Держава як особливий інститут політичної системи суспільства

Як вказувалося, політична система - це соціально-політичний механізм, за допомогою якого в надрах суспільства зароджуються відповідні політичні сили, спроможні просувати суспільство у взаємодії з такою особливою його політико-правовою організацією, якою є держава, у напрямі прогресу, демократії та свободи.
Реалізація індивідуальних або певних групових інтересів може призвести до визрівання відповідних конфліктних ситуацій у суспільстві, що зумовить обмеження прав і свобод інших суб’єктів суспільної життєдіяльності. Конфліктність як об’єктивний прояв соціальної боротьби, справді, визнається єством соціальності. Конфліктність має як недоліки, так і позитивні риси і тому може розглядатися як перевага людського життя. Політична система насичена розмаїтими суспільними інтересами. І тому площина політичних відносин завжди пов’язана із взаємодією суспільних інтересів, і передбачає існування такого особливого інституту, який би за своїм призначенням був покликаний використати таке розмаїття інтересів не для розколу, а задля пошуку їх спільності, тобто, врешті-решт, заради зміцнення суспільства (Таблиця 7.7.).
Держава – необхідний атрибут політичної системи. її особливе місце в політичній системі зумовлене, передусім, тим, що саме держава покликана слугувати потребам, які є настановами позакласовими, позапартійними, загальними, верховними, спільними для всіх.
Значущість держави у політичній системі суспільства особлива, оскільки особливим є соціальне призначення держави.
Вимоги суспільної життєдіяльності, (які зумовлюють дії окремих людей і їх соціальних груп), постають як зовнішня необхідність, імператив (веління, нагальна вимога) і підпорядковують суб’єктивні бажання чи прагнення окремих людей чи їх груп. Такі вимоги можна ще назвати усезагальним інтересом, який, на відміну від інтересів індивідуальних та групових, вважається, справді, спільним для усіх. До таких усезагальних цінностей відносять, передусім, дотримання певного порядку й безпеки, дотримання встановлених правил взаємодії, співжиття, збереження й розширення зв’язків, протистояння руйнівному впливові (природному або соціальному), прийнятне й можливе за конкретних умов розв’язання соціальних протиріч тощо.
У суспільстві має діяти організація, яка відповідає за нормальне функціонування суспільства, здійснення адміністративного управління різними сферами життя суспільства, забезпечення порядку, національної безпеки, будівництво шляхів сполучення, ліквідацію стихійних лих, організацію міжнародних зв’язків тощо, - тобто загалом за все те, що можна визначити як задоволення усезагального інтересу.
У первісному суспільстві здійснення спільних справ і управління ними було турботою усіх і не виокремлювалося в якусь самостійну галузь суспільної практики, відповідальність за спільну справу відчували й несли всі члени спільноти. Влада освячених звичаїв змушувала членів первісного суспільства дотримуватися норм співжиття. Перехід до державної соціальної організації виявляється у тому, що піклування про цілісну єдність вже не є справою всіх, піклування про неї зосереджується в руках певних органів публічної влади, які аби домогтися свого, спрямовують на громаду силу влади у формі нормативних формалізованих юридичних правил та у разі порушення таких правил застосовують державний примус.
Отже, держава є єдиною суспільною організацією усіх громадян, представляє суспільство та народ в цілому. Держава є єдиним носієм державної влади, юрисдикція якої поширюється на усю її територію. Держава встановлює юридичні норми, які регулюють функціонування всіх суб’єктів політичної системи суспільства (Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 р., Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 р. та ін.). У разі, якщо діяльність суб’єктів політичної системи (партій) не відповідає Конституції і законам, держава ставить питання про припинення їх діяльність і контролює їх дотримання.
Особливості держави в порівнянні з іншими носіями політичної влади, зумовлені тією метою, яку ставить перед собою держава - загальнолюдські цінності або класові цінності. Особливості державної влади, які визначають місце держави в політичній системі – суверенність, універсальність, легітимність, здатність владно-примусового впливу на поведінку людей. Державна влада має бути інституційним вираженням загальної, спільної для всіх людей волі, інтегруючого й узгоджуючого начала, що скріплює суперечливі фрагменти соціуму в сталу цілісність.
Водночас, держава є одним із суспільних утворень і тому, яким є суспільство та його політична система, такою є і держава. Держава є віддзеркаленням усіх політичних процесів, які відбуваються у суспільстві. І тому, якщо не існує єдності у суспільстві – її не може існувати і в державі. Тоді мова йде про існування політичної кризи.
В механізмі взаємодії між політичними центрами влади, особливо важливим є виявлення особливостей співвідношення органів первинного представництва держави у питаннях контролю щодо органів похідного представництва держави, оскільки саме в цьому співвідношенні найбільш повно і наочно виявляється, які органи держави і юридично, і фактично відіграють функції політичних центрів. Політичними центрами у політичній системі демократичного суспільства, виступають органи державної влади (як правило, органи первинного представництва, тобто ті, які формуються шляхом виборів; проте можуть бути і органи державної влади похідного представництва, приміром, уряд; тоді мову ведуть про так званий «політичний трикутник»). Крім того, політичними центрами можуть виступити також і інші політичні сили в результаті перерозподілу політичної влади, тобто у разі, колі такі сили, починають відчувати підтримку своєї програми з боку широких народних мас (приміром, опозиційна партія).
Таким чином, держава, виступаючи офіційним представником усього народу, займає, безумовно особливе місце в політичній системі, оскільки саме вона, уособлюючи суверенітет усього народу та усієї нації, покликана та здатна задовольняти і забезпечувати загальносоціальні потреби та інтереси. При цьому, не протиставляючи державу усім іншим елементам політичної системи, слід зазначити, що роль «головної ланки в політичній системі, яка охоплює та направляє діяльність усіх структурних елементів політичної системи, виконує особистість»