Тема 9. Вимоги Міжнародного гуманітарного права щодо правил поведінки військовослужбовця під час ведення бойових дій

Міжнародне гуманітарне право – це система міжнародно-визнаних правових норм, які спрямовані на: 1) захист жертв збройних конфліктів (так зване право Женеви); 2) заборону або обмеження методів і способів ведення війни (так зване право Гааги); 3) встановлення відповідальності осіб за порушення вимог права збройних конфліктів.

Міжнародне гуманітарне право уникає визначення воєн, їх юридичної оцінки та класифікації (це завдання окремої галузі – права міжнародної безпеки) і оперує поняттям збройний конфлікт, під яким розуміється будь-яке зіткнення із застосуванням збройних сил різних держав (міжнародний збройний конфлікт) або збройних сил певної держави з антиурядовими організованими збройними загонами (внутрішній збройний конфлікт).

Під збройними силами розуміються організовані збройні формування, що знаходяться під командуванням осіб, відповідальних перед цією державою (стороною) за дії своїх підлеглих. Збройні сили підпорядковуються внутрішній дисциплінарній системі, яка забезпечує можливість дотримання норм міжнародного гуманітарного права. До складу збройних сил входять комбатанти (ті, які воюють) та медичний і духовний персонал (ті, які не воюють).

Правила, які стосуються основних категорії осіб та об’єктів. Комбатанти – особи зі складу збройних сил сторони, яка бере участь у збройному конфлікті (за винятком медичного та духовного персоналу). Вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях. Комбатанти повинні відрізняти себе від цивільного населення військовою формою та (або) носити встановлені розпізнавальні знаки, а в той час, коли вони беруть участь у нападі, щонайменше – відкритим носінням зброї під час бойового розгортання. Застосування військових заходів насильства щодо комбатантів у воєнних діях, аж до їх знищення, визнається законним. У випадку захоплення комбатанта противником, він має право на отримання статусу військовополоненого.

До комбатантів прирівнюються і партизани або бійці національно-визвольних рухів, якщо вони очолюються особою, яка відповідає за їх дії, мають знаки, що відрізняють їх від цивільного населення, відкрито носять зброю та дотримуються норм міжнародного гуманітарного права.

Некомбатанти – особи, які входять до складу збройних сил та надають їм допомогу, але безпосередньої участі в воєнних діях не беруть. До них належать медичний персонал, духовні особи, військові кореспонденти тощо. До вказаних осіб не повинна застосовуватися зброя доти, доки вони зайняті виконанням своїх безпосередніх обов’язків. Вказані особи стають комбатантами в разі їх безпосередньої участі у воєнних діях.

Особливо необхідно виділити категорії осіб – шпигунів та найманців, які є незаконними учасниками воєнних дій і тому несуть кримінальну відповідальність за вироком компетентного судового органу.

Шпигуни – особи, які, діючи таємно або обманним шляхом (віроломно), збирають відомості на території, що контролюється однією із конфліктуючих сторін, з метою подальшої передачі інформації протилежній стороні. Проявом віроломства можуть бути факти використання форми одягу військовослужбовців іншої держави або маскування під цивільних осіб, а також розвідувальні дії під прикриттям розпізнавальних знаків Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала, що перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права.

Військовий розвідник, який здійснює збір інформації, що має воєнне значення на території, що контролюється протилежною стороною, не вважається особою, яка займається шпигунством, якщо вона носить формений одяг своїх збройних сил та (або) діє під розпізнавальними знаками цих збройних сил. Така особа не втрачає свого права на статус військовополоненого, з нею не можуть поводитися, як із шпигуном.

Найманці – особи, які спеціально завербовані та беруть участь у воєнних діях з метою отримання особистої вигоди. Вони не є громадянами протилежної сторони, що знаходиться у збройному конфлікті, та особами, які постійно мешкають на території, що контролюється цією стороною. Найманці не входять до складу збройних сил сторін, що воюють.

До найманців не відносяться військові інструктори та радники, які офіційно направляються однією державою для надання допомоги в будівництві збройних сил іншої держави за умови, якщо вони не беруть особистої участі у воєнних діях.

Особливу категорію осіб складають цивільні особи, до яких належать всі, хто перебуває в районі воєнних дій, не входить до складу збройних сил і утримується від будь-яких ворожих дій. У випадку сумніву щодо того, чи є особа цивільною, вона вважається цивільною.

Цивільне населення складається з цивільних осіб. Наявність серед цивільного населення окремих людей, які не підпадають під визначення цивільних осіб, не позбавляє решту населення цивільного статусу і захисту, який надається міжнародним гуманітарним правом.

