Тема 13. Структура Збройних Сил України

Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Відповідно до Закону України “Про Збройні Сили України” Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України.

Збройні Сили України мають таку загальну структуру:

Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління;

види Збройних Сил України – Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили;

об’єднання, з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об’єднань, з’єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, Державною спеціальною службою транспорту і Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України. В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

До складуГенерального штабу входять Апарат помічників начальника Генерального штабу, сімнадцять управлінь та один департамент.

Начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України є генерал-полковник Замана Володимир Михайлович.

До складу Збройних сил України належать також об’єднання, з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до зазначених вище видів.

Сухопутні війська Збройних Сил України. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними Силами України своїх функцій як у мирний, так і воєнний час.

До складу Сухопутних військ Збройних Сил України входять відповідні роди військ.

Механізовані і танкові війська складають основу Сухопутних військ, виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об’єктів, діють у складі морських та повітряних десантів.

Ракетні війська та артилерія. Складаються із з’єднань оперативно-тактичних і тактичних ракет, з’єднань і частин гаубичної, гарматної, реактивної та протитанкової артилерії, артилерійської розвідки, мінометних підрозділів та підрозділів протитанкових керованих ракет. Вони призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об’єктів ППО та інших важливих об’єктів при веденні загальновійськової операції (бою).

Армійська авіація є найбільш маневровим родом Сухопутних військ, призначеним для виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою. Частини і підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують бойову техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконують інші важливі завдання.

Високомобільні десантні війська – мобільний компонент Сухопутних військ. До них відносяться з’єднання, частини та підрозділи зі складу сухопутних військ і армійської авіації, що цілеспрямовано підготовлені для спільних дій у тилу противника.

Протиповітряна оборона Повітряних Сил призначена для прикриття військ від ударів противника з повітря у всіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці.

У цілому на території України розташовано приблизно 10 зенітно-ракетних формувань. На їх озброєнні знаходяться до 50 зенітно-ракетних комплексів, сотні ракет різної дальності. Щоденне бойове чергування в українських силах ППО несуть близько двох тисяч чоловік. Сили ППО включають зенітно-ракетні комплекси, винищувальну авіацію (МіГ-29, Су-27), радіотехнічні війська; також сюди входять підрозділи радіоелектронної боротьби і спеціальні війська.

Зенітно-ракетні комплекси С-200 з радіусом ураження до 250 кілометрів створюють пересічні між собою зони і повністю захищають територію країни. За таким же принципом розташовані бази літаків-винищувачів. Їх зона дії складає декілька сотень кілометрів і також покриває всю територію держави. Окремі міста, промислові і стратегічні об’єкти додатково охороняють зенітно-ракетні комплекси меншого радіусу дії – “Бук”, “Оса”, С-300.

Командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України є генерал-полковник Воробйов Геннадій Петрович.

Повітряні Сили Збройних Сил України – один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних Сил України. Цей високоманеврений вид Збройних Сил призначений для охорони та оборони повітряного простору держави, особливо важливих та стратегічних державних об’єктів, ураження з повітря об’єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.

До складу Повітряних Сил входять військова авіація, зенітно-ракетні війська, радіотехнічні війська, спеціальні війська (забезпечення, РЕБ, зв’язку).

Повітряні сили України включають такі роди авіації:

Бомбардувальна. Має на озброєнні літаки Су-24М. Є основним ударним засобом ВПС і призначена для ураження угрупувань військ, авіації, ВМС, зруйнування важливих воєнних, воєнно-промислових, енергетичних об’єктів у стратегічній і оперативній глибині.

Штурмова. Має на озброєнні літаки Су-25. Є засобом авіаційної підтримки військ і призначена для ураження військ, наземних (морських) об’єктів переважно на передньому краї у тактичній глибині.

Винищувальна. Має на озброєнні літаки Су-27, МіГ-29. Є одним з основних засобів боротьби з повітряним противником і призначена для ураження літаків, гелікоптерів, крилатих ракет у повітрі, а також ураження наземних (морських) об’єктів.

