Напрями сучасних соціолінгвістичних досліджень

Дослідники виокремлюють у сучасній соціолінгвістиці три течії:

1) перша орієнтована на соціологію (досліджує норми мовного вживання, мету вибору варіантів мови, диглосію, білінгвізм, теорію кодів звивино він різних соціальних детермінант),

2) друга спрямована на лінгвістику й вивчає неоднорідність мовної системи з огляду на соціальні параметри, а також зв’язок мовних змін із соціальними умовами;

3) третя має етнографічне і методологічне спрямування.

Головними векторами соціолінгвістичних досліджень залишаються проблеми мовної ситуації, мовного колективу, суспільних функцій мови, форм її існування в соціумі, соціальної диференціації мов залежно від різноманітності соціальних шарів (стратифікаційна) і соціальних ситуацій (ситуативна), двомовності, полілінгвізму, мовної міксації, мовної політики, норми, мовного будівництва.

У межах соціолінгвістики виділяють окремі дисципліни: інтерлінгвістику, соціофонетику, соціальну діалектологію, екологічну лінгвістику, гендерну лінгвістику, політичну лінгвістику.

Сучасними проблемами соціолінгвістики є:

1) мікросоціологія мови й лінгвістична демографія,

2) диглосія і полілінгвізм, багатодіалектність;

3) мовне планування, мовне будівництво та стандартизацію;

4) явища піджинізації та креолізації;

5) соціальна діалектологія й опис нестандартних варіантів;

6) соціолінгвістика й освіта;

7) мовні регістри й репертуари, перемикання кодів;

8) соціальні фактори граматичних і фонологічних змін;

9) соціолінгвістичний підхід до мовного розвитку дітей.

Виділяють такі соціолінгвістичні напрями:

1) макросоціолінгвістики, яка вивчає мовні ситуації у державах, регіонах, групах, аналізує мовні контакти та їхні наслідки, спостерігає мовні конфлікти й мовні зміни залежно від суспільних змін, досліджує соціальну диференціацію національних мов, двомовність, нормалізацію й кодифікацію мови, мовну політику й будівництво;

2) мікросоціолінгвістики, яка зосереджена на індивідуальному мовленні або мовленні мікрогруп, правилах і нормах його реалізації, на набутті комунікативної компетенції та її ефективному використанні, на відношенні індивідів до мови.

Згідно зі спрямуванням соціолінгвістичних досліджень виокремлюються:

1) синхронічна соціолінгвістика, об’єктом якої є форми існування мови та співіснування мов у суспільстві в певний історичний період його розвитку;

2) діахро­нічна соціолінгвістика, що вивчає соціальні чинники мовного онтогенезу, соціально-історичні типи мов, розвиток мов, становлення певної мовної ситуації та зміни мовної політики тощо.

Розрізняють також:

1) теоретичну соціолінгвістику, займається вивченням й обґрунтуванням ключових теоретичних проблем соціолінгвістики, як-от: закономірностей мовного розвитку й функціонування мов крізь призму соціальної зумовленості, соціальних факторів мовленнєвої діяльності, взаємодії та взаємного впливу мов в одному соціумі, формування мовних ситуацій, специфіки мовних контактів;

2) експериментальну соціолінгвістику, яка обстежує мовні особливості різних груп носіїв мови;

3) прикладну соціолінг­вістику, спрямовану на створення писемності, абеток для неписьменних народів, навчання рідній та іноземній мовам, розробку заходів мовної політики й мовного будівництва, кодифікацію й унормування мов, реформування правописів.