До осіб, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права відносяться: a) жертви збройних конфліктів, до яких належать: вбиті, поранені, хворі, біженці, військовополонені тощо; b) медичний і духовний персонал; c) парламентери і особи, які їх супроводжують; d) персонал цивільної оборони; e) персонал, який відповідає за захист і охорону культурних цінностей та особи, які беруть участь у гуманітарних акціях. Напад на таких осіб забороняється.

Окрім цієї категорії осіб міжнародне гуманітарне право виділяє об’єкти, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, до яких, зокрема, належать: a) медичні формування, санітарно-транспортні засоби, санітарні зони (місцевості); c) цивільні об’єкти, місцевості, що не обороняються, демілітаризовані зони; d) культурні цінності; e) особливо небезпечні об’єкти, об’єкти цивільної оборони. Напад на такі об’єкти заборонено.

Правила, що забороняють методи і засоби ведення воєнних дій, встановлені з метою запобігання зайвим стражданням та невиправданим жертвам серед цивільного населення, заподіянню великого і довгострокового збитку природному середовищу, пов’язаного з воєнними діями. Для сторін, які воюють, встановлюються заборони та обмеження у виборі методів і засобів ведення воєнних дій.

Під час збройного конфлікту заборонено застосовувати наступні методи:

убивати або завдавати поранення цивільним особам;

убивати або завдавати поранення особам, які, склавши зброю або не маючи засобів захищатись, здалися в полон;

убивати парламентера і осіб, які його супроводжують;

нападати на осіб, які потерпають у корабельній аварії або покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і які не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які десантуються у складі повітряних десантів);

примушувати осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права (пункт 1.2.33 Керівництва), брати участь у воєнних діях;

віддавати наказ нікого не залишати в живих або загрожувати ним;

брати заручників;

вводити противника в оману шляхом віроломства;

використовувати не за призначенням розпізнавальну емблему Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала, міжнародні розпізнавальні знаки цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об’єктів, білий прапор парламентера, інші міжнародно-визнані знаки і сигнали;

незаконно використовувати розпізнавальну емблему Організації Об’єднаних Націй;

здійснювати напад невибіркового характеру, який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть неспіврозмірними з досягненням необхідної воєнної переваги над противником;

здійснювати терор відносно цивільного населення;

використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей;

знищувати, вивозити або приводити в несправність об’єкти, які необхідні для виживання цивільного населення;

нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні відмітні емблеми (знаки) і сигнали;

здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів та госпіталів (за умови, коли вони не використовуються у воєнних цілях);

знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлення культу та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху у бойових діях;

знищувати або захоплювати власність противника, крім випадків, коли такі дії викликані воєнною необхідністю;

віддавати на пограбування населені пункти або місцевості.

У ході воєнних дій забороняється застосовувати наступні засоби:

розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває сердечник або має надрізи);

снаряди, вагою менше 400 грамів, які є розривними або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною;

отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини;

бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю;

будь-яку зброю, дія якої полягає в завданні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів;

міни, що спроектовані для спрацьовування від випромінювання міношукача або іншого неконтактного впливу у ході їх розвідки (пошуку);

будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом невилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання;

міни-пастки, що якимось чином сполучені або асоціюються з: міжнародно-визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об’єктами), які, на перший погляд, не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо);

дистанційно встановлювані міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам;

торпеди без устрою самоліквідації;

автоматичні контактні міни, які закріплені на мінрепах, коли вони не стають безпечними у випадках зриву з якоря;

лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади;

засоби впливу на природне середовище, що мають довгострокові серйозні наслідки руйнації;

запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покрову, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію.

Відповідальність за порушення правил, що містяться в нормах міжнародного гуманітарного права, передбачена в Кримінальному кодексі України, зокрема в ст. 114. Шпигунство; ст. 431. Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні; ст. 432. Мародерство; ст. 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій; ст. 434. Погане поводження з військовополоненими; ст. 435. Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання ними; ст. 447. Найманство.

Рекомендована література

1. Право війни. Порадник командного складу Збройних Сил України. – Київ: ВКФ “Любава”, 1996. – 128 с.

2. Право війни: вибрані питання. Порадник командного складу Збройних Сил України. – Київ: ВКФ “Любава”, 1997. – 112 с.

3. Правова робота в Збройних Силах України: Навчальний посібник / За заг. ред. В.І. Кириленка. – К.: РВЦ “Військовий інститут”, 2010. – 408 с.

4. Репецький В.М. Міжнародне гуманітарне право: підручник / В.М. Репецький, В.М. Мисик. – К.: Знання, 2007. – 467 с.

5. Дмитрієв А.І. Міжнародне гуманітарне право: основи концепції / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Вища школа права при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.: Логос, 1999. – 119 с.