А. О. Капелюшний. Образ автора художнього тексту твориться так само, як і образи персо­нажів

Образ автора художнього тексту твориться так само, як і образи персо­нажів. Правдивість, з якою він формується, - це художня, а не фактич­на правда. В сучасній науці образ автора трактують як особистість автора, організована й об'єктивована засобами мистецтва й за закона­ми мистецтва. Образ автора - це не те, що автор хоче сказати про се­бе, а те, що ми довідуємося про нього, вивчаючи результати його твор­чості. Структура образу автора ширша за такі прояви суб'єктивізму автора, як авторський задум, авторська позиція, голос автора, вве­дення автора до складу дійових осіб та ін., бо всі ці компоненти входять до поняття "образ автора" як його складники. Для художнього тексту розбіжність між реальною особистістю автора й образом автора, який можна вивести з тексту, - майже закономірне явище. Принципово від­мінні в цьому плані журналістські тексти, в яких автор-оповідач і автор - реальна особа - збігаються. Цей збіг і є основною відмінністю публі­цистичного авторського мовлення від художнього. І виявляється він у відвертості авторського "я", в емоційності викладу, в документальності матеріалу. Журналіст на відміну від автора художнього тексту прямо звертається до читача зі своїми думками, почуттями, оцінками. Образ автора в журналістському тексті - це авторське "я" журналіста, харак­тер його ставлення до дійсності, що виявляється безпосередньо в прийомах опису, аналізу, оцінки. Характер і вияви образу автора тут значною мірою залежать від жанрово-стильового різновиду тексту.

Суб'єктивація авторської розповіді в журналістському тексті є чин­ником ускладнення викладу. Між автором, оповідачем, персонажами встановлюються складні динамічні зв'язки. Це зв'язки між різними суб'­єктивними сферами в журналістському тексті. Сфера автора - розпо­відь, зорієнтована на норми літературної мови. Сфера персонажа -діалог (пряма мова), що вільно включає розмовно-просторічні еле­менти. Сфера оповідача повністю або частково збігається зі сферою автора або зі сферою персонажа. Є чотири композиційно-стилістичні різновиди, що залежать від зв'язку "автор - оповідач":

1. розповідь від автора;

2. оповідача названо, але стилістично не виокремлено;

3. оповідача не названо, але стилістично виокремлено;

4. оповідача названо й виокремлено стилістично.

У журналістських текстах використовують переважно перший вид. В образі автора, структурі його мовлення об'єднуються всі риси й особ­ливості журналістського твору Суб'єктивація авторської розповіді вті-

............................ Редагування в засобах масової інформації..............................

лена в матеріалі (в умовних формах) та в організації матеріалу (в композиційних формах). Є, скажімо, т.зв. монтажні форми суб'єктивації (послідовний монтаж, повторення тощо). За допомогою форм суб'єкти­вації створюють експресивну напруженість викладу, стилістичну вираз­ність тексту¹.

Редактор, аналізуючи композицію журналістського тексту, має зва­жати також на особливості діалогічних та монологічних структурних фрагментів у творі. Окремі дослідники вважають діалог, діалогічну єдність однією з логічних єдностей монологічного мовлення. Проте сам діалог може взаємодіяти тільки з такими логічними єдностями, як пояснення, роздум, опис, розповідь. Діалог можуть включати в пові­домлення, але в цьому разі він дуже деформується: передає тільки загальний зміст сказаного, формальних же особливостей не бере до уваги. Діалог у мас-медіа має два основні типи. Перший - діалог інфор­маційний - відносно простий структурно, нейтральний стилістично; "діалогічний розвиток" лінійний, або репліки прямо доповнюють (за змістом) одна одну, або репліку розвивають у повідомлювальний моно­лог. Газетний діалог у принципі ворожий до стихії розмовного мовлен­ня, що цілком зрозуміло й виправдано, тому "відхилення від норми" (а нормативним, "нульовим" можна вважати діалог інформаційного типу) пов'язане зі структурно-семантичним ускладненням зв'язку між репліками і (що є ще більш характерним) між репліками персонажів і навколишнім текстом. Цим позначений другий тип мовлення - діалог сюжетний. Якщо інформаційний діалог є власне формальним, інфор­маційно незалежним, не пов'язаним із "сюжетом", скажімо, статті (його зміст можна легко передати й без допомоги діалогічної форми), це, так би мовити, суто зовнішня діалогізація тексту, - то сюжетний діалог має конструктивне значення. Автор у цьому випадку прагне до створен­ня "драматизму" в зображенні, тобто до створення "діалогічної напру­ги", в основі якої лежить семантико-стилістичний зсув, певна супереч­ність між репліками (або між репліками й текстом). Монологічне мов-