Б.-І. А.). 12. Мабуть, дощ буде! Треба кудись ховатись! (О. К). 13. Сю ніч квітка питала квітку: — Що ж це робиться, поясни? Тільки вчора було ще влітку, А сьогодні вже восени (Л. К).

Вправа 98. Згрупуйте односкладні речення за типами. Де можливо, перетворіть їх на двоскладні. Поясніть, як при цьому змінюється зміст речення. Яка мета вживання односкладних речень?

1. До завірюхи треба кожуха. 2. Буває март за всі місяці варт. 3. До Миколи не сій гречки й не стрижи овечки. 4. Як сіно ко­сять, то дощів не просять. 5. Не насушиш насіння — посушиш голову. 6. З чужого воза серед дороги злізай. 7. Позич, голий, сорочки! 8. Хоч не пишно, так затишно. 9. Немає в що. й солі зав'язать. 10. Стільки має, як голодний за зубами. 11. З'ївши калач, знов берися до хліба. 12. За одного вченого дають де­сять невчених. 13. Розуму ніколи не позичиш. 14. Не учися розу­му до старості, але до смерті. 15. Проковтнути хочеться, а про-

бувати ліньки. 16. Розумного на покуті саджають для честі, а дурня — для сміху. {Народна творчість).

Вправа 99. Знайдіть означено-особові речення. Поясніть спосіб вира­ження їх головного члена. Підставте в них підмети і порівняйте зміст одно­складних та двоскладних речень.

1. Учітесь, читайте і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т. Ш.). 2. Тільки йди поміж люди (А. М.). 3. Риємо-риємо-риє-мо землю, неначе кроти; з кутів плазуємо зміями, сіємо-сіємо-сіємо буйні червоні цвіти (В. Ч.). 4. Гаразд, ще поговоримо... Може, щось придумаємо. Тільки не слід поспішати (О. К.). 5. Люблю зими живі картини (П. У). 6. Віддай усе, що взяв, і освятись... Ще більше, ніж узяв, зумій віддати... Стоїть на вид­ноколі світла мати — У неї вчись (Б. О.). 7. За правду, браття, єднаймось щиро, єдиний маєм правий шлях (Л. У.). 8. Чути: кру! кру! кру! В чужині умру, Заки море перелечу, Крилонька зітру (Б. Л.). 9. Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмілій, впи­вайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся (О. О.).

Вправа. 100. Випишіть неозначено-особові речення, знайдіть у них головний член, з'ясуйте його морфологічне вираження.

1. Про це майбуття написано колись чимало. Сьогодні пи­шуть мало. Або зовсім не пишуть. Більше пророкують астро­логи (/. В.). 2. Спитають вас, до суду поведуть: Ви прославляли лінь, а де ж робота? (Я. Т.). 3. Везли їх, зранених в борні з сол­датами. Везли їх, стомлених в тюрмі за ґратами. 4. О ні! Не знімуть в її сина вінка тернового з чола (О. О.). 5. І раптом стали. Посліпли. Море світла залляло їм очі (М. К.). 6. Так і зробили. Збудували. Застеклили. Посіяли. Облучили. Вирости­ли. Вродило. Подивились на корені. Все вийшло. Тільки сила цілюща не прийшла до коріння. Невідомо чому — получилась петрушка (О. Довж.). 1. Народ не вибирають. І сам ти — тільки брунька у нього на гіллі. Для нього і живуть, за нього і вмира­ють, Ох, не тому, що він — найкращий на землі (Л. К).

Вправа 101. У неозначено-особових реченнях визначте головний член і поясніть спосіб його вираження. Назвіть причини неозначеності суб'єкта.

1. Задзвонили в усі дзвони. По всій Україні (Т. 777.). 2. Нам дають чаю, гарячого, міцного (М. К). 3. За левадами на луках клекотів бій... ждали з завмерлим серцем: хто подолає? Зби­ли... Далі, далі... Радісний подих пронісся в натовпі. Заговори­ли (А. Г.). 4. В нестям' дерлися кудись між стрімке каміння і знову скочувалися вниз (О. Г.).5. Либонь і правду кажуть про гуцула, Що у гнізді орла Його земля отецька пригорнула, Свою снагу дала (Я. В.). 6. Мене везуть у царство трав, річок і таєм­ничих озер (М. С). 7. У Опішні — сливи родять, у Опішні — посуд роблять (О. 70.).

