Поняття та структура методології теорії держави і права

Будь-яка наука, зокрема теорія держави і права, має свою «методологію». Методологія – словосполучення, яке походить від грецьких слів methodos (метод) та logos (вчення), у буквальному своєму значенні означає вчення про метод. Протягом багатьох століть поняття «методологія» зазнало трансформації, що зумовило різні підходи до тлумачення його змісту. Сучасне наукознавство теж не є винятком з цього правила. Одні автори розуміють методологію як її філософську, світоглядну сторону, інші ототожнюють методологію з діалектикою, історичним матеріалізмом, загальнотеоретичними проблемами будь-якої науки; треті вважають, що методологія — це самостійна галузь наукового знання, яка виходить за межі філософського аналізу і є вченням, наукою про метод і методику; четверті заперечують за методологією статус самостійної науки, розглядаючи її як систему принципів, методів та логічних прийомів наукового пізнання.

Філософи методологію розуміють як сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання й практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети.

Залежно від структури і конкретики об'єктів пізнання виокремлюють два рівні методології. Перший — найвищий рівень — це загальна методологія, яка полягає у реалізації глибинного підходу до вивчення всіх предметів і явищ навколишнього світу за допомогою пізнавальних засобів філософії. Другий — галузева методологія, де має місце добір із загальнометодологічного арсеналу відповідних відправних і достатніх вихідних положень і їхнього застосування в процесі пізнання визначеного кола споріднених предметів, явищ і процесів.

У нашому випадку такою галузевою методологією є методологія юриспруденції, своєрідним пізнавальним базисом якої є теорія держави і права. Методологію теорії держави і права можна визначити як багаторівневу, інтегральну систему вихідних для науки про державу і право фундаментальних світоглядних принципів та різних методів, за допомогою яких пізнаються закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, вдосконалюється понятійно-категоріальний апарат юриспруденції.

На зміну моністичному підходу у сучасній вітчизняній юриспруденції приходить плюралізм наукових досліджень, розмаїття наукових поглядів і концепцій. Постійний пошук нових дослідницьких прийомів і методів забезпечує приріст наукових знань, поглиблення уявлень про властивості предмета, закономірності їхнього розвитку.