Територіальний устрій держави

Розкриваючи зміст категорії „форма держави” у широкому її розумінні, слід мати на увазі, що кожна держава має відповідний територіальний (державно-територіальний) устрій як прояв реалізації загальносоціальних інтересів (як на центральному, так і на місцевому рівнях) у певній національно-державній і адміністративно-територіальній організації держави; державна влада покликана здійснювати управління всією територією, дбати про матеріальні та культурні цінності, суспільний порядок та правопорядок тощо; у зв`язку з цим з метою забезпечення усезагальних інтересів державі необхідні органи державної влади та управління різних рівнів (як в центрі, так і на місцях) (Таблиця 8.5.).
Загалом, більшість держав у всьому світі є простими («унітарними»; термін «унітарний» означає єдиний); зокрема, на Європейському континенті унітарними є Україна, Білорусь, Польща, Швеція, Норвегія, Португалія, Італія, Греція та ін. Територія унітарних держав поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції тощо). Такі держави мають єдину систему вищих органів державної влади, (юрисдикція яких поширюється на усю територію держави), мають єдине громадянство, єдину фінансову, податкову, правову системи, єдину грошову одиницю, єдину державну мову. Крім того, унітарні держави можуть мати і більш «складний» адміністративно-територіальний поділ; мова йде про так звані «унітарні держави з автономними утвореннями» та «регіоналістичні унітарні держави».
До складних держав належать федерації - держави, що будуються на основі добровільного союзного договору про створення єдиної суверенної держави (Російська федерація, Сполучені штати Америки та ін.). За цим договором, федерації мають єдині спільні кордони, єдину спільну територію, (що включає території суб’єктів федерації, кожен з яких має власний адміністративно-територіальний устрій), мають спільні, федеральні органи державної влади, єдину фінансову, податкову та правову системи, спільні збройні сили, громадяни суб’єктів федерації водночас є громадянами федеративної держави. При цьому кожен із суб’єктів федерації має право на самовизначення, на вихід із федерації, має власні вищі органи держави, конституцію, але не може бути суб’єктом міжнародного права і міжнародних відносин.
Складну державу слід відрізняти від державоподібних об’єднань, співдружності держав, співтовариства держав. Проте, загалом, є і деякі виключення із загального правила.
Так, зокрема, конфедерація (державоподібне утворення, що є союзом суверенних держав, які, зберігають усі суверенні права держави), як правило, не є формою державно-територіального устрою, адже члени конфедерації мають право суверенітету. При цьому конфедерації класифікують в залежності від реального державного суверенітету на юридичні та фактичні; в умовах юридичної конфедерації вона вважається такою лише формально, але по суті – це федерація; прикладом саме юридичної федерації можна вважати сучасну Швейцарію, яка формально називається конфедерацією, але по суті є федерацією.
Процес формування державоподібних та міждержавних об’єднань (фактичних конфедерацій, особистих уній, співдружності держав, співтовариства держав) здійснюється, як правило, на правовій основі. Процес формування імперій здійснюється на основі узурпації суверенної влади інших держав та за допомогою неправових методів (наприклад, в результаті загарбання території тощо)