ПО

Вправа. 102. Перепишіть речення, знайдіть серед них односкладні. Підкресліть у них головний член і поясніть спосіб його вираження. Визнач­те тип односкладних речень.

1. Не хвали день до вечора. 2. Бездонної бочки не наллєш. 3. Не руш нічого і не бійся нікого. 4. Жданиками не наїсишся.

5. На чужий роток не накинеш платок (Народна творчість).

6. А тепер, як подивишся — і семилітки, і десятилітки, техніку­
ми, інститути, університети, академії... Ой як «тяжко» тепер
нашій молоді. 7. Сидиш у школі, доки ото учителька прийде...
й думаєш... 8. Юри Гната не бачили ніколи? Отак як подивиш­
ся на нього — руками розводиш: у чім там, царице небесна,
талант держиться? Де там він міститься? Ну ніяк не ймеш віри,
щоб у такому манісінькому тілі сидів отакий великий дух.
9. Ланів у їх, ланів та степів... Та як станеш, то не видать тобі ні
краю, ні кінця... (З те. Остапа Вишні). 10. Ідеш отак у доброму
косарськім товаристві і бачиш, ідучи, й вечірнє небо, і ясну
зорю... (О. Довж.). 11. У нас оце якраз яблука падають... Ви­
йдеш на світанку, а вони — бух, бух. Візьмеш із роси, а вони
свіжі, холодні (Г. Т.).

Вправа 103. Визначте семантичні різновиди безособових речень: 1) ви­ражають стан природи чи оточення; 2) психічний чи фізичний стан лю­дини, її переживання; 3) різні модальні значення; 4) дію невизначеного діяча, неусвідомленої сили; 5) дію, відокремлену від діяча. Вкажіть засо­би вираження головного члена.

1.Там много війська понажено. У три ряди бідних, безщас­них невольників посаджено. По два та по три докупи поскова-но, по двоє кайданів на ноги покладено, сирою сирицею назад руки пов'язано (Я. те.). 2. Ой, у полі жито копитами збито, Під білою березою козаченька вбито, Ой, убито, вбито, затяг­нено в жито, Червоною китайкою личенько закрито (Я. те.). 3. І світає, і смеркає. День Божий минає. 4. І досі сниться: під горою, Між вербами та над водою Біленька хаточка. 5. Смер­калося. Із Лисянки кругом засвітило: Ото Гонта з Залізняком люльки закурили. 6. Не їсться, не п'ється, і серце не б'ється, і очі не бачать, не чуть голови! (З те. Т. Шевченка). 7. Лиш в праці варто і для праці жить (7. Ф.). 8. Варта спить, на вулицях безлюдно (Л. У.). 9. Однак мене морозить (М. К). 10. Снігом віконечко наше забило... (Я. К). 11. Василині було чогось со­ром (7. Н.-Л.). 12. У пасіці пахло медом (7. Н.-Л.). 13. Над го­ловою загуркотіло (М. К.). 14. Щось не щастить йому (М. К.). 15. Віковічні перелоги тут давно розорано (7. Я.). 16. Хліб! Скільки про нього сказано добрих слів, складено віршів, про­співано пісень (Газ.). 17.1 стало тихо скрізь (Я. Т.). 18. Іти їм слід було швидше (Г. Т.). 19. Мені просто везе (О. Л.). 20. На подвір'ї було темно, а далі почало чогось видніти (С. В.).

Вправа 104. У поданих текстах знайдіть односкладні речення. Визначте їх тип та поясніть особливість уживання.

I. В українському мовознавстві створено монографічні дослі­
дження про мову й стиль Шевченка, про його місце в історії
української літературної мови. Видано «Словник мови Шев­
ченка». Мові творів поета, мистецтву його слова присвячено
багато спеціальних статей та наукових збірників в Україні та в
ряді зарубіжних країн. Велике місце відводиться характерис­
тиці мови Шевченка в академічних курсах і в підручниках з
історії української літературної мови для вищих навчальних
закладів. Мова Шевченка — одна з найважливіших частин са­
мої основи складу сучасної української літературної мови, що
далі творчо розвивається й удосконалюється як мова україн­
ської нації (З журналу).

