Об'єкт та предмет теорії держави і права

Теорія держави і права, як і кожна наука, має свій об'єкт та предмет пізнання, які тісно взаємодіють та співвідносяться, але повністю не збігаються.

Об'єкт — філософська категорія, що визначає будь-яку дійсну чи уявну, матеріальну чи ідеальну реальність, яка розглядається як щось зовнішнє щодо людини та її свідомості, і яка стає предметом теоретичної та практичної діяльності суб'єкта.

Об'єкт науки — це те, що підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів. Процес вивчення об'єкта проявляється в побудові його уявної наукової моделі, що розглядається у вигляді цілісної системи понять і сутнісних властивостей.

Об'єкт пізнання слід відрізняти від його предмета. Під предметом розглядають частину, певну сторону об'єкта, те на що спрямована пізнавальна діяльність науки.

Змістовними щодо розмежування об'єкта та предмета науки є напрацювання В. Нерсесянца, який вважає, що об'єкт — це те, що підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів відповідної науки. У процесі наукового вивчення вихідні емпіричні знання про об'єкт доповнюються теоретичними знаннями, тобто системою понять про основні сутнісні властивості, ознаки і характеристики об'єкта дослідження, про закономірності його генези, функціонування і розвитку. Наукове (теоретичне) пізнання є процесом створення його уявного образу (моделі) у вигляді визначеної системи понять про сутнісні властивості цього об'єкта. Ці вихідні сутнісні властивості об'єкта (в їх поняттєвому вираженні) і є предметом науки.

Отже, об'єкт — це те, на що спрямована пізнавальна діяльність науки в її абстрактному вигляді, відповідно, під предметом розглядають частину, певну сторону, сукупність знань про об'єкт пізнання. Таким чином, категорія «об'єкт» є ширшою, ніж «предмет». Відповідно, механізм держави, норма права, правовідносини, правопорядок, правотворчість, правозастосування, загалом юридична, політична, а також соціальна практика в тій частині, в якій вона впливає на політико-правові явища і процеси, є елементами предмета теорії держави і права.

Узагальнюючи викладене, необхідно констатувати: об'єктом теорії держави і права є самі держава і право, як взаємопов'язані та взаємодіючі явища соціокультурної реальності. Держава і право як об'єкт теорії держави і права розглядаються фахівцями-теоретиками як явища абстрактні, безпосередньо не пов'язані з конкретними прикладами.

Держава і право є об'єктом пізнання різних гуманітарних наук (філософії, політекономії, соціології, політології та ін.), але вони вивчають державу і право лише в прикладному плані в тому обсязі, який їм потрібен для більш глибокого пізнання предмета своєї науки. Таким чином, як і кожна наука, теорія держави та права має свій предмет.

Терміном «предмет» охоплюється саме та сторона суспільно-політичного життя, яку досліджує ця наука. Саме предмет визначає самостійність науки, її специфічні властивості та місце в сфері пізнання.

Предмет теорії держави і права створюється практично всією системою юридичних наук і пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають окремі сфери, сторони держави і права або історію державно-правового життя і не можуть дати цілісного і повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

У сучасній юридичній науці існують різні підходи щодо визначення змісту предмета теорії держави і права.

Так, на думку М. Марченка, основою предмета теорії держави і права є загальні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування держави і права. О. Скакун вважає, що предметом теорії держави і права є об'єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування державних і правових явищ.

Закономірності, що вивчаються теорією держави і права, мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі і свідомості конкретної людини. Ці закономірності залежать від ступеня розвитку суспільства та історичного періоду його функціонування.

Отже, проаналізувавши різні підходи щодо визначення змісту предмета теорії держави і права, можна зробити висновок, що предметом цієї юридичної науки є загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, інших державно-правових явищ.

Загальні закономірності — це такі необхідні, причинно обумовлені зв'язки і відносини, які визначають розвиток держави і права, однаково властиві всім типам держави і права. Водночас кожному історичному типу характерні «власні» загальні закономірності, які також є предметом розгляду теорії держави і права.

Основні загальні закономірності є фундаментальними та універсальними закономірностями, оскільки вони однаково характерні різним державам та їхнім правовим системам. Так, закономірностями сучасного розвитку держави є:

• збільшення обсягу загальносоціальних справ, які виконує держава;

• активне входження до міжнародних організацій та міждержавних об'єднань, додержання принципів і норм міжнародного права;

• посилення орієнтації на забезпечення прав людини;

• таке співвідношення держави і суспільства, за яким держава створює умови (правила гри) для розвитку громадянського суспільства і безпосередньо не втручається у його діяльність.

Держава і право діалектично пов’язані між собою. Йдеться про те, що сама держава (компетентні державні органи) встановлює правові норми, відповідно право закріплює правовий статус органів державної влади, визначає межі дозволеної, забороненої та обов'язкової поведінки. Якщо право є порядком у суспільстві, то держава встановлює та підтримує цей порядок. Держава і право становлять єдність соціальної цілісності й поділу, зумовлюють одне одного, перебувають у відносинах взаємопроникнення. Право як засіб соціального управління та культурна цінність проявляється в суспільних відносинах між різними суб'єктами, відповідно держава повинна забезпечити охорону цих відносин, бути відкритою для людини, груп, суспільства загалом. Значна кількість понять, категорій теорії держави та права залежні та взаємодоповнюючі (наприклад, правова держава, громадянське суспільство, правова система та ін.).