Розвідувальна. Має на озброєнні літаки Су-24MP та літаки аерофотозйомки Ан-30. На зберіганні знаходяться розвідники старішої моделі Су-17М4Р. Призначена для ведення повітряної розвідки противника, місцевості та погоди.

Військово-транспортна. Має на озброєнні літаки Іл-76МД, Ту-134, Ан-24, Ан-26, вертольоти Мі-8МТ. Призначена для десантування повітряних десантів, перевезення військ і матеріальних засобів повітрям.

Командувачем Повітряних Сил Збройних Сил України є генерал-полковник Байдак Юрій Аврамович.

Військово-Морські Сили Збройних Сил України призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань ВМС противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних Сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.

За своїм функціональним призначенням Військово-Морські Сили Збройних Сил України розподілені на морський компонент Об’єднаних сил швидкого реагування та Основних сил оборони Збройних Сил України, які в свою чергу мають відповідні корабельні, авіаційні та берегові складові.

До складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України входять:

· надводні сили у складі бригад надводних кораблів;

· морська авіація у складі морської авіаційної бригади;

· берегові ракетні війська;

· війська берегової оборони та морська піхота;

· військово-морські бази;

· Академія Військово-морських сил імені П.С. Нахімова, військово-морський ліцей.

Командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України є адмірал Ільїн Юрій Іванович.

Відповідно до Основних напрямів реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року передбачається перейти від видового до міжвидового принципу побудови Збройних Сил, законодавчо уточнивши їх загальну структуру, чисельність і принципи дислокації.

Структура Збройних Сил матиме такий вигляд:

За оперативною організацією:

Генеральний штаб як головний орган військового управління;

міжвидові угрупування військ, підпорядковані органам військового управління відповідно до адміністративно-територіального поділу території України, зведені за видовою ознакою до сухопутного, повітряного та морського компонентів.

За адміністративною організацією:

види Збройних Сил – Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили;

органи військового управління, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил, що не належать до видів Збройних Сил.

За ступенем бойової готовності:

Сили постійної готовності, призначені для запобігання та ліквідації в найкоротший строк збройного конфлікту на державному кордоні, охорони повітряного простору та підводного простору в межах територіального моря України, прикриття важливих державних і воєнних об’єктів;

Сили резерву, призначені для нарощування Сил постійної готовності та розгортання військових частин територіальної оборони в разі виникнення загрози збройної агресії.

Сили постійної готовності поділятимуться на:

а) Сили негайного реагування, основу яких становитимуть військові частини високомобільних десантних військ, морської піхоти, військові частини розвідки та спеціального призначення, бригади кораблів. Їх дії підтримуватимуть армійська, тактична та морська авіація, визначений склад артилерії та зенітних ракетних військ;

б) Сили швидкого реагування, основу яких складатимуть механізовані, артилерійські (реактивні артилерійські) та ракетна бригади (полки), авіаційні та зенітні ракетні військові частини. До складу Сил швидкого реагування також входитимуть військові частини зв’язку, оперативного, матеріально-технічного та інших видів забезпечення.

З метою приведення структури та складу Збройних Сил у відповідність до загальноприйнятих у провідних державах світу показників планується оптимізувати чисельність військових частин, установ та організацій забезпечення життєдіяльності Збройних Сил.

Таким чином, Збройні Сили України мають специфічну структуру, яка своєчасно оновлюється з урахуванням змін у військовій справі та об’єктивних потреб розвитку воєнної організації держави.

Рекомендована література

1. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Збройні Сили України” від 6 жовтня 2000 р., №2019 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48. – С. 990–996.

2. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оборону України” від 5 жовтня 2000 р., № 2020-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 49. – С. 1002–1013.

3. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

4. Положення про Міністерство оборони України, затверджене указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 406/2011. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://document.ua/pro-utvorennja-konkursnoyi-komisiyi-ministerstva-oboroni-ukr-doc163272.html.

5. Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, затверджене указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 406/2011. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/406/2011/paran228#n228.

6. Основні напрями реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://chigrvk.at.ua/news/osnovni_naprjami_reformuvannja_i_rozvitku_zbrojnikh_sil_ukrajini_na_period_do_2017_roku/2013-07-31-48.