II. Слухаючи усні відповіді учнів, треба тактовно й доступ­
но прищеплювати їм культуру оформлення думки. Зокрема, на
зразках, опорах показувати дітям, яка відповідь є правильною.
З цією метою бажано залучати учнів до самоаналізу відпові­
дей. Під час виконання роботи важко помітити, хто з учнів
потребує допомоги... Для заощадження часу уроку слід уста­
новити певний порядок збирання виконаних робіт, заздалегідь
подбати про додаткові завдання для учнів. Варто користува­
тися різноманітними прийомами виправлення учнівських по­
милок (З підручника).

Вправа 105. Визначте групи інфінітивних речень за модальністю та структурою головного члена. Схарактеризуйте інтонаційні особливості їх.

1. Як же його у неволі жити без надії? 2. То що ж мені тепер робити з цими поганцями? 3. Де ж заховатися мені? Що діяти? (З те. Т. Шевченка). 4. Против рожна перти, Против хвиль пли­сти, Сміло аж до смерти Хрест важкий нести (/. Ф.). 5.Чому не жити й вам на цім верхів'ї? (Л. У). 6. Що ж тепер робити? Зайти в кімнату і втішати Валентину Сидорівну? (О. К.). 7. Переписа­ти, поставити розділові знаки, пояснити вживання тире в ре­ченні (Підр). 8. Відродити національну святиню — Києво-Мо-гилянську академію! (Газ.). 9. Кому ж мені написати? (О. Г.). 10.1 по якій іти дорозі, і чим би матері вгодить? (Д. Ч.). 11. Нам твій наказ у серцях мати, 3 ним жити, йти і здобувати (Ю. Л.). 12. Чи не підтягнути й собі?.. (М. С). 13. Запрягти до саней чо­тири чалі коні і в чвал, і в чвал! (Б.-І. А.). 14. Чи, малорос, я не доріс до чину, Щоб Україну вже не крадькома Любити, наче матір до загину (В. Луч.). 15. Вже б покласти кінець всім незго­дам і щоб кожен народ поважать (Я. Т.). 16. Україно! Не зміря­ти і віками Вроду твою журавлину, Не обезлистити навіть сніга­ми Мову твою тополину (А. Д.). 17. Рушать! Рушать! — і руши-

ли (М. В.). 18. Побачити б хоч назирці, впівока і закропити спраглий погляд свій (В. Ст.).

Вправа 106. Випишіть номінативні речення, з'ясуйте спосіб виражен­ня у них головного члена. У поширених номінативних реченнях визначте другорядні члени.

1. Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні — нена­че писанка село. 2. От і князь! От і пишайся тепер, княгине! (З те. Т. Шевченка). 3. 12 годин. Мертва тиша. Степ без кінця і без краю (О. Донч.). 4. Тихий-тихий зимовий ранок (/. Д.). 5. Видавництво «Вища школа». 6. Весна у розквіті. Чисте небо, лагідне сонце і розбрунькований парк (Є. Д.). 7. Старезний, густий, предковічний ліс на Волині (Л. У.) 8. «Літературна Ук­раїна». 9. Дорога. Ранок. Тиша. Довгий яр, весь білою черем­хою залитий (М. Р.). 10. Дитячий блок... Ряба мережа ґрат... І тьмяний блиск голодних оченят... З-над Волги, Бугу, Ворскли і Сули Дітей сюди вагонами везли... Дитячий блок... Сирітський Тихий плач (С. Т.). 11. Донна Мерседес: Що за чудові перли!.. Молода пані: Який убір! (Л. У.). 12. А вітер, вітер, вітер!.. Який палючий вітер!.. (Л. К).

Вправа 107. Випишіть номінативні речення, згрупуйте їх за змістом.

