Спрощення у групах приголосних

Занепад зредукованих голосних сприяв тому, що в усіх східнословянських мовах відбулося спрощення у групах приголосних, а саме сполучення стн, здн, ндк, рдц, лнц, рнч, стл вимоляються як сн, зн. нк, рц, нц, нч, сл.

В українській мові це явище закріплено й орфогріфією: пізно (з поздно), серце (з сьрдьце), сонце (з сьлньце), щасливий (з сьчастьливыи). У білоруській мові спрощення відбите, як і в українській мові, у російській мові спрощення приголоних орфографіно не закріплене.

8. Асиміляìція (лат. assimilo ‘уподіблюю’), уподібнення — у мовознавстві — уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні.

Асиміляція буває:

регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся),

прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).

Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною (частковою).

При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (наприклад, розсіяти вимовляється як россіяти); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово боротьба вимовляється як бородьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті).

Слов'янським мовам більш властива регресивна асиміляція, тюркським мовам — прогресивна.

За відстанню між уподіблюваними звуками розрізняють контактну і дистактну асиміляцію:

контактна асиміляція — уподіблення суміжних звуків;

дистактна асиміляція — уподіблення звуків, розділених іншими звуками.

Асиміляційні процеси класифікуються за трьома основними ознаками:

-напрямом;

- обсягом;

характером змін.

Асиміляція за напрямом може бути прогресивною і регресивною. При прогресивній асиміляції наступний звук уподібнюється до попереднього, при регресивній — навпаки. У більшості сучасних мов, зокрема і в українській, характерна регресивна асиміляція. Наприклад: просьба — [проз'ьба]. Прогресивна асиміляція у тюркських мовах. Також приклади прогресивної асиміляції зафіксовані в історії української мови: бъчела — бчела — бджела (бджола). Одним з найтиповіших наслідків прогресивної асиміляції в давнину є другий звук, який виник внаслідок колишнього уподібнення звука [й] до попереднього м'ягкого приголосного. Наприклад: знання, сіллю, зрання, ллють тощо.

Обсяг асиміляції вказує на міру уподібнення одного звука до іншого. Звук може уподібнюватися за одними ознаками і не уподібнюватися за іншими, а може уподібнюватися за всіма. За обсягом асиміляційні процеси класифікують на часткові і повні.

За характером змін можна виділити такі різновиди асиміляцій:

За дзвінкістю. Асиміляції за дзвінкістю зазнають тільки ті глухі, які мають дзвінкі відповідники, однак її не зазнають губні [п], [ф]. Крім того, глухі не уподібнюються до наступних сонорних, бо різняться великим ступенем розходження між собою.

За глухістю. При асиміляції за глухістю відбувається оглушення дзвінких. Таке явище є характерним для багатьох мов, зокрема російської, німецької, нідерландської. Проте асиміляція за глухістю не притаманна українській мові і є швидше виняток, а не правило чи закономірність. Лише в окремих словах і формах окремі приголосні оглушуються. Наприклад: [кіхті], [ніхті],[лехко],[вохко],[діхтяр]. Може також оглушуватися звук [з], але якщо він є у складі прийменника або префіксів з- і роз-.

Особливо послідовно асиміляція за дзвінкістю-глухістю відбулася в російській мові, у якій дзвінкі приголосні перед глухими завжди оглушуються: р'иды – р'идки; р'ыбъ − р'ыпкъ, а глухі перед дзвінкими (за винятком в, сонорних і й) стають дзвінкими: прос'ит'ъ − проз'бъ; сватът' − свад'бъ.

У білоруькій мові, як і в російській,кожний дзвінкий приголосний перед глухим переходить у відповідний глухий: казац' – каска;дарожни – дарошка.

Асиміляція за м'якістю і твердістю. Багато спільного мають сучасні східнолов’янські мови щодо асиміляції приголосних за твердістю-м’якістю. Цей тип асиміляції особливо активно почав здійснюватися, коли у східних слов’ян напівм’які приголосні набули повної м’якості і втратились зредуковані ъ та ь. Можна виділити такі спільні риси:

М’які приголосні давньоруської доби під впливом наступних твердих приголосних перетворилися на тверді: укр. холодьно – холодно; рос. холодно; біл. халадно; ровьныи – укр. рівний, рос. ровный, біл. в'ерны. Не ствердыв у такый позыцыъ лише приголосний л: укр. вільний, сільський; рос. волный, силный.

Слід зазначити, що в українській мові на відміну від російської та білоруської мов у колишньому суфіксі –ьск- під впливом попереднього м’якого приголосного, який колись був перед ь, пом’якшився приголосний с: київський, морський, міський.

Тверді приголосні, опинившись після втрати зредукованих голосних пред м’якими приголосними,стали м’якими: укр. з'н'імати, рос. с'н'имать, біл. знімац'.

