Соціолінгвістика: об’єкт, предмет, витоки

Соціолінгвістика є маргінальною галуззю мовознавства, що вивчає вплив суспільних явищ і процесів на виникнення, розвиток, соціальну й функціональну диференціацію та функціонування мов, а також зворотний вплив мови на соціум.

Об’єктом соціолінгвістики є мова в аспекті соціальної диференціації, а предметом – функціонування мови «в соціальному контексті», тобто функціонування мови (мов) у структурі соціальних відношень і функцій суспільства.

Соціолінгвістика виникла на теренах мовознавства, соціології, соціальної психології й етнографії у другій половині ХХ ст.

На відміну від нелінгвістичної галузі соціології мови, спрямованої на пояснення соціальних і політичних явищ на підставі мовних фактів, соціологія з’ясовує функціональну природу мови в суспільстві. Потреба виокремлення соціолінгвістики в системі мовознавчих дисциплін була зумовлена не лише внутрішніми чинниками узагальнення й систематизації аспектів зв’язку мови та суспільства, а й зовнішніми чинниками – передовсім процесом деколонізації та створенням численних незалежних держав, яким необхідно було вирішити нагальні питання статусу державної мови, її унормування та співвідношення з іншими мовами в межах незалежних держав.

Термін «соціолінгвістика» уведений у 1952 р. американським соціологом Х.Каррі. Офіційною датою виникнення цієї галузі вважають 1963 р., у який у США було сформовано Комітет із соціолінгвістики. У 70-ті р.р. курси з соціолінгвістики офіційно були включені до програм американських університетів.

Предтечею соціолінгвістики був соціологічний напрям у мовознавстві. У ньому мова розглядалася насамперед як засіб спілкування й діяльності людини в соціумі з огляду на суспільний статус і роль особистості; він еклектично поєднував методологічно різнорідні ідеї філософії Просвітництва, психологічного напряму мовознавства, марксистської філософії, філософії позитивізму, однак його завдання чітко були скеровані на соціальну природу мови, її комунікативну функцію, відношення мови й суспільства, мови й суспільно заангажованого індивіда.

Представники соціологічного напряму мовознавства (Франція – А.Мейє, Ф.Брюно; Швейцарія – Ш.Баллі, А.Сеше; Великобританія – Дж.Фьорс; США – У.Уітні, Е.Сепір, Б.Уорф; Чехії – В.Матезіус, Й.Вахек; СРСР – Л.Щерба, Л.Якубінський, Є.Поливанов, В.Жирмундський, Б.Ларін, М.Марр, Г.Винокур) досліджували місце й роль мови в суспільстві, функціональне розшарування мови, зв’язок мови й культури, функціонування мови в різних соціальних ситуаціях, зв’язок мови, суспільства й особистості; пояснювали причини мовних змін й еволюцію мов соціальними чинниками, зокрема, диференціацію мов – розселенням народів, уніфікацію – війнами, еволюцію мови – ускладненням соціальних відносин, звукові зміни – прагматичними потребами суспільства як зручністю вимови.