1. Полуднє. Широкеє поле безлюдне, Довкола для ока й для вуха ні духу! Ні сліду людей не видать... (/. Ф.). 2. Хмарки, вітря­на осіння ніч. Останній жовтий відблиск гасне у хаосі голо­го верховіття (Л. У). 3. Буковинські Карпати. Гора біля гори стоять разом в німій величі (О. Коб.). 4. Ось він іде по дорозі крізь місячну повінь. Легкий пил під ногами. Роса на траві. Темні коні пасуться. Ось їх слід у росі. Он їх спини виблиску­ють (О. Довж.). 5. Безладдя й пустка навкруги. Кошлаті чагарі. Сніги (М. 5.). 6. Поле. Хутір. Верболіз. Ось і наша хатонька. Розхвильована до сліз Зустрічає матінка (С. Ол.). 7. Зима. Кри­ниця. Стук мерзлого відра. Жіночі голоси і перегук дитячий. Вечірня налягла задумлива пора. Лапатий пада сніг (А/. Р.).

8. На майдані пил спадає. Замовкає річ... Вечір. Ніч (П. Т.).

9. Рубіжне... знову путь... Володине... Кабанне... Нарешті Сва­
тове (В. Сос). 10. Такий, як є, стою на кружині. Мені нема що
від людей ховати: Он сад цвіте. Он... одцвітає мати. Он батьків
сміх... у рамці на стіні (Б. О.). 11. Тисячу двісті верст. Вогнище
хрест-навхрест. 12. Був травень. Сорок третій рік. Визволь­
ним вік його нарік. 13. Весілля... Червнева неділя... Війна...
З весільної чаші я вже не нап'юся. І скоро додому уже не верну­
ся (З те. П. Воронька). 14. — Он вам і стежина! — сказали на
прощання (Є. Д.). 15. Перший сніг! Хто не пам'ятає його, пер­
шого, білого, аж голубого, пухнастого, м'якого (О. 3.).

Вправа 108. Схарактеризуйте генітивні речення з погляду вираження головного члена та їх семантики.

1. А сльоз, а крові? Напоїть всіх імператорів би стало (Т. Ш.). 2. Ні даху ж, ні притулку, — буквар їм на умі (Л. К). 3. О...Рек­візиту ніякого... (В. В.). 4. Ні човна, ні весел, ні квіток, ні співів, тільки сніг, і вітер, і весна, весна (В. Сос). 5. Ні кола, ні двора. 5. Ні сідла, ні вузди (Я. те.). 7. Ані горбика, ані корчика, ані сліду живої душі (/. Ф.). 8. А сміху! А радості! Справжнє дитяче свято. (Газ.). 9. Ні стида їм, ні совісті (Я. М.). 10. Тут, в небі, тихо. Ані шум потічка, ні вітру шум, ні пташка лісова (Л. К.). 11. А малини — красної, білої! А вишень, а груш солодких... А соняшнику, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати (О. Довж:.).

Вправа 109. Знайдіть вокативні речення. Поясніть відмінність між ними та звертанням.

1. Який тепер світ настав? Господи! (Я. М.). 2. Олександре! В тебе діти малі. 3. Салимонько! — Га? — Салимонько! — рап­том промовив Тиміш Іванович Дилда (О. В.). 4. Катерино! — Іду! (О. Довж.). 5. Даша! Дашета!—Агов! Зараз! (Я. М.). 6. Діду! Діду! — каже Мелася. 7. Боже, Боже! Коли б же Михайло спав. 8. Братику! Братику! — А що? — спитав він. 9. Ой козаче! Де ж ти забарився (З те. Марка Вовчка). 10. Сонце! Сонце! Це тебе, довічний світе, стріваючи, вітає земля (Я. М.).

Вправа 110. Перепишіть, підкресліть слова-речення. Усно поясніть, до якого семантичного типу належить кожне з них, яку функцію виконує (стверджувальні, заперечні, спонукальні, емоційні, емоційно-оцінні, пи­тальні).