Зубні приголосні перед мякими зубними середині слів в українській і російській мовах пом’якшилися: укр. ш'іс'т'ь, п'іс'н'я; рос. гос'т', с'ивод'н'ъ.

Асиміляція за місцем і способом творення. Асиміляція щодо місця і способу творення у східнослов’янських мовах,які в мові південних і західних слов’ян, відбувається між шиплячими і свистячими на межі морфем і службоихта повнозначних слів і може бути повною і частковою. Так, в українській, білоруській, російській мовах глухий свистячий с перед ш змінюється на ш, а дзвінкий свистячий з перед ж уподібнюється до ж у всіх трьох мовах перетворюються в ш і ж.

Свистячі приголосні з, с під впливом наступного ч перетворюються вросійській мові нан ш': Так, на місці с + ч, з + ч виникає сполучення ш'ч', яке може втрачати проривний елемент і змінюватися на ш'.

В українській мові сполучення с + ч вимовляється як шч,тобто свистячий уподібнився шиплячому, а свистячий з перед дзвінкою африкатою ж змінився на дзвінкий шиплячий ж, графічно це оформлюється так: щ астя, ку щ.

Асиміляція шиплячих ш, ч, ж наступним м’яким свистячим приголосним с, ц широко відома в українській мові: форми миєшся, зважся, на дошці, у книжці.

Повної асиміляції в східнослов’янських мовах зазнали проривні приголосні т і д, коли вони після занепаду зредукованих опинилися перед свистячими або шиплячими приголосними: укр. ворітця (з воротьца), оцей (з отъсей); біл. брацк'і (з братьскы).

9. Дисиміляція, або розподібнення, спостерігається в фонетичній системі української мови значно рідше, ніж асиміляція.

Найголовніші наслідки її такі:

1. Зміна звукосполучення кт на хт: къто->кто->хто. Приголосні к і т проривні. Внаслідок розподібнення звук к змінився на фрикативний х, отже, спільна ознака в творенні цих звуків зникла.

2. Зміна чн (із чьи) на шн, що характерна для ряду давніх слів української мови: рушник, рушниця, мірошник, соняшник, сердешний, торішній (із ручьникъ, мЪрочьникъ та ін.). Розподібнившись з наступним н, звук ч втратив у цьому звукосполученні елемент проривності, властивий йому як африкаті, і змінився на фрикативний щ. Проте більшість слів сучасної української мови в групі чн дисиміляції не знає: значний, місячний, безпечний, пшеничний, нічний і ін.

3. Зміна шш і жш на шч і жч при творенні вищого ступеня прикметників: висщий -> вишший (звук с асимілювався приголосним ш)-*вишчцй, орфогр. вищий (другий фрикативний шиплячий змінився тут на африкату ч, отже, відбулося розподібнення якісно однакових звуків); низший->нижший (асиміляція звуком ш приголосного з) -> нижчий (дисиміляція в групі жги).

4. Схыднословяянські мови зберігають наслідки давньої дисиміляції в групах приголосних дт, тт, яка відбита в ній у чергуванні звуків д – с, т – с: веду – вести, бреду – брести, кладу – класти, краду – красти, пряду – прясти; рос. рости, вести,плести; біл. весці, месці, плесці. Це чергування дуже давнє, воно виникло ще на спільнослов'янському грунті й обумовлене діянням закону відкритого складу. Приголосні д і т змінилися на с у позиції перед т, що належить до іншої морфеми. У такій позиції д і т закривали склад (*вед-ти, *плет-ти). Сполучення ст належало до одного складу з наступним голосним (ве-сти, пле-сти). Саме тому закон відкритого складу зумовив дисиміляцію в групі приголосних тт і зміну її на ст, внаслідок чого попередній склад із закритого перетворився на відкритий: *плет-ти-> пле-сти. У сполученні дт дзвінкий приголосний д спершу асимілювався наступним глухим т, а далі вже змінився на с, як і в первинному сполученні тт: *вед-ти -> *вет-ти -> ве-сти.

Дисимілятивна зміна груп тт і дт на ст насамперед охопила інфінітиви, в яких приголосні т і д належали до дієслівної основи, а другий приголосний т — до інфінітивного суфікса. Проте вона поширилася потім і на віддієслівні іменники: *чьтть -> чьсть (суч. укр. честь, порівн. рос. чтить), *відть (порівн. відати) -> *вітть -> вість (суч. вість).

Явищами розподібнення зумовлена поява в російській мові і білоруській мовах форми питального займенника што (в російській мові пишемо что, а вимовляємо што).

На дисимілятивній основі в сучасних східнослов’янських мовах відбулися явища дієрези, тобто викидання звуків. В українській мові спостерігається зміна чн в шн: рушник, мірошник, ручниця, соняшник, сердешний. Проте в більшості слів дієрези не відбулося:смачний, точний, булочна. В російській мові теж є слова з чн і шн: точный, скушно, пусташный.