1. — Драстуйте! Боже поможи! — Спасибі! — одзиваються декотрі... (В. В.). 2. Яке дивне все, правда? — Еге. — Ой! Ди­вись, — стиха сказала ні з того ні з сього Наталка. — Он! Ба­чиш! (О. Довж.). 3. — Драстуйте! Дуже приємно! 4. — О Госпо­ди! Знову! — це або говорить сама до себе, або думає заклопо­тана людина і бере телефонну трубку: — Ну?! 5. У школу вже ходиш? — Ні, я ще малий! — А читати вже вмієш? — Ні, ще не вмію. 6. Про віщо ж ото, Олександре, думаєш? — допитувала­ся дружина. — Еге! Так я тобі й сказав! 7. Татку, ти спати? А що уночі робитимеш? Тепер же тобі не треба на ніч на роботу? — Так. Не треба. 8. Ви на Курмасовому були? — Ні (3 те. Остапа Вишні). 9. А вони гонять: — Іди! — Ей! — раптом вжахнувся один... Не оглядайсь! (О. Г.). 10. Справді? — зраділа дівчина і зразу ж засоромилась. — Справді, Мар'янко... (М. С). 11. Що? Десь горить? — питається від печі мати. — Дзвін! — відпові­даю одним словом (М. С). 12. Це ваша баба? — спитав Опана-са. — Угу. Моя. А чия ж іще (В. Сим.).

Вправа 111. Перепишіть речення, знайдіть серед них неповні, доведіть їх неповноту. Самостійно доберіть приклади неповних речень у діалогічному мовленні.

1. Прагу було врятовано від руйнування, а мешканців її — від винищення (О. Г.). 2. Не вчи орла літати, а солов'я — співа­ти (Я. те.). 3. Біля греблі — млин, за греблею — неширокий схоплений кригою став, понад ставом, долиною — рідне село Петриківка (В. Коз). 4. Ближче до берегів — зелені кружечки латаття (Ю. 3.). 5. Над головою синє небо. На ньому — лагідне травневе сонце. Під ногами трав'яний квітучий килим. Навко­ло — ліс. (Є. Д.). 6. Ранок дрімав у сизій млі. На пшеничному морі — повний штиль. Небо поскидало із себе всі нічні хмарин­ки. Голубилося. Очікувало сонця... Промчала одна машина. Друга (Є. Д.). 7. Колючу шкарлупу розбиває об бруківку об­важнілий каштан. Гладенький. Візьми у долоню, щоб надовго зберегти тепло цієї осені'(<9. Я). 8. День гуляє, два слабий, а на третій — вихідний (Я. те.). 9. На обрусі — миска. У мисці — опеньки. У другій — капуста, третя — з голубцями: страв два­надцять нині є в нашої мами.10. Бджілоньки — на квіти, дітонь­ки—дошколи(М. Підг.). 11. А дорога дітей—попереду(Я. Я). 12. Нежданий сніг — на перші квіти (Я. Я).

Вправа 112. Розподіліть неповні речення за типами. Відтворіть про­пущені члени речення. Поясніть розділові знаки в неповних реченнях.

1. А тепер куди? — запитав Павлюга Козакова. 2. Зараз не збори. Негайно всі в поле! 3. Хто б подумав: Гриня і в акаде­мію! — кинула одна з конторниць. 4. У своїх, значить, набрид­ло, до чужих повієтесь? В Татарщину за довгим карбованцем? (З те. О. Гончара). 5. Тікаймо в затишок! — А де? (А. Г.). 6. Це ж куди ви? — хтось звернувся й на поклажу кинув зір (С. Ол.). 7. Вони, тамуючи подих, мовчки прямують до греблі. За ними народ (Ю. 3.). 8. Виходить, чумаче, в ранню дорогу зібрався?.. — Атож, в ранню, — понуро відповів Чайченко (А/. С.). 9. По­підростали — в голові туманіє. Тому чоботи, тому крамні шта­ни, тому картуза (А. І.). 10. У далекому минулому для зміцнен­ня будівлі приносили людські жертви, потім — тварин, їхні че­репи, ще пізніше — рослини й нарешті — дрібні гроші (Укр. мин.). 11. А хропе ото хто так? — Грицю, штовхни його, чого він ото на всі завертки? — звернувся Шельменко до Гриця (О. В.). Нівроку собі, добрий з тебе теоретик. — Який там не є, а такого, як ти, в кут зажену, — відрізав Сашко (Д. Бедз.).

Вправа 113. Прочитайте речення. Схарактеризуйте їх структуру: дво­складні — односкладні, повні — неповні.

1. Ти щира жінка (Л. У). 2. Свободу кожному народу (Я. Т.). 3. Вило, стугоніло, телесувалося в горах (Я 3.). 4. Як парость

виноградної лози, плекайте мову (А/. Р.). 5. Квітку метелик цілує, обрії — сонце, вітер — берізку німую (В. Сос). 6. Й не віриться, що знов побачу я село, давно покинуте, таке до болю миле (В. Сос). 7. Жити мені без праці — зовсім не жити (Д. 77.). 8. Погомоніти з високим начальством було для Хоми втіхою (О. Г.). 9. Грамоти вчиться — завжди пригодиться (Н. те.). 10. А діти ну тікати (А. М.). 11. Не вдержався за гриву — за хвіст не вдержишся (77. те.). 12. Я йому слово, а він мені десять (77. те.). 13. Навкруги — острови, і затоки, й озера. Узлісся зелені, во­логі, густі (Л. Д.).

Вправа 114. Згрупуйте односкладні речення. Дайте повну характери­стику кожного з них.

I. 1. Невесело на світі жить, коли нема кого любить (Т. 777.).
2. Он глянь: у тім раї, що ти покидаєш, латану свитину з каліки
знімають (Т. 777.). 3. Берімось краще до роботи, змагаймось за
нове життя (Л. У). 4. Люблю старого. Та ж якби не він, давно б
уже не стало сього дуба (Л. У). 5. Ставало вогко й холодно
(М. К). 6. Ще наддало світу, ще раз кинуло з-за гори рожевим
огнем (77. М.). 7. Ну, тепер за мною, гуртом! Кликати людей
(С В.). 8. До ґанку на щастя підкову прибито (Я. Ті.). 9. Ставай
поруч! Роби, як я! — пролунали слова команди. Не бери си­
лою, не надривайся! — сердито кидав слова Дереза (М. Ч.).
10. Вибирай тріщину у пласті, не йди проти товщі! Сила швид­
ко вивітриться, а умінням гори звернеш (М. ¥.). 11. Святвечір.
Зима. Навколо біліють сніги (О. Вороп.).

II. 1. Усім треба вільним словом володіти, усі гуртом муси­
мо підняти його на височінь (С. В.). 2. Поспішаю до отчого
дому... Тільки краще б отак не летів, — Стало гірко за батьків­
ську мову І за мову російських братів (А/. Карп.). 3. Сьогодні
на мови та їхнє майбуття треба дивитися не лише з погляду
їхніх функцій, але й з погляду зафіксованих у них багатств
національної духовності (7. Дз.). 4. Українському слову з часів
його виникнення і на всіх історичних шляхах доводилося не­
легко (Б. X). 5. Засуджено й репресовано Тараса Шевченка,
Панька Куліша, Миколу Костомарова та багатьох інших. Та­
расові Шевченку суворо заборонялося «писать и рисовать»
(7>. X.). 6. Слово шукатиму ночі і дні В полі, у морі, в купині. Як
до межі без нічого дійду — Може, до слова ближче впаду
(Ті. Т7.). 7. Земля і Сонце. Мати й батько. Рід. Народ. (В. Кол.).
8. Бо кажуть, дитино, що мова наша — солов'їна. Правильно
кажуть. Але затям собі, що колись можуть настати і такі ча­
си, коли нашої мови не буде пам'ятати навіть найменший
соловейко (Т. М.). 9. Дивуєшся дорогоцінності мови нашої...
10. Люби свою мову, плекай і дбай про неї. Це ж дорога твоя

спадщина, спадщина віків і поколінь. Користуйся нею, обері­гай її, передай її, збагачену і ще більш розвинену, своїм дітям і онукам, а вони передадуть наступним поколінням (М. Ш.). 11. Параска: Мусійчику! Копистка: Мерщій крути! (М